Деокупована Харківщина: кого вже судять за пособництво окупантам
Стрімка деокупація Харківської області, яку у перших числах вересня провели Збройні сили України, поставила тамтешніх колаборантів у вельми незручну позу.
Тим, хто ще вчора був на побігеньках росіян, повіривши лозунгу «Росія тут назавжди», нині загрожує кримінальне переслідування в Україні. Переважно це місцеві чиновники, підприємці, безробітні. Правоохоронці вже розпочали фільтраційні заходи.
«Ми попереджали – варіантів у російських військових в Україні тільки два: втеча з нашої землі або полон. У колаборантів варіанти схожі – або вони спробують втекти, і ще невідомо, чи впустить їх Росія на свою територію, навіть якщо дала свій паспорт, або колаборанти будуть засуджені згідно з чинним законодавством України», – сказав президент Зеленський в одному зі своїх звернень.
За даними голови Харківської обласної військової адміністрації Олега Синєгубова, неокупованою залишається близько 6% Харківщини. До контрнаступу було 32%. Росіяни досі контролюють невеликі населені пункти на Ізюмському, Вовчанському напрямках й на півночі області.
«Главком» розповідає, кого судитимуть на Харківщині після втечі росіян.
Вовчанськ: мерія «лягла» під окупантів
Прикордонне місто Вовчанськ на Харківщині повернулося під контроль України у середині вересня. До цього обличчям окупаційної «влади» у цьому населеному пункті було керівництво міської ради – перша заступниця мера, а у минулому градоначальниця Вовчанська Ольга Камінська і ще один заступник міського голови Сергій Круподеря.
За даними управління СБУ у Харківській області, Камінська одразу погодилася на співпрацю з ворогом. У її обов’язки входили збір та передача представникам збройних формувань РФ інформації про учасників АТО/ООС, членів проукраїнських організацій та патріотично налаштованих громадян; забезпечення наявності будівельних матеріалів для зведення оборонних фортифікаційних споруд для окупантів.
Круподеря відповідав за комфорт окупантів: харчування і розселення. Іще ходив на наради до голови-самозванця «тимчасової цивільної адміністрації» Харківської області Віталія Ганчева.
Обох заступників мера Вовчанська підозрюють у державній зраді, їм загрожує 15 років тюрми або довічне ув’язнення з конфіскацією майна.
У серпні Камінську та Круподерю викликали на допити до СБУ через шпальти «Урядового кур’єра», 1 вересня Камінську оголосили у розшук.
15 вересня, коли українська армія зайшла у місто, перша заступниця міського голови Вовчанська Ольга Камінська знайшлася і вже через два дні переповідала свою версію подій слідчому судді Київського районного суду Харкова. За словами Камінської, державної зради вона не вчиняла, посадові обов’язки виконувала лише до травня 2022 року. А свідки, наполягала Камінська, брешуть.
Суд відправив Ольгу Камінську до Харківського слідчого ізолятора на 39 днів, тобто на час досудового розслідування, без можливості вийти під заставу.
Доля Сергія Круподері наразі невідома.
У СІЗО опинився і підприємець з Вовчанська, батько чотирьох дітей. Слідство інкримінує йому збір підписів за відставку діючого міського голови шляхом роздачі так званої гуманітарної допомоги місцевому населенню. Крім цього, бізнесмен підняв прапор Росії біля Будинку культури Вовчанської міської ради.
Також підозрюваний організував розграбування військової частини Національної гвардії України, яка знаходиться на території Харківської області, складських приміщень ТОВ «Вовчанський м’ясокомбінат» та автозаправних станцій Вовчанська з метою забезпечення окупантів харчами та пальним. У суді підприємець визнав себе винним у наданні місцевим гуманітарної допомоги, яку буцімто купував власним коштом, але наполягає, що більше ніяких протиправних дій не скоював. Натомість навіть заявив, що сам перебував у полоні у рашистів, а ті застосовували до нього фізичне насилля. Наскільки це правда, має перевірити прокуратура. Відповідне доручення дав суд під час обрання підприємцю міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Куп’янськ: «патрульні» і депутатка-пособниця
Куп’янськ 10 вересня скинув рашистські пута і невдовзі до рук українського правосуддя потрапило двоє колаборантів, котрі займали однакові посади. Останні три місяці вони «виконували обов’язки поліцейських взводу патрульної служби у Харківській області». За Кримінальним кодексом України це тлумачиться як колабораційна діяльність з покаранням від 12 до 15 років в’язниці.
Під час суду один із «патрульних» виправдовувався: був змушений влаштуватися на роботу, щоб заробляти гроші та годувати сім’ю. Зрештою, обох підозрюваних суд посадив до Харківського СІЗО на три місяці.
За грати загриміла і діюча депутатка Куп’янської міської ради від нині вже забороненої ОПЗЖ, підприємець Валентина Кобелєва. У кінці лютого підозрювана проголосувала, разом з іншими колегами, за рішення Куп’янського міського голови Геннадія Мацегори (його за щось взяли під варту у липні самі росіяни) про співпрацю з окупаційними військами. Після цього вона допомогла рашистам із поселенням у приміщеннях комунальних підприємств, а також забезпечила продуктами харчування і спецтехнікою для будівництва військових інженерно-фортифікаційних споруд Збройних сил Росії.
У суді підозрювана все спростовувала, мовляв, на сесії її не було, а тому немає факту держзради. Феміда вважала навпаки. Один із ризиків, чому Кобелєву не можна залишити на волі, було те, що вона може втекти з України.
Відповідатиме за лояльність до росіян і так званий в.о. керівника комунального підприємства «Благоустрій міста» Юрій Дмитрієнко. До війни цей чоловік працював інженером з охорони праці. Рашисти ж зробили з нього «керівника», недовге правління якого закінчилося слідчим ізолятором і перспективами сісти у тюрму на 10 років.
Балаклія: фейкові старости і «рієлтор» для… окупантів
Одночасно із Куп’янськом українська армія звільнила і Балаклію. Першою великою здобиччю з числа зрадників виявився фейковий начальник «народної міліції Балаклії» Олег Калайда, який намагався втекти до «ЛНР».
Коли прийшли російські окупанти, безробітний Калайда раптово став дуже поважним, набирав у свою «міліцію» особовий склад і організовував чергування на об’єктах критичної інфраструктури, у тому числі спільно з представниками російських військ.
Цікава деталь. За місяць до війни Калайда перебував в активному пошуку роботи. На одному з сайтів оголошень він розмістив резюме, претендуючи на вакансію начальника служби безпеки. Готовий був працювати за 20 тис. грн на місяць. У послужному списку Калайди 19,5 років служби в українській міліції, дослужився до начальника кримінального розшуку.
У суді він відкинув звинувачення у колабораційній діяльності, а присутність у керівництві незаконної силової структури рашистів назвав «допомогою людям». Найближчі три місяці пособник окупантів проведе у слідчому ізоляторі.
Інший безробітний Олексій Азов, зірковий час якого збігся з окупацією, встиг попрацювати «старостою» селища Чкалівське. Чоловік відвідував окупаційну адміністрацію у Балаклії, за вказівками якої збирав відомості та заяви від мешканців селище Чкалівське на вирішення питань організаційного та гуманітарного характеру.
У судовому засіданні підозрюваний повідомив, що теж допомагав людям, а не був колаборантом. Але суд не повірив і до початку листопада «староста» сидітиме у СІЗО.
Під вартою опинився ще один «представник» громади, «староста» села Вербівка Микола Темний, який теж виконував доручення окупантів. У суді свою провину визнав.
На державну зраду заробив і безробітний мешканець Балаклії, який протягом окупації займався пошуком приміщень для російських солдатів. У підсумку розмістив їх у гаражах, ангарах та приватних будинках, власники яких виїхали з міста. Росіяни пограбували оселі, а ангари використовували як укриття для своєї техніки.
Відкидаючи інкриміновані звинувачення у співпраці на користь окупаційної армії, підозрюваний повідомив, що став жертвою росіян, бо вони і його також пограбували. Суд відправив його до СІЗО.
Шевченкове: окупаційні «народні міліціянти»
Працівниця сільради смт Шевченкове Віта Стрижко за окупантів приймала документацію та кореспонденцію, організовувала прибуття на наради «керівників» підрозділів та установ, підприємств громади, відстежувала прийом документів для отримання виплат місцевому населенню від Росії.
Очікувано, що жінка не вважає себе винною. Сказала, що намагалась «допомагати людям». Феміда відкинула її доводи, оскільки щонайменше четверо свідків підтвердили зайняття нею посади у незаконних органах влади. Наразі працівниця окупаційної адміністрації перебуває під вартою.
Після деокупації відплата наздогнала й двох «народних міліціонерів», один із яких «керував» шевченківськими силовиками. Вони проводили обшуки помешкань місцевих і вербували українських поліцейських до лав фейкової міліції. Тепер мусять чекати вироків у СІЗО.
Які вироки виносять колаборантам українські суди
Як показує практика, українські суди часто бувають дуже добрими до колаборантів. Так, у Харкові суд пошкодував водія швидкої Сергія Соловйова, який вірно служив росіянам і бойовикам ОРДЛО, що окупували його село Тернова. Ба більше, коли окупанти тікали, він віддав їм свою «Волгу» і синів ВАЗ 2110.
Цей вчинок підпадає під ч.4 ст.111-1 Кримінального кодексу – передача матеріальних ресурсів збройним формуванням держави агресора. За це передбачено тюремний термін від трьох до п’яти років або штраф до 170 тис. грн. Однак суд замінив три роки тюрми роком іспитового терміну.
Схожий кейс був і на Київщині. Місцевий мешканець Михайло Федотенко під час окупації Гостомеля та Ірпеня взаємодіяв з рашистами, зливав їм дані про учасників бойових дій і розташування українських військових. Плюс неодноразово під час розмови з мешканцями Гостомеля закликав їх допомагати російській армії. Будував блокпости, перевозив вантажі, заправляв військову техніку росіян пальним.
Київський суд оцінив його допомогу окупантам «на п’ятірочку», тобто п’ять років позбавлення волі. Але він не сидітиме у тюрмі, бо покарання… замінили двома роками іспитового терміну.
Віталій Тараненко, «Главком»
Коментарі — 0