Що буде з українським газовим транзитом? Дослідження «Сколково»
В 2019 році закінчується чинний договір між НАК «Нафтогаз України» та «Газпромом» щодо транзиту російського газу до Європи через українську газотранспортну систему. Дохід України від ГТС сягає $3 млрд на рік, тож потенційна втрата такого клієнта, як «Газпром», відчутний удар по українському бюджету. І небезпека отримати величезну дірку в ньому більш ніж реальна. Москва активно будує альтернативні маршрути в обхід України – дві нитки «Турецького потоку» (одна для турецького ринку, одна – для європейського) та сумнозвісний «Північний потік-2». До закінчення контракту з «Нафтогазом» Росія встигне добудувати та запустити лише одну нитку «Турецького потоку» для турецького ринку, що робить підписання нового договору на транзит з Україною неминучим. До того ж, на збереженні українського напрямку наполягає Євросоюз і Кремль нібито не проти – питання в обсягах, за яких експлуатація ГТС буде принаймні не збитковою.
Співробітники російського Центру енергетики Московської школи управління «Сколково» оприлюднили дослідження «Один рік до часу «Ч»: в пошуках компромісу в українському газовому транзиті». «Сколково» в часи свого створення задумувався аналогом Кремнієвої долини, а тепер позиціонується як «науково-технологічний інноваційний комплекс». «Главком» вибрав декілька цікавих висновків, до яких прийшли російські експерти, вивчаючи питання значущості української ГТС для Росії.
Автори дослідження констатують, що Росія за рік не встигне добудувати обхідні газопроводи, тож до кінця року Москві, Києву та Брюсселю доведеться сідати за стіл перемовин та обговорювати тариф та об’єми прокачки газу через Україну. Задача ця названа «найскладнішою», але реальною. «Саме зараз, у 2019 році можна буде спробувати перевернути конфліктну сторінку в газових відносинах двох країн і почати їх з чистого аркуша», – вважають «сколківці».
Вони виділяють кілька факторів невизначеності щодо майбутнього контракту: об’єми експорту; успіхи в будівництві обхідних газопроводів; участь-неучасть Євросоюзу в управлінні українськими ГТС та підземними газовими сховищами; продаж частини газу, що йде на експорт, на східному кордоні України та зрештою рівень конфліктності між країнами на той момент.
Наразі вбачаються три «стрибки» зниження прокачки газу через Україну: 2020 рік – запуск першої нитки «Турецького потоку», 2021 рік – запуск «Північного потоку-2», 2022–2023 роки – запуск другої нитки «Турецького потоку». Але в 2020 році автори докладу не бачать ризику падіння об’ємів українського транзиту. Якщо зниження і буде, то плавним.
Потужність «Північного потоку-2» – 55 млрд куб. м, першої нитки «Турецького потоку» – 15,75 млрд, тож загалом 70,75 млрд куб. м. За наявності поточних обсягів на український коридор після цього залишиться 16 млрд куб. м для споживачів в Східній Європі, Балканах та Молдові. Розрахунки експертів показують, що до запуску другої нитки «Турецького потоку» росіянам буде необхідно до 20 млрд куб. м пропускати через українську трубу. Якщо ж врахувати фактор нерівномірності поставок, а також необхідність «запасу міцності», то ті самі 40 млрд куб. м щорічного транзиту, про які говорить українська сторона, як про необхідний мінімум для економічно рентабельної роботи ГТС, називаються цілком реальною відправною точкою для тристоронніх переговорів. Відповідно прийнятною ставкою транзиту, від якої можна далі торгуватись, вважатиметься $3 за тис. куб на 100 км. Нагадується, що в липні 2018 року «Нафтогаз» заявив, що з 2019 року тариф буде значно знижений – до $2,17 за тис. куб., однак забажав нереальних для «Газпрому» гарантованих об’ємів прокачки на рівні 141 млрд куб. м.
Свою роль у збереженні українського коридору, на думку російських дослідників, мають зіграти європейські компанії – вкластися в інвестиції в українську ГТС та навіть взяти її в управління. Таким чином собівартість транзиту можна буде знизити і відповідно підвищити рівень беззбитковості «труби». У квітні 2017 р. НАК «Нафтогаз України», ПАТ «Укртрансгаз», Snam S.p.A. (Італія) і Eustream a.s. (Словаччина) підписали Меморандум щодо спільної оцінки можливостей співробітництва у використанні і розвитку (ГТС) України. Саме ці країни найбільш зацікавлені в збереженні максимально можливих обсягів транзиту газу в ЄС. Так, словацька ГТС є «природним продовженням» західного напрямку українського транзиту, а Італія, яка після запуску «Північного потоку-2» зможе отримувати газ «обхідним шляхом», зацікавлена зберегти український коридор, як найбільш короткий маршрут.
Окремою опцією виділяється можливість продажу Росією газу на східному кордоні України, аби знизити ризики «Газпрому». Раніше в Москві заявляли про недоцільність цієї схеми, хоча Київ такі пропозиції робив. Але, на думку експертів, зараз дещо змінились реалії: якщо раніше Росія хотіла зберегти Україну та її ГТС в своїй зоні впливу, то тепер політична ситуація говорить на користь продажу газу саме на східному кордоні. Таким чином українська ГТС набагато більше інтегрується з європейськими мережами, а «Газпром» отримає більший рівень надійності та прозорості операцій.
Як це не парадоксально, але відмова від нинішньої реверсної схеми, за якою Україна купляє той же російський газ у європейських постачальників, та перехід на прямий контракт з Росією негативно відіб’ється на транзитних показниках. І поставить, в свою чергу питання про рентабельність існування ГТС. Експерти наголошують, що в разі добудови всіх обхідних «потоків» і збереженні українського транзиту тільки для країн, куди вони не можуть дотягнутись, неможливою стає нинішня схема, коли російський газ реверсом через Європу надходить в Україну.
Завершується дослідження констатацією досить очевидних політичних ризиків – автори нагадують, що на 31 березня майбутнього року призначені президентські вибори в Україні, а 1 листопада завершується мандат Єврокомісії. Такий фон знизить ефективність переговорного процесу протягом року, і при найгіршому сценарії повториться історія 2008–2009-х з шантаже, закручуванням вентиля, а домовленості будуть підписані в останній момент. Лишається тільки дочекатись, у кого виявляться міцнішими нерви – козирів у України ще достатньо.
Дослідження «Один рік до часу «Ч»: в пошуках компромісу в українському газовому транзиті»
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0