«Поліцейська держава» в смартфоні? Темна сторона «діджиталізації»

На фоні перших популярних ініціатив нового «зеленого» парламенту на кшталт скасування депутатської недоторканості та скорочення кількості депутатів вирізняється законопроєкт «Про електронні комунікації», який має замінити чинний закон. Його автори – група народних депутатів від «Слуги народу» на чолі з новоспеченим віце-прем’єром – міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим, який є головним з «діджиталізації» країни та створення «держави у смартфоні». Законопроєкт з понад сотні сторінок викликав масу негативних відгуків, що нова влада копіює тоталітарні практики (звісно, не обійшлося без згадки Росії), і був відкликаний «на доопрацювання». Проте у «Слузі народу» дають зрозуміти, що від самої ідеї поставити всіх громадян на цифровий облік не відмовляться. Але чи готові ті, хто радів «діджиталізації», що держава буде знати про них набагато більше, ніж нині?

Багато питань

Як розповідають автори законопроекту, він готувався ще минулим парламентом разом з телеком-ринком, а один з авторів нинішній депутат Олександр Федієнко був тоді консультантом. Новий закон має комплексно врегульовувати ринок, бо діючий законопроект про комунікації датується ще 2003 роком.

У пояснювальній записці до законопроєкту вказано, що його реалізація відповідатиме вимогам часу та зобов’язанням, які Україна взяла на себе перед Європейським Союзом. У самому проекті прописано, що з 2024 року постачальники електронних комунікаційних послуг припиняють їхнє надання абонентам, які не підписали з ними договір та не зареєструвалися. На практиці це означає скасування послуги «препейду», тобто знеособленого обслуговування абонентів тих же мобільних операторів. Цей вид обслуговування в Україні набагато популярніший за контрактний (90 % проти 10 %).

Насправді, продаж SIM-карток виключно по паспорту є обов’язковим не тільки в Росії, а й у багатьох європейських демократичних країнах. Але не є секретом, що в тій же Росії на ринках можна купувати анонімні «сімки», зареєстровані на фіктивні юридичні особи, з рук. Тож шахраїв чи терористів (реальних чи телефонних) цим, як ви розумієте, не зупинити. Авторам законопроекту нагадали, що норма про продаж SIM-карток за паспортом містилася в «диктаторських законах» Януковича. Хоча за великим рахунком бази номерів мобільних, якими абоненти користуються протягом кількох років, і так існують. Так у вільному доступі є чат-боти, які за номером телефону видають прізвище його хазяїна і навпаки.

Також законопроєктом було передбачено створення бази IMEI – ідентифікаторів мобільних телефонів, які присвоюються їм виробниками. Гаджет, який не перебуває в цій базі, має відключатися від обслуговування. Ініціатори цієї норми пояснюють її необхідністю боротьби з контрабандою «сірих» мобільних пристроїв, крадіжками телефонів та більш серйозними злочинами. Але незрозуміло, що заважає просто шукати та блокувати вкрадені мобілки по IMEI. Також не прояснене питання, як бути з іноземцями, які перебувають у роумінгу, – їм перед плануванням своєї поїздки треба буде заздалегідь реєструвати в Україні свій телефон чи модем?

Ну, і найодіозніші, мабуть, норми, пов’язані із прослуховуванням та зобов’язанням операторів зберігати трафік. Подібна ініціатива реалізована в Росії через сумнозвісний «закон Ярової» – вона зобов’язує операторів зв’язку зберігати телефонні розмови, текстові-повідомлення, інтернет-трафік до півроку та надавати їх за запитом спецслужбам.

У проекті Федорова і Ко не все так сумно, але у статті 41 серед обов’язків постачальників комунікаційних послуг – монтаж за власний рахунок на своїх мережах технічних засобів, які належать відповідним правоохоронним органам та необхідні їм для здійснення оперативно-розшукових заходів. Проте абонент не буде попереджений, що його слухають та слідкують за його активністю в інтернеті. У цій же статті йдеться про те, що оператор має зберігати записи про надані електронні комунікаційні послуги протягом строку позовної давності. При цьому хоч операторів і зобов’язують стежити, щоб до цих даних не було несанкціонованого доступу, від витоків інформації не застраховані навіть такі гіганти, як Google та Facebook. Відповідно конфіденційні дані можуть потрапити у відкритий доступ.

За всіма цими нововведеннями громадськість побачила око «великого брата» і змусила їхніх ініціаторів здати назад. «Ми цей закон повністю перероблятимемо, враховуючи останні європейські практики. За моєю ініціативою його відкликали», – заявив Федоров.

Один із двох представників опозиції в комітеті з питань цифрової трансформації Володимир Ар’єв з «ЄС» стверджує, що скандальний законопроєкт взагалі не виносився на комітет: «Коли я дізнався про цей законопроєкт, то поставив вимогу провести комітетські слухання із залученням громадських організацій, правозахисників та експертів. Бо вважаю це загрозою для свобод, навіть більшу, ніж пропонувалося «регіоналами» 16 січня. Не знаю, які зміни вони вноситимуть, але наполягатиму, щоб цей законопроект, який викликав особливий резонанс, обов’язково був проведений через комітетські слухання, де були б присутні ті, хто його критикував».

Правозахисники проєктом справді не задоволені. «Це – елемент наступу держави на свободу інтернету, який ми бачили багато разів, але в такому завершеному вигляді вперше, – застерігає голова Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров. – Це є особливою загрозою на тлі додаткових повноважень, які надаються правоохоронним органам. Ухвалення такого законопроєкту означатиме перетворення України на «поліцейську державу». Навіть в Росії такого не зробили, як у нас хотіли. Вже очевидно, що нова влада бере для прикладу американський досвід, тож хай беруть у всіх сферах: в Штатах взагалі не треба нічого реєструвати – ані ЗМІ, ані інтернет-сайти».

А ми що? Ми нічого!

Але один із авторів законопроєкту – заступник голови комітету з питань цифрової трансформації Олександр Федієнко – висловлює щире здивування такою реакцією суспільства. За його словами, проект розробляла робоча група із 30 осіб, в яку входили представники всіх мобільних та фіксованих операторів та голови профільних асоціацій.

«Цей законопроєкт сприйняли в штики ті, хто не читав його, та ті, хто не хоче віддавати ринок «сірих» електронних пристроїв, які завозяться сюди «контрабасом». Вони у «Фейсбуці» перевернули все з ніг на голову, – впевнений Федієнко, який заявляє про сплановану атаку. – Щодо реєстру IMEI – найбільші вендори, які сертифікують свої пристрої в нашій країні, хочуть мати відповідний захист. А щодо SIM-карт – то процедура ідентифікації буде добровільною».

На зауваження щодо категоричного формулювання в законопроєкті про обов’язкове укладання договору з 2024 року, депутат каже, що цю норму внесли «деякі мобільні оператори»: «Ми як партія вже дослухалися до зауважень з боку суспільства і відкликали цей законопроєкт, хоча зараз претензії до нас висуває інша частина суспільства, яка хоче бути захищеною. Можливо, можна було б прибрати із законопроєкту норми, пов’язані з IMEI та картками, щоб галузь отримала профільний законопроєкт. А спірні питання, може, винести в окремий законопроєкт».

Задум тотальної ідентифікації абонентів Федієнко, який до депутатства очолював Інтернет-асоціацію України, пояснює благими намірами – частиною реалізації плану «Держава в смартфоні». Мовляв, без реєстрації абонентів буде складно користуватися цифровими послугами, зокрема MobileID, системою мобільних платежів та іншими сервісами. Поки ж, згідно з нещодавнім дослідженням фонду «Демократичні ініціативи», лише 5 % українців користувалося адміністративними послугами онлайн, а 30 % – взагалі ігнорують інтернет.

Додав приводів для параної про тотальне стеження голова фракції «Слуга народу» Давід Арахамія. Він поділився планами, що в ході перепису населення громадянам роздадуть спеціальні ID-карти. Робиться це, за його словами, для фіксації внутрішньої міграції: «Коли людина піде в лікарню, то буде змушена пред'явити картку. Ми побачимо, що хтось зачекінився, і можна зрозуміти, що людина живе вже в іншому місті». А там і до системи китайського соціального рейтингу недалеко.

Клієнт не винен

У найбільшому мобільному операторі «Київстар» повідомили «Главкому», що вивчатимуть текст законопроєкту, але він ще вимагає громадського обговорення, щоб був дотриманий баланс між інтересами держави і вподобаннями користувачів.

«Для протидії крадіжкам або незаконному ввезенні мобільних телефонів в Україні є вся необхідна законодавча база, – зазначили в оператора. – Боротьба із «сірим» імпортом – функція органів митного контролю та правоохоронців. Перекладати цю роботу на мобільних операторів або самих клієнтів – неправильно. Наприклад, абонент, який придбав мобільний телефон у діючій торговельній точці за законом, є добросовісним набувачем і не може нести відповідальність за те, що мобільні телефони могли потрапити в магазин «нелегальним шляхом».

Щодо продажу SIM-карт за паспортами, то в «Київстарі» визнали, що у цієї схеми є свої плюси – наприклад, така ідентифікація унеможливить мобільні шахрайства з банківськими рахунками. Але враховуючи, що в Україні 90 % абонентів обслуговуються анонімно, можна уявити кількість незадоволених клієнтів, якщо діяти в наказовому порядку. Крім того, оператор нагадує, що закони України зворотної сили не мають, тож статус вже підключених абонентів не може бути змінений без їхньої згоди.

Але суцільна ідентифікація, на думку Олександра Федієнка, все одно неминуча: «У нас подвійні стандарти: з одного боку ми хочемо мати прогресивний цивілізований ринок, а з іншого – перебувати в тіні в економіці та інших питаннях. Там, де постає питання підвищеної безпеки, без майбутньої добровільної ідентифікації нічого не буде. Наприклад, у балтійських країнах просто все ідентифіковано. І коли ви навіть заходите в реєстр і дивитесь інформацію про людину, то тій людині приходить повідомлення, що ви це робите».

Тож тепер постає завдання про пошук «золотої середини», яка б задовольнила і «діджидалістів», і волелюбних громадян, які побоюються, що «держава в смартфоні» контролюватиме кожний їхній крок.

Павло Вуєць, «Главком»