Перші повоєнні вибори: чи зможуть закордонні українці бути обраними? Інтерв’ю з Ольгою Айвазовською

Голова правління Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська та керівниця комунікаційного департаменту організації Євгенія Гончарук у рамках проєкту «Сила вибору» обговорили законодавчу підготовку до перших повоєнних виборів. Як активна реєстрація може сприяти включенню до виборчих процесів закордонних українців та вплинути на показники явки і легітимності виборів? Які умови необхідно забезпечити для голосування військових? Чому потрібні механізми «м'якої люстрації» та як захистити вибори від російського втручання?

«Законопроєкт про вибори: усі дедлайни порушені, бо вони були нереалістичні з самого початку»

Чому протерміновано дедлайн написання законопроєкту про вибори? Над чим зараз працює парламентська робоча група?

Робоча група, яка почала працювати ще в грудні, мала часову рамку роботи до кінця лютого, але, судячи з актуальності і фаховості дискусій, ми зайшли в глибші теми, ніж просто загальнополітичні рамки для повоєнних виборів.

Ідеї можна швидко проговорювати, але коли йдеться про норми, то ці часові межі просто нереалістичні. Адже норми спершу пишуть, а потім обговорюють за участю різних зацікавлених сторін або відповідальних за організацію певного етапу процесу органів: про закордонний виборчий округ – із МЗС, про участь військовослужбовців у виборах – з Міністерством оборони, Генеральним штабом. Звичайно, в процесі присутня Центральна виборча комісія і точно присутні політики. 

Ми багато комунікували про те, щоб саме під час війни готувати майбутні юридичні норми для забезпечення не лише безпеки, а й захисту інтересів держави та суспільства від потенційного втручання Росії. Ми виходили з розуміння, що дебати про Виборчий кодекс, який уже є реальністю, тривали до 10 років. Для нас очевидно, що два місяці замало, щоб добре пропрацювати теми, які є абсолютно новими в цих контекстах.

У нас не було виборів п'ять років. Ми не маємо відповіді, як протидіяти зловживанням штучним інтелектом і соціальними мережами з боку третіх країн, зокрема Російської Федерації. Тому ці фахові дискусії – і про норму, і про ідею, і, очевидно, про політичний інтерес.

Усі дедлайни порушені, бо вони були нереалістичні з самого початку. Для мене це етап зовсім не розчарування, а об'єктивної реальності. Продовжити роботу необхідно.

Ми будемо не просто дискутувати, а через юридичні норми прописувати рішення, які є основоположними, щодо яких домовилися. І хоча вони дискусійні для когось, все ж більшість приймає ці норми як нормальне, якісне рішення.

Голова Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська та керівниця комунікаційного департаменту організації Євгенія Гончарук

На рівні Робочої групи вдалося дійти до публічного політичного консенсусу, що вибори не можна проводити під час активної фази війни. Якою є реакція на заяву президента Володимира Зеленського про те, що він готовий іти на вибори за умови 60-денного перемир'я?

Я особисто не є речницею президента. Не знаю, що він вкладав у ці тези і яка його основна політична стратегія на майбутнє, але є публічний консенсус. Хоча це не означає, що окремі політичні групи, які не висловлюються, можуть мати іншу думку, що виборчий процес можливий під час війни. 

З фахового погляду, спираючись на Конституцію і чинну законодавчу рамку, організувати процес, який буде чесним, вільним, конкурентним і демократичним, під час правового режиму воєнного стану просто неможливо.

Слова президента про можливість виборів під час війни були опубліковані в інтерв'ю німецькому мовнику 24 лютого, наскільки пам'ятаю. Озвучувалось так, що він піде на вибори, якщо вони будуть під час війни, а на повоєнні вибори – не факт. Це певна опція, яку теж варто розглядати як один зі сценаріїв. Можливо, відсоткова ймовірність його застосування не є максимальною, однак його розглядають як можливий.

Я б усе-таки наполягала на тому, що ми маємо раціонально дивитись на вибори як процес і весь виборчий цикл, а не на як на 30, 60, 90, 120 днів.

Чому повноцінно провести вибори відразу після скасування воєнного стану неможливо? Який період на підготовку потрібний?

Вибори – це кампанія від її офіційного старту до встановлення результатів і офіційного оголошення їх Центральною виборчою комісією. Жодні рамки про 60 днів тут не працюють. Ми ж не хочемо кампанію, яка закінчиться в день голосування з гарантіями безпеки щодо режиму припинення вогню? А встановлювати результати будемо в умовах масових обстрілів або інших загроз, які розглядаємо як одні з базових? Звичайно, ні.

Є раціональна, публічна позиція тих, хто її озвучував. Нагадаю, в 2023 році між політичними фракціями і парламентськими групами навіть був підписаний меморандум про те, що на підготовку потрібно не менш ніж пів року.

Публічний політичний консенсус полягає в тому, що це не пів року між закінченням правового режиму воєнного стану і днем голосування, а пів року між закінченням режиму воєнного стану і початком виборчої кампанії.

Це дає ще кілька місяців «фори» для убезпечення самого процесу, але ключове – повноцінні пів року на підготовку інфраструктури, дуже складної й диверсифікованої, розташованої не лише в Україні, якщо ми говоримо про більш масове закордонне голосування, ніж те, до якого звикли, – повноцінну кампанію, яка поширюється не лише в нашій юрисдикції. Тому потрібна велика дипломатична і юридична робота. Також це велика адміністративна праця, яка першочергово буде лежати на Центральній виборчій комісії, але не лише на ній.

Все-таки мав би бути раціональний погляд на те, як зберегти повноцінний електоральний конкурентний процес. Для цього потрібна Центральна виборча комісія й інші організатори, зокрема політичні партії – вони не лише реєструють своїх кандидатів, а й мають мобілізувати людей до роботи у виборчих комісіях, дуже часто їх вчать, організовують мережу спостерігачів.

До того ж є потреба участі зовнішніх акторів, міжнародних організацій, які будуть визнавати цілісність цього процесу, як-от БДІПЛ ОБСЄ. Дуже сподіваюся, що буде місія Європейського Союзу, хоча це складне питання з організаційного і політичного погляду.

Пів року – це дуже мало, але це мінімум, який нам необхідний.

Я розумію, що є дискусія про мінімальну рамку для режиму припинення вогню і гарантій Росії щодо невтручання, але це невтручання лише щодо обстрілів або режиму припинення вогню як непродовження агресії в відкритому форматі. 

А як щодо інших форм втручання, анонімних, джерелом яких буде точно країна-агресор? Це терористичні загрози, які є одним із базових викликів, тому що ми бачимо, наскільки відверто і відкрито Росія рекрутує людей.

Як гарантувати фізичну безпеку під час виборчого процесу, розуміючи загрозу терактів та втручання Росії?

У Львові у лютому загинула поліцейська і 25 осіб було поранено. Впродовж одної доби відбулися терористичні акти в Дніпрі, Дніпропетровській і Миколаївській областях біля відділків поліції. Ці сигнали показують, що Україні й українцям – і суспільству, і органам влади – треба мати певну рамку, як на це реагувати, як попередити можливість (терактів).

У Брюсселі десять років тому стався масштабний терористичний акт біля станції метро й аеропорту. Після того система безпеки повністю змінилася на тривалий період. До аеропорту не можна було під'їхати на таксі, в місті зникли урни для сміття, щоб не підкинули вибухівку, а саме це сталося під час терористичного акту у Львові. Підхід до певних процесів і процедур змінився навіть на рівні комунальних послуг, тому що були загиблі й терористичний акт із погляду його організаторів був успішним. 

Нам же треба гарантувати готовність суспільства і держави протидіяти анонімним небезпекам, які будуть виникати. Уявімо собі подібні прецеденти під час кампанії агітації, зустрічей з виборцями, проти виборчих комісій, у приміщеннях для голосування до і під час виборів чи на етапі встановлення результатів. 

Представники Російської Федерації в межах треку мирних перемовин кажуть, що буде припинення вогню на три дні. Це публічні заяви, зокрема Пєскова, тобто вони не погоджуються ні на які 60 днів.

Однак потрібен реальний час, щоб забезпечити просвіту виборців, інфраструктуру і протоколи реагування. Питання підготовки дуже складне, хоча тим, хто на нього дивляться здалеку, здається, що декілька днів без обстрілів – і ми будемо готові. На жаль, ні, і це потрібно постійно пояснювати.

Голова Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська

«Якщо кандидат вчиняв якісь злочини, то нашій правоохоронній системі варто діяти на випередження, вчасно, бо злочини можуть розслідувати десятиліттями…»

Обговорюють створення Міжвідомчої робочої групи, яка працюватиме для протидії зовнішньому втручанню у виборчі процеси. Які повноваження в неї мають бути? Представники яких органів її мають сформувати?

Це має бути не просто робоча група, яка щось напрацьовує, а координаційний центр органів влади, і, можливо, також центр, до якого зможуть бути долучені неурядові організації або навіть кандидати і політичні партії, які, нагадую, співорганізовують виборчий процес. 

Ця міжвідомча група повинна працювати на постійній основі. Необхідно налагодити взаємодію між органами для усунення загроз, які є зовнішніми. 

Наприклад, медіа або кібервалюта не є в юрисдикції Центральної виборчої комісії безпосередньо. Однак Держфінмоніторинг може відстежувати кошти, які надходять в Україну з метою втручання у вибори, навіть дуже складними шляхами. Зовнішня розвідка може попереджувати про форми втручання Російської Федерації, здобувати цю інформацію від партнерів, спецслужб інших держав, щоб убезпечити Україну. 

Такими речами послуговувалися наші молдавські партнери, які гучно про це не говорять. Це була співпраця, зокрема, й спецслужб задля попередження або реагування на певне втручання, для зупинки цих форм втручання.

Наприклад, кібервалюту обготівковували в сусідніх із Молдовою країнах, а потім цією готівкою підкуповували учасників – не лише політичні партії, а й інфлюенсерів, блогерів, які інформаційно впливали на контекст. Якщо ви берете російські гроші, ЦВК їх відстежити не може, як і не може взаємодіяти зі спецслужбами Європейського Союзу напряму. Потрібен орган, який має такий досвід і можливість здійснювати слідчі дії, аналізувати контекст та впливати на нього.

Міжвідомча робоча група – збірка всіх інститутів, які в певному розумінні можуть або протидіяти зовнішньому впливу, або накопичувати інформацію і ділитися нею з іншими учасниками, щоб така протидія була ефективною.

Ідея полягає в тому, щоб ця міжвідомча група була створена на основі Кабінету міністрів, але вона не може підміняти собою, наприклад, РНБО. Рада національної безпеки й оборони – своєрідний мозковий центр, який здобуває від органів влади певну інформацію, ділиться нею, а потім приймає рішення, які мають забезпечувати безпеку, підсилювати оборону.

Кожна інституція в межах своєї юрисдикції може діяти ефективно. Та якщо міжвідомча група матиме одну платформу, буде системна потреба і можливість зустрічатися й працювати, буде чітко визначений склад і серед присутніх учасників будуть всі відомства, які мають юрисдикцію в певних ланках виборчого процесу, зокрема мають забезпечувати громадську безпеку, протидіяти російському втручанню, то ця робота буде значно ефективнішою.

Ми вже мали певні подібні досвіди. Вони не є повноцінними, тому що такі координаційні центри ніколи не були остаточно легалізовані. Нагадаю, в 2014 році, коли організовувались президентські вибори, російські найманці або люди, афілійовані зі спецслужбами Російської Федерації, об’єднувалися в групи на території Донецької і Луганської областей і захоплювали приміщення виборчих комісій окружного рівня. Тоді ні в ЦВК, ні в кого не було розуміння, куди вдасться доставити через Держспецзв'язок виборчі документи для організації дня голосування, бюлетені. Ця інформація стала відносно публічною за три дні до виборів, які відбувалися 25 травня.

Та дуже м'яка форма координації призвела хоча б до того, що ми для себе визначили, де насправді вибори не відбудуться. Можна було отримати якісь протоколи з територій, які фактично вже не були підконтрольні Україні, а захоплені людьми зі зброєю, і ці протоколи потрібно було б визнавати й враховувати в загальну калькуляцію результатів виборів.

Проблема не була усунута, але це був перший крок. Коли стихійно відбувалося захоплення території, то, звісно, держава не розуміла, як на це реагувати. 

Це не був повноцінний координаційний центр, а радше низка зустрічей в РНБО. Відбувався обмін інформацією. Приходили члени Центральної виборчої комісії, представники Держспецзв'язку. У формі відкритих питань ми запитували: що ми робимо? Ми не знаємо, куди скеровувати спостерігачів. Чи ця територіальна громада станом на зараз організовує процес, чи там уже захоплена виборча дільниця або комісія і в цьому немає сенсу? Тоді ми не прийматимемо звідти протоколи, нічого не буде відбуватися в офіційному порядку. Такі питання змусили органи влади реагувати і хоча б провести кілька зустрічей для того, щоб обмінятися даними. Тоді держава була у стані виживання, державні інституції співпрацювали і комунікували по максимуму. 

Потім, коли стало зрозуміло, що у нас уже є певна лінія бойового зіткнення, станом на 2015 рік, коли організовувалися місцеві вибори, схожі процеси почали запускати на рівні Міністерства внутрішніх справ. Першочергово саме поліція забезпечувала безпеку, супроводжувала виборчу документацію, членів виборчих комісій. Були питання щодо дій Державної прикордонної служби в певних темах, було питання щодо ДСНС, мобілізації різних частин великої системи органів правопорядку. Такий координаційний центр на платформі Міністерства внутрішніх справ функціонував від виборів до виборів у 2019–2020 роках.

Зараз завдань значно більше, ніж просто доставити документацію або відбитися від невідомих людей зі зброєю. Існують і геополітичні ризики, відомі вже всьому Європейському Союзу, де намагаються захистити свої вибори від російського втручання. Тому кількість інституцій, які в цю міжвідомчу групу мають увійти, зростає.

Питання її функцій обговорюють у робочій групі на парламентському рівні. Воно складне, бо в кожного органу влади є свій мандат. Чи треба робити узагальнений мандат для міжвідомчої робочої групи? Імовірно, ні, тому що кожне відомство має реагувати в межах і спосіб, визначений для них.

Те, що така міжвідомча група має функціонувати повноцінно, те, що у ній має відбуватися системний обмін інформацією, те, що у ній мають координуватись між собою різні органи, – доконаний факт. 

Передусім туди мають увійти представники органів, які адмініструють вибори: Центральної виборчої комісії, Державного реєстру виборців. Має ввійти весь спектр органів, які займаються безпекою: від Служби безпеки до Служби зовнішньої розвідки. Мають увійти інституції в сфері медіа. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, на моє переконання, має теж бути. Туди мають увійти військові адміністрації, бо на місцях вони теж мають певні функції. Ймовірно, навіть якщо вибори будуть не транзитними, а повноцінно повоєнними, то військові адміністрації до їх проведення ще будуть існувати.

Інституції мають взаємодіяти в координаційній формі через обов'язок участі в одному процесі, а не «нехай все ЦВК організовує». Те, що ЦВК не має мандата в низці тем, які прямо вплинуть на якість виборчого процесу, його конкурентність і безпечність, – це ж факт, який усім очевидний.

Коли йдеться про м'яку форму люстрації для кандидатів на виборах, яким мав би бути цей механізм?

Будь-яка дія щодо того, кого допускати або не допускати, до виборів – тому що йдеться саме про те, хто має право бути зареєстрованим як кандидат – має лежати в площинах закону і безпеки. 

«М'яка люстрація» – це неперешкоджання громадянину брати участь у виборах як кандидату, але водночас широке інформування суспільства про факт співпраці з окупаційною владою, належності до проросійських заборонених політичних партій, фінансування російських інституцій, зокрема через сплату податків на території країни-агресора після 2022 року, про проживання на окупованих територіях і співпрацю з окупаційними органами, яка не має форми міжнародних злочинів, злочинів проти людяності або воєнних злочинів.

У цьому контексті є проблема, з приводу якої думки розходяться: якщо громадянин чи громадянка звинувачені або є в статусі свідка у справі про вчинення міжнародного злочину, то чи має цього факту бути достатньо, щоб не дозволити йому або їй балотуватися?

Ми входимо у великий конфлікт щодо правової системи: ми на неї спираємося чи робимо винятки, які можуть стати джерелом значно більшої проблеми? Якщо застосовувати презумпцію невинуватості, то перебування особи у статусі звинуваченого або свідка щодо злочинів не є підставою, щоб їй було заборонено брати участь у виборчій кампанії в ролі кандидата.

Однак тут постає питання безпеки держави і суспільства: якщо публічно достатньо фактів про вчинення міжнародних злочинів, чи можна робити виняток саме для перших повоєнних виборів, виходячи з великої небезпеки для суспільства в цілому?

Однозначної відповіді в нас немає. Ми виходимо з правозахисної позиції, що презумпція невинуватості має функціонувати. Знову ж таки, якщо кандидат чи кандидатка вчиняли якісь злочини, то з багатьох точок зору нашій правоохоронній, судовій системі варто діяти на випередження, вчасно, тому що злочини можуть розслідувати десятиліттями, але кількість і перелік кандидатів, які потенційно будуть висуватись на виборах, навряд чи є величезною – це не тисячі людей.

Дискусії про те, як забезпечити баланс безпеки для держави і суспільства, права громадян, не виходячи за межі Конституції, далі триватимуть.

Ценз осілості є визначальним, коли йдеться про право балотуватися для громадян, які після повномасштабного вторгнення перебували або перебувають за кордоном. Які пропозиції лунають? Адже залишити все без змін означає позбавити можливості реалізувати виборче право мільйонів людей.

Наша позиція в тому, що потрібно робити винятки. Винятки – правильний підхід, який не порушує Конституції. Це визнання того, що факт агресії був вчинений незалежно від волі громадян і призвів до наслідків, які часто теж не залежали від їхньої волі.

У певний період часу були хвилі виїздів за кордон людей, які прожили в окупації і зазнали великої напруги в зв'язку з тим, що будь-хто з них міг бути вбитий, бути підданий тортурам. 

Наш Центр документування воєнних злочинів у Польщі, який працював з літа 2022 року, бачив ці хвилі виїзду громадян зі звільнених територій, тому що страх жити в окупації дуже великий. Він набагато більш усвідомлений тими людьми, які прожили в цих умовах, і набагато більше ранить, ніж обстріли. Якщо ви проживаєте під обстрілами якийсь період свого життя, ви до цього адаптуєтеся, прилаштовуєтеся, розумієте різницю у тривогах, розумієте, коли треба йти в підвал чи укриття, а коли можна проігнорувати або за дві стіни лягти спати в коридорі. Ви розумієте, що навколо вас не вороже середовище, а Росія таргетує вас через балістику або шахеди, і але їх не вистачить на кожну і кожного. Тоді як люди, які виїжджали за кордон з окупації, насправді жили в реальності зовсім іншого світу, і її дуже часто ми не можемо зрозуміти до кінця.

Коли після звільнення частини територій громадяни виїжджали за кордон, вони фактично наражалися на те, що не зможуть далі повноцінно брати участь у політичному житті України. Коли вони повернуться, на них буде поширюватися ценз осілості, і вони не зможуть бути кандидатами на президентських виборах протягом десяти років і на парламентських протягом п'яти. Це об'єктивний факт. 

Голова Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська та керівниця комунікаційного департаменту організації Євгенія Гончарук

Держава має робити винятки, зважаючи на те, що агресія вчиняється проти держави, проти народу. 

При цьому індивідуальне рішення не завжди є рішенням. Це може бути реакція на той страшний досвід, який був перед тим. На початку повномасштабного вторгнення виїздили переважно жінки з дітьми, усвідомлюючи, що їхня відповідальність за дітей є ключовою. 

Якщо для держави життя – це вища цінність, вона не може комунікувати в спосіб, який я інколи чую. Не можна говорити, що ваше право на життя є нижчим, ніж раціональний план колись балотуватися на українських виборах, і тому, коли ви виїхали за кордон, то усвідомлювали, що не зможете брати повноцінно участь в політичному житті України. Це абсурд. 

Є об'єктивні обставини – війна й агресія, є об'єктивна обставина – неспроможність держави та її інститутів захистити своїх громадян. Якщо життя – найвища цінність, то виїзд за кордон як реагування на стихійне лихо.

Щодо винятків із цензу осілості, то я поки що, на жаль, бачу багато pro, але й дуже багато contra на кшталт «давайте робити так, як завжди робили». У нас завжди була війна? Повномасштабна війна, яка могла закінчитися навесні 2022 року окупацією столиці?

Це правовий нігілізм, тому що норми закону мають базуватися на певних принципах, стандартах і сенситивному ставленні держави до окремих громадян, до великих груп громадян, до суспільства в цілому. Право людини балотуватися не може визначатися тим, що вона під дією непереборних для неї зовнішніх обставин виїхала за кордон, щоб зберегти власне життя. 

Якщо ценз цілості залишиться в тих межах, які передбачені зараз, він поширюватиметься не лише на тих, хто поїхав і досі не повернувся. Він поширюватиметься і на тих, котрі поїхали в перший рік повномасштабного вторгнення і вже давно повернулися. Ті, хто виїхали в 2022 році, а в 2023-му повернулися, не зможуть балотуватися до 2028 року на парламентських виборах і набагато довше – на президентських. Ми маємо це усвідомлювати.

Якщо громадянин повертається в Україну в 2026 році, то на парламентських виборах він не зможе балотуватися до 2031 року. Це громадяни, які зберігали зв'язок з Україною, які не зреклися паспорта, які переважно платили податки в бюджет України.

Є три підходи. Базовий – запропонований Центральною виборчою комісією – зробити виняток для тих, хто законно перебував за кордоном. Ми розуміємо, що є люди, які виїхали незаконно або ухилилися від виконання свого громадянського обов'язку, зокрема служби в Збройних Силах у період оборони. Цей факт треба встановити і на основі цього приймати певні рішення.

Є позиція окремих експертів, які вважають, що ценз осілості – щось дуже стале, і не важливо, чи людина поїхала на заробітки, чи поїхала через повномасштабне російське вторгнення й окупацію – вони для нас однакові. Тобто створювала держава однакові умови для них, що не відповідає дійсності. 

Ми ж пропонуємо робити виняток із цензу осілості, але прив'язувати його напряму до виїзду у зв'язку з повномасштабним вторгненням, чого немає в пропозиціях Центральної виборчої комісії. 

На нашу думку, кандидат чи кандидатка, які справді хочуть виконувати політичні функції в цій державі, брати на себе певну відповідальність, без проблем зберуть і подадуть до ЦВК інформацію про причини й наслідки свого виїзду.

Чи варто всю цю інформацію оприлюднити: скільки разів ви перетнули кордон, у які дати, скільки часу де перебували? Мені здається, що ця деталізація взагалі ні про що не говорить. 

Ми зі свого боку будемо до кінця обстоювати позицію, що ценз осілості повинен мати винятки, які є, наприклад, для громадян, які перебувають у дипломатичних місіях. Місія – це форма відрядження. Чому форма відрядження більш вагома, ніж виїзд за кордон у зв'язку з повномасштабним вторгненням, для мене незрозуміло.

Голова Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська

«Ніхто поки що не розглядає серйозно електронне чи поштове голосування»

Голосування за кордоном має багато викликів, зокрема неготовність інфраструктури до такої кількості виборців. Які є напрацювання у підгруп парламентської робочої групи? Що потрібно зробити, щоб забезпечити цю можливість на майбутніх повоєнних виборах?

Ідеї щодо закордонного голосування пропрацьовані краще, ніж багато інших тем, бо Центральна виборча комісія працювала на випередження. 

Їхні представники відвідали величезну кількість країн, спілкувалися з українськими громадами, з місцевими органами адміністрування виборів, були неодноразово в Брюсселі. Ці візити і вивчення контексту виявилися більш ефективними, ніж просто принести і покласти якісь гарні норми, статті і пропозиції на стіл. У мене є враження, що сама Центральна виборча комісія переконалася, що організація значно більшого за масштабами голосування за кордоном потрібна, можлива, і нічого страшного в цьому немає. 

Є кілька ідей, уже викладених у вигляді поправок і конкретних статей. Повноцінне масове голосування слід розраховувати на кількість людей, які реально хочуть брати участь у виборах. Бо навіть дані про перебування українців за кордоном дуже різняться. Офіс Уповноваженого з прав людини Верховної Ради подає 11,5 млн, за даними статистики Європейського Союзу – близько 4,5 млн.

У нас формально до списку виборців включено 34 млн виборців. Це кількість повнолітніх громадян. Однак на території України, за нашими даними, які ми збираємо системно з 2022 року, перебуває менш ніж 30 млн громадян, тобто виборців і громадян без виборчого права.

За даними Міжнародної організації з міграції, близько 6 млн українців таки є в Європейському Союзі. Але чи всі вони точно хочуть брати участь у виборах і голосувати? Навряд чи, тому що це право – голосувати за кого хочеш, право брати або не брати участі в голосуванні.

Для того, щоб Україна не розгортала великої мережі дільниць, яка не буде потрібна в таких масштабах, є пропозиція провести активну реєстрацію виборців.

Громадяни України, які проживають за кордоном, мають бути поінформовані Україною через дипломатичні місії, або через повноцінну масову інформаційно-просвітницьку кампанію із залученням партнерів, що ще до виборів є опція змінити виборчу адресу з української на закордонну.

Громадяни вкажуть, де перебувають, конкретний населений пункт, а тоді вже ЦВК буде дивитися, які найближчі опції для відкриття повноцінної дільниці. Так ми ці мільйони скоротимо в декілька разів. Я думаю, що максимальна кількість виборців, які за умови повноцінної просвіти і бажання зможуть взяти участь у голосуванні за кордоном — від 1,5 до 2 млн.

Тоді ми маємо цифру, на яку орієнтуємося і з організаційного погляду, і з фінансового, тому що під будь-які дії потрібно забезпечити ресурс. Після активної реєстрації ми відкриємо ту кількість дільниць, яка реально потрібна для організації волевиявлення громадян.

Ми не можемо послуговуватися лише можливостями дипломатичних установ і консульств, тому що в них максимально можна відкрити 150 дільниць.

У будь-якому випадку максимальна пропускна здатність дільниці у день голосування – 5 тис. виборців, якщо комісія буде добре працювати, але уявіть масштаб навантаження. Якщо 2 млн українців захочуть активно брати участь, зареєструються, змінять виборчу адресу, то ми рахуємо, скільки на цих територіях реально потрібно дільниць для того, щоб створити умови для пропускної здатності цієї категорії.

Частина дільниць точно повинні бути відкриті поза консульськими і дипломатичними установами. У таких випадках потрібно буде орендувати або отримувати на безоплатній основі за рахунок країн-партнерів приміщення для роботи виборчих дільниць. 

Серед пропозицій також є збільшення кількості днів голосування. Ми запропонували варіант, коли в приміщеннях дипломатичних установ буде кілька днів голосування, а в приміщеннях спеціальних дільниць, які створені поза межами дипломатичних установ, буде один день голосування. Так ми точно піднімемо легітимність процесу і ключове – зменшимо ризики всередині країни.

Чи сприятиме активна реєстрація виборців посиленню прозорості, легітимності виборчому процесу? 

Станом на зараз усі ці виборці включені до списків тут. І це означає, що, маючи інформацію про відсутність громадянина, можна за нього проголосувати. Через таку кількість громадян за кордоном, явка тут буде низькою, тому що ці люди враховуються у 100% явки. 

Що більше громадян зареєструється для голосування за кордоном, то більш чесною і чистою виборча кампанія буде всередині України, а явка приблизно відповідатиме реальному бажанню громадян брати участь у політичному житті своєї держави і суспільства в цілому.

Рання реєстрація, збільшення кількості спеціальних дільниць поза межами приміщень дипустанов і консульств для голосування на один день і постійні дільниці в приміщеннях дипломатичних установ з раннім голосуванням, яке може розпочатися в п'ятницю, тривати в суботу і завершитись у день виборів у неділю – найбільш резонуюча формула. І на рівні відповідної підгрупи, яку очолюють заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк і державний секретар Міністерства закордонних справ Олександр Карасевич, я бачу повне порозуміння, що це раціональні пропозиції. Ніхто поки що не розглядає серйозно електронне чи поштове голосування, тому що ці форми не мають великої довіри або популярності серед наших громадян.

Варто усвідомити, що якщо включаємо в політичний процес категорію громадян, які є за кордоном, вони почуватимуться співперезасновниками держави після закінчення великої війни чи приходу миру, про що багато хто з діаспори говорить. 

Я вважаю, що значна частина людей, які виїхали після 2022 року, все ж таки повернуться. В квітні 2027-го в Європейському Союзі закінчується тимчасовий захист, і його не планують продовжувати, про що сказано офіційно. Тож частина громадян, які там не працевлаштуються, які будуть вважати, що центром їхнього життєвого інтересу є Україна, які, наприклад, є пенсіонерами, дуже ймовірно, повернуться назад. Єдина протидія – це, звичайно, політичне рішення відсікти громадян за кордоном від політичного життя як такого. 

Однак тоді ми самі потрапимо в пастку недовіри до результатів і низької легітимності влади, тому що явка за підсумками дня голосування буде 30%. Те, що виборці за кордоном будуть включені в списки тут і рахуватимуться разом з іншими за 100% – великий політичний виклик. 

Яким є бачення забезпечення умов для голосування військовослужбовців на повоєнних виборах? Чим умови відмінні від досвіду участі у виборах 2019 року? Обговорюють створення спецдільниць. За якими критеріями їх пропонують формувати? Що допоможе попередити ризики і захистити вільне волевиявлення військовослужбовців?

У 2019 році, будьмо чесними, кількість особового складу Збройних Сил була значно меншою, ніж сьогодні.

Створення спецдільниць – історія про виконання бойових завдань. Тому, очевидно, вона трохи дисонує з темою повоєнних виборів. Адже якщо військовослужбовці виконують бойові завдання, бойові розпорядження, то, ймовірно, миру в той момент ще не буде.

Однак навіть в умовах сталого припинення вогню чи мирних домовленостей Україна не буде в рази скорочувати чисельність Збройних Сил, бо очевидно, що Росія як країна-агресор з кордонів нікуди не подінеться. У будь-який момент можуть бути провокації і конфлікти біля лінії бойового зіткнення. Навіть у період Операції об'єднаних сил у нас були військовослужбовці, які на певних територіях виконували відповідні функції, були під бойовим розпорядженням. Тож утворення спецдільниць – неминуча історія.

Питання полягає в тому, як їх створювати лише стільки, скільки реально потрібно, і як їхню діяльність забезпечити в максимально прозорий спосіб.

У 2019 році було 85 спеціальних закритих дільниць, де голосували військовослужбовці. На Яворівському полігоні у Львівській області, яка дуже далеко від лінії бойового зіткнення, наприклад, теж була спецдільниця. Про те, чи відрізнявся результат голосування на них від загальнонаціонального, я би зараз не говорила, але очевидно, що там була майже стовідсоткова явка. Отже, право брати чи не брати участь у виборах у ролі виборців військовослужбовців трансформувалося в обов'язок. І змісту цього обов'язку ми з вами не знаємо. 

Коли ця категорія виборців кількісно значно зростає й коли є ризик замість 85 мати 850 виборчих дільниць, то ця група стає дуже впливовою електорально. Наше завдання не в тому, щоб військовослужбовці не брали участь у голосуванні, а в тому, щоб вони брали участь в максимально вільний спосіб.

Якщо, наприклад, громадянин, який несе військову службу, перебуває не близько до лінії бойового зіткнення, а на території громади, де відкрита звичайна виборча дільниця, його через певну процедуру, наприклад тимчасової зміни місця голосування, потрібно включити до списків виборців на дільниці, де він буде голосувати з цивільними. Він отримає декілька годин відпустки, піде чи поїде в найближче село і проголосує – і це волевиявлення однозначно буде більш вільне, ніж на закритій дільниці, де не буде спостерігачів, де члени комісії та виборці будуть військовослужбовцями.

Чи це означає, що в певний спосіб може відбуватися адміністративний тиск? Може. Ми це усвідомлюємо, тому з більшістю членів підгрупи, яка займається цим питанням, наполягаємо, що максимальна кількість виборців, які є військовослужбовцями, мають голосувати на звичайних найближчих виборчих дільницях. Для них треба створити умови, щоб вони легко були включені до відповідних списків, отримали відпустку і з власної волі прийшли чи не прийшли голосувати, за кого вважатимуть за потрібне.

Утворення спецдільниць, імовірно, неминуче, але воно має бути мотивоване – коли виборці-військовослужбовці реально не мають доступу до звичайної виборчої дільниці, адже перебувають близько до зони ймовірного бойового зіткнення, і створення цих дільниць є єдиною можливістю. 

За процедурою, запропонованою в законопроєкті, Міністерство оборони збирає цю інформацію від усіх інших відомств і інституцій, тому що в нас є батальйони, які підпорядковуються Міністерству внутрішніх справ, прикордонники тощо. Всю цю інформацію акумулює Міністерство внутрішніх справ і мотивовано подає дані про те, що необхідно створити на конкретних ділянках спеціальну дільницю. Центральна виборча комісія, переглядаючи цю мотиваційну частину, інформацію, де потрібно створити таку дільницю, для якої кількості особового складу, приймає рішення про створення спецдільниці.

Є й невирішений блок питань. «Опора» підготувала пропозицію, щоб члени виборчої комісії не були військовослужбовцями, тому що це створює умови для дуже закритого процесу. Зокрема, ми пропонуємо, щоб керівний склад – голова, заступник, секретар – були цивільними. 

Якщо кандидат або партія подають пропозиції на виконання цих функцій у виборчій комісії, то звичайні члени формуються з військовослужбовців, а керівний склад — із цивільних. Якщо ж суб'єкти виборчого процесу, кандидати від партій не подають пропозицій на заміщення цих посад конкретними громадянами і громадянками, тоді Міністерство оборони пропонує людей із переліку військовослужбовців, які працюють у цій військовій частині.

З цього приводу були досить важкі обговорення. Хтось бачить великий ризик у спецдільницях, хтось виступає категорично проти них, хтось виступає за те, щоб вони відкривалися будь-де. У нас навіть у столиці, в Києві, може бути багато спецдільниць, оскільки тут розташовано багато військових частин. А хтось, зокрема ОПОРА, пропонує якісь рішення.

Це рішення полягає в запровадженні процедури, обґрунтуванні необхідності відкриття спецдільниць, прозорості роботи виборчої комісії у день голосування і спостереженні. Ми дуже сподіваємося, що спостерігачі зможуть бути присутніми під час голосування, адже це сприятиме вільному волевиявленню виборців-військовослужбовців. 

Без жодних аргументів про те, що Збройні Сили змінилися за ці роки, хоча це факт. Ми не маємо створити жодних загроз для волевиявлення цієї категорії виборців. Тоді совість і держави, і суспільства буде чистою, адже ми зробили все, щоб не було ризиків тиску на цих виборців.

«Опора»