Верховний Суд: Власник житла не може вигнати квартирантів, якщо сам має дах над головою

Власник не може розірвати договір найму житла, укладений на невизначений строк, та виселити наймача, якщо має у власності ще одне житло. Таке рішення виніс Верховний Суд, мотивуючи його, зокрема, положеннями статті 168 Житлового Кодексу Української РСР.

Постанова Верховного Суду з відповідною правовою позицією оприлюднена у Єдиному реєстрі судових рішень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, який є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, звернувся до суду про виселення наймачів з частини житлового приміщення вказаного будинку. Позивач вказував, що за умовами договору найму він має право на дострокове розірвання цього договору, якщо попередить про це наймачів за три місяці у письмовій формі. Оскільки у нього виник намір проживати у спірному будинку, він завчасно повідомив відповідачів про дострокове розірвання договору найму, проте останні не звільнили частини житлового приміщення спірного будинку та не бажають знятися з реєстраційного обліку за місцем його розташування.

Проте рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач має інше житло, що спростовує його потребу в спірному житловому будинку.

Рішенням суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача було задоволено частково. Зокрема, було виселено відповідача та його одну дитину. Водночас, щодо другої дитини апеляційний суд підтвердив рішення суду першої інстанції.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що неповнолітня дитина є сином позивача, а тому має право проживати у будинку батька та виселенню не підлягає. При цьому апеляційний суд зазначив, що наявність іншого житла у позивача не має правового значення, оскільки право власності є непорушним, і ніхто не може бути обмежений у володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном.

Проте Верховний Суд Постановою від 3 жовтня 2018 року у справі № 682/139/17-ц скасував рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Своє рішення Верховний Суд мотивував, зокрема, положеннями статті 168 Житлового Кодексу Української РСР. Указана стаття визначає, що дострокове розірвання договору найму жилого приміщення з ініціативи наймодавця можливе лише за згодою наймача. Договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім'ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці. Договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги.

Судом також установлено, що позивачу на праві власності належить квартира. Таким чином, на думку Верховного Суду, позивачем не було доведено, що саме спірний житловий будинок є єдиним його житлом, який необхідний йому та членам його сім'ї для проживання, враховуючи те, що відповідачі перешкод у користуванні цим житлом йому не чинять.