Розмови між ятками. Що шукають українці на «Книжковому арсеналі»?
Увечері 30 травня у Мистецькому арсеналі стартував традиційний, вже 12-й за ліком ярмарок «Книжковий арсенал». Це сталося за тиждень після жахливого ракетного удару окупантів по друкарні видавництва Vivat у Харкові, внаслідок якого загинули 19 людей, декілька десятків отримали поранення. Тому увага до стенда харківського видавництва була особливою.
«Главком» побував на ярмарку і з'ясував у перших його відвідувачів, які книжки сьогодні купують українці та як війна вплинула на читацькі смаки.
Купити у Vivat і подарувати військовим
З киянкою, на ім'я Анна знайомимося біля стенда видавництва Vivat. Вона прийшла підтримати його, купивши книгу.
«Ми зараз маємо змогу читати буквально ціною життя людей, які працюють у видавництвах. Росія цілеспрямовано знищує нашу культуру», – каже дівчина.
За порадою продавчинь Vivat вона придбала «Останній день на безпечній вулиці» Катріони Ворд.
«Шукала або фентезі, або детектив, щоби було цікаво чоловікам, щоби сюжет відводив подалі від українських реалій, щоби можна було відволіктися і зануритися у читання», – пояснює покупчиня. Цей роман вона вирішила подарувати проєкту «Книга на фронт», локація якого розташована поруч.
Армійці, з якими поспілкувався «Главком», сподіваються за чотири дні ярмарку зібрати для побратимів декілька сотень книжок. Військовослужбовець Андрій, який збирає книги від відвідувачів ярмарку каже, що люди самі підходять і розпитують, що читають військові, що саме краще обрати для них.
«Художня література допомагає емоційно відволіктися. Це можуть бути детективи, фантастика, фентезі, тобто книги, які переносять тебе в інший світ, дозволяють трохи втекти від рутини, буденності і тривоги, в якій доводиться постійно перебувати», – каже військовий. Він не радить приносити бізнес-літературу чи книги зі сценами еротики. «На «Книжковій країні» (фестиваль, який відбувся у Києві 25-28 квітня) вдалося зібрати 400 книжок. Хочемо і на «Арсеналі» зібрати не менше», – говорить Андрій.
Художня література допомагає військовим емоційно відволіктися
Біля ятки з історичною літературою та мемуаристикою «Главком» зустрів літредакторку Олену, яка не пропустила жодного «Книжкового арсеналу». Жінка каже, що сподівалася придбати новий роман Софії Андрухович «Катананхе», але видавництво, яке випустило його у світ, не представлене тут, тож довелося вдовольнитися «Дорогою на Асмару» Сергія Сингаївського та буклетного типу виданнями Полтавського краєзнавчого музею про галушки і борщ.
Найпомітніша ознака двох останніх «Арсеналів», зазначає Олена, – це присутність військових, як читачів, так і авторів. Серед яток справді чимало людей у мілітарних строях.
Цього року військові, а саме Стратком ЗСУ представив на «Книжковому арсеналі» виставку «Вдягаю піксель. Історії тих, хто обрав боротьбу». Ілюстраторка Марія Кінович створила портрети восьми чоловіків та жінок, які змінили професії з цивільного життя на військові: програміст, дизайнер, ремонтник техніки, кухар... На презентацію завітали письменники, котрі добровольцями пішли на фронт у 2022 році: Артем Чех, Артем Чапай, Олександр Михед.
«Ідея виставки – популяризація військової служби. Варто показати, що в армії ти можеш знайти продовження своєї мирної професії», – пояснює у розмові з «Главкомом» дизайнер Тарас Іщик, стоячи біля свого портрета.
Перший час Тарас воював на Київщині та на Донбасі, а наприкінці 2022-го разом з групою художників розробив той стиль шрифтів для української армії, який ми бачимо зараз на офіційних повідомленнях ЗСУ, усіх родів військ та ін.
Сьогодні він і дизайнер, і служить у своїй частині ТрО.
Про замах на українську книгу та, ширше, на українську культуру, про розбомблене росіянами харківське видавництво нагадує спеціальний стенд «Книги, знищені Росією», біля якого завжди людно. Спалені палітурки жахають. Люди, змінюючи одне одного, підходять до нього, фотографують, і це дещо нагадує прощання з померлим.
Як війна позначилася на читацьких уподобаннях українців
Знайомимося з наступною читачкою. Анастасія розповідає, що багато років не відвідувала «Книжковий арсенал», але цього річ вирішила прийти для того, щоб підтримати українські видавництва.
З початком повномасштабної війни читацькі смаки дівчини змінилися – вона перейшла на фентезі, а раніше захоплювалася детективами і трилерами. Розповідає, що на це вплинув і власний сумний досвід: у лютому-березні 2022 року Анастасія з родиною два тижні перебувала в окупації в Макарові, що на Київщині. Каже, читати книги про війну – це означає порівнювати текст зі своїми спогадами, і це боляче: «Зараз не можу читати про звичайний для українців світ війни. Захотілося втекти у фантастичний світ. Тому купила «Двір шипів троянд» Сари Джанет Маас, або «Із крові і попелу» Дженніфер Лінн Арментраут».
Водночас дівчина купила книгу вбитого росіянами на Харківщині письменника Володимира Вакуленка «Я перетворююсь. Щоденник окупації. Вибрані вірші».
Завітали на ярмарок поетка, перекладачка Елла Євтушенко разом із поетом, художником Богданом-Олегом Горобчуком і маленьким сином. Родина прийшла насамперед заради вечірньої літературно-музичної програми: послухати виступи Катерини Калитко з Мар’яною Садовською, а також презентацію за участю гурту «Пиріг і Батіг» (презентація німого кіно «Фата моргана» (1931) за Коцюбинським та саундтреку до нього).
Горобчук відзначає, що нині є чимало тематичної літератури, якої не могло бути до повномасштабного вторгнення: «Війна рефлексується з багатьох точок зору.
Видається література різного ґатунку про війну, видаються переклади. Є й книжки українських авторів, які зараз у війську».
Щодо особистих смаків, то найбільше художника цікавить професійна література, гуманітаристика, мистецька література, яку не у кожній книгарні можна знайти.
Книги російською не читаю, але й не викидаю
Наступна співрозмовниця, співробітниця Українського культурного фонду Іванна. Каже, на початку року складає книжкові плани на рік, і зараз записала у пріоритети античність і українську літературу 20-х років XX століття.
Іванна зауважує, що попри бум на українську літературу, все ж на ринку замало спеціалізованої літератури з різних галузей.
«У наших книгарнях багато нонфікшн, художньої літератури, але чогось спеціалізованого, наприклад, з філології, мистецтва, філософії, книг про різні історичні періоди дуже не вистачає. Коли ти потрапляєш у книгарню Dussmann у Берліні, то, звичайно, очі розбігаються, там набагато більший вибір у порівнянні з нашими книгарнями», – розповідає Іванна. Та все-таки за останні кілька років бачить позитивну тенденцію: в Україні поступово стало з’являтися все більше спеціальної літератури завдяки, зокрема, і невеличким видавництвам.
Дівчина пригадує, що на перших «Книжкових арсеналах» було дуже багато не тільки літератури російською мовою, а й російських видавництв. Зараз ситуація кардинально змінилася.
«Мені подобається, що здебільшого люди спокійно ставляться до зникнення російської книги. Навіть мої російськомовні друзі, які у побуті досі з батьками спілкуються російською, але книжки читають українською», – каже Іванна.
Киянин, на ім'я Кароль вперше на «Книжковому арсеналі», прийшов заради антуражу та атмосфери ярмарку. Зізнається, що він з тих, хто купує більше книжок, ніж встигає прочитати. Чоловік не може стверджувати, що війна прямо впливає на його читацькі смаки. Каже, з одного боку, хочеться переключитися, відволіктися від реальності, а з іншого – нещодавно прочитав жорсткий роман Щепана Твардоха «Король», дія якого відбувається у Варшаві у міжвоєнний період (1918 – 1939 роки).
З початком великої війни чоловік втратив бажання читати російською, попри те, що вдома має велику бібліотеку російськомовних книжок.
«Раніше я англійську знав краще за українську», – зізнається він у розмові з «Главкомом». Проте не вважає, що книжки російською слід здавати в макулатуру, адже переконаний, що «книга не винна у тому, що вона надрукована російською». Тим більше що чимало книжок, які є російською, поки не перекладені українською.
«Як казали брати Капранови, що українцем можна не народитися, а стати. Я етнічний поляк, але за нашу державу переживаю», – говорить відвідувач книжкового ярмарку.
Відтоді як переїхала до Києва, з 2012 року, наступна співрозмовниця «Главкома» на ім’я Ольга щороку відвідує «Книжковий арсенал». Прийшла спеціально послухати читання віршів Вікторії Амеліної, а також підтримати українське книговидання.
«На початку повномасштабної війни «Гаррі Поттера» перечитала. Книги мене «вивезли», допомогли заспокоїтися. Дивно, але ці дитячі книги переплітаються з нашою реальністю. Зараз купую більше науково-популярні, про війну не можу читати, окрім як збірки поезій, зокрема Павла Вишебаби і Ярини Чорногуз», – ділиться думками Ольга.
Щодо книг російською, то не купує і не читає їх з 2014 року. Але чимало друзів і знайомих, каже, не відмовляються від російськомовних книжок. Хоча є й такі, яким важко, але вони намагаються говорити українською, і книжки, вочевидь, цьому допомагають.
Анастасія з Кременця, що на Тернопільщині, кожен рік спеціально приїздить на «Книжковий арсенал» зі списком книг, які планує купити. Вже придбала мемуари Тари Вестовер «Освічена».
Жінка каже, що смаки з війною змінилися: стала уважніше ставитися до сучасних українських авторів, наприклад, цього разу хоче купити нову книгу Олександра Михеда «Живі» про українських класиків…».
На її думку, у нашому повсякденні так багато війни, болю, тривог і невизначеності, що, коли «накриває», хочеться читати щось легке.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0