Міністерство освіти України, освітній проєкт «Скарб» і правдива історія – як це поєднати?
Академік Михайло Грушевський вважав давні слов’янські племена антів (4-7 ст.) предками сучасних українців.
Хто такі анти? Про їхню громадську та політичну організацію збереглось чимало інформації, приміром, що ними не правив хтось один – анти всі справи вирішували на народних зібраннях. Стародавні історики писали що анти «живуть вільно і не дають себе нікому поневолити», «вони зовсім не злі і не підступні» і при цьому «найхоробріші між слов’янами, що живуть над дугою Чорного моря від Дністра до Дніпра» (а хіба нинішні найхоробріші воїни не походять з цієї ж території?).
Важливо, що академік Грушевський не був одиноким у своїх висновках щодо антів-праукраїнців. Історик та археолог Вадим Щербаківський також стверджував, що іменем «анти» називали низку українських племен. Так само вважав доктор історії, археолог Михайло Брайчевський і приписував антам так звані Змієві вали, які тягнуться на десятки кілометрів по річках Красна – Стугна, Рось – Трубіж, Сула. А докторка історії Наталія Полонська-Василенко назвала об’єднання антів «першою відомою нам спробою предків українського народу створити державне утворення з організованим військом та участю населення у політичному житті».
Одним словом, поважних наукових висновків щодо давності мешкання українців на цих землях не бракує. 1917 року академік Грушевський у статті «Звідки пішло Українство і до чого воно йде» назвав цифру півтори тисячі років: «На цій землі український народ, або краще сказати ті люди, від яких пішов теперішній український народ, – бо вони себе звали давніше ріжними іншими йменнями – живуть не менше як півтори тисячі літ».
В освітньому відео проєкту «Скарб» школярі можуть дізнатися про… фізичні особливості тогочасних корів, але не про ідентичність українців
Таку ж цифру називає і академік НАНУ Григорій Півторак у своїй статті 2018 року «Походження слов’ян», у якій стверджує, що історію українців як окремого етносу потрібно починати, услід за Грушевським і багатьма іншими істориками, від середини І тис. н.е., тобто безпосередньо від розпаду праслов’янської етномовної спільноти. «З цього часу на українських етнічних землях між київською Наддніпрянщиною, східними Карпатами та Прип’яттю протягом 1500 років розвивався один етнос, який від часів пізнього середньовіччя має назву українського». Григорій Півторак також вважає, що з цього ж часу (а саме V-VI ст.) починається і період формування української мови.
Отже, українці не є зайдами чи чужородцями або ж так званим братнім уламком міфічного «общерусского» народа, у чому безупинно переконує світ диктатор Путін. Українці на своїх землях автохтони, тобто корінні, споконвічні мешканці. До речі, за визначенням мудрого Аристотеля автохтонність є свідченням шляхетності народу.
Чи знайомі автори підручників та чиновники Міносвіти, які рекомендують ці підручники, з працями цих видатних істориків?
Але, на жаль, наукові висновки академічних вчених дотепер, тобто на 11-му році війни за ідентичність, лишаються невідомим для переважної більшості українських громадян. І перш за все тому, що цю інформацію не вивчають у школах. У підручниках історії, що їх рекомендує Міністерство освіти та науки України («Досліджуємо історію та суспільство» 6 клас, 2023), в періоді від IV до VII ст. подають вельми попатрану – у сенсі національного змісту – історію. Вона наповнена загальниками про велике розселення слов'ян, про археологічні культури, які «пов'язані з готською державою і з племенами антів». Але пояснення про те, що анти це праукраїнські племена, немає.
Ба більше – навіть у пізнішому періоді, коли йдеться про конкретні племена полян, сіверян, древлян і т.д. автори підручника не ідентифікують їх як українські. Чому ж так? Адже саме «українськими» їх називав академік Грушевський. Академік Шахматов в «Енциклопедії слов’янської філології» (Петроград, 1915) проводив чітке історичне спадкоємство, стверджуючи, що прямим нащадками літописних полян, древлян, сіверян є «нинішнє населення Київщини, Волині, Чернігівщини, Полтавщини». Професор Гарвардського університету Орест Субтельний називає їх «прямим предками нинішнього населення України».
Так само у своїх наукових працях стверджують докторка історії Наталія Полонська-Василенко, доктор історії Михайло Брайчевський, доктор історії Ярослав Дашкевич, академік Григорій Півторак… У зв’язку з цим постає питання: чи знайомі автори підручників та чиновники Міносвіти, які рекомендують такі підручники, з працями цих видатних істориків чи вони навмисне у розпал війни за ідентичність блокують доступ до цієї інформації українського школярства і загалом українських громадян?
І це ще не все. Нещодавно відбулась презентація освітнього проєкту «Скарб», у межах якого планується створити серію анімаційних уроків з історії України для школярів 7-9 класів.
Тема презентаційного уроку – велике розселення слов’ян і з нього школярі можуть дізнатися про фізичні особливості тогочасних корів, про витривалість слов’ян, про ткацтво, ковальство, обробку землі, доместикацію, про ранніх слов’ян, на формування яких вплинуло нашестя гунів і зниження температури, про велике розселення слов’ян 6-8 ст… Але, на жаль, в освітньому відео і словом не згадано про те, що в означений період:
- територія України була центром слов’янських племен;
- саме з України «найбільше європейських народів прийшли на свою кінцеву батьківщину», як то пише Норман Дейвіс у своєму бестселері «Історія Європи», (до речі, чеські школярі вивчають, що предки чехів у 6 ст. прийшли з території сучасної України);
- у великому розселенні слов’ян 6-8 ст. українці участі не брали і живуть на своїх споконвічних історичних землях донині;
- в означений в освітньому відео період українці вже мали свою етнічну ідентичність – академік Грушевський і його численні послідовники називали 4 століття «порогом історичних часів для українського народу». А в проміжку часу від 5-6 ст. вже починається формування української мови.
Показово, що у Міністерстві освіти України отакий пілотний урок схвалили і на сайті Освіта.ua запевняють, що проєкт «допоможе дітям зацікавитись вивченням історії України та побачити її як частину власної ідентичності…».
Тож останнє запитання до працівників освітнього міністерства – яку саме ідентичність вони зуміли розгледіти в освітньому відео проєкту «Скарб» і як ця «ідентичність» може потрудитися на формування в учнівства правдивої історичної пам’яті та – що дуже важливо – на перемогу України у нинішній страшній війні, війні за ідентичність?
Ірина Костенко, для «Главкома»
Коментарі — 0