Свекруха проти невістки, донька проти мачухи. Чому родичі загиблих воїнів масово штурмують суди

Історія дівчини загиблого комбата, депутата Київради Да Вінчі Аліни Михайлової, яку нещодавно висвітлив «Главком», типова для України. Вона стосується встановлення прав на спадок захисника України, який поліг у війні з Росією. Суд, куди звернулася Аліна Михайлова, має підтвердити або спростувати той факт, що вона спільно проживала з полеглим воїном без офіційної реєстрації шлюбу. Якщо факт проживання однією сім’єю із загиблим воїном буде доведено, Михайлова також матиме право претендувати на одноразову грошову допомогу на суму 15 млн грн поряд з іншими близькими загиблого Да Вінчі. Саме стільки виплачує держава одноразової допомоги сім’ям загиблих. Однак на руки вся сума відразу  не видається. Її виплату розділено на транші: спочатку 3 млн грн (20% від усієї суми), а далі по 300 тис. грн щомісячно протягом наступних трьох років.

В Україні подібних випадків – багато. Родичі загиблих воїнів масово йдуть доводити спорідненість з ними, аби претендувати і на виплату від держави, і на майно полеглого.

«Главком» проаналізував десятки судових рішень за позовами рідних загиблих військовослужбовців ЗСУ. Переважна більшість зверталася за уточненням паспортних даних. Наприклад, матір убитого солдата не могла отримати допомогу, бо її прізвище пишеться без апострофа, а прізвище рідного сина-Героя – з апострофом. У таких випадках Феміда без проблем підтверджувала родинні зв’язки на основі додаткових доказів, наданих безпосередньо у залі засідань.

Натомість редакція звернула увагу на ще одну категорію претендентів на мільйонні виплати. Це – жінки, котрі жили шлюбом без реєстрації зі своїми коханими, які згодом загинули на фронті. Ось тут, як виявилося, безкрає поле для маніпуляцій та браку доказів для суду.

Вінок «Від дружини» – єдиний фотодоказ?

Мешканка Білої Церкви Тетяна Г. намагалася довести в суді, що з літа 2016 року спільно мешкала з чоловіком без оформлення стосунків. 26 лютого 2022 року його було мобілізовано і наприкінці травня того ж року український захисник загинув.

Жінка стверджувала: до великої війни її коханий працював на місцевому підприємстві, а вона вела домашнє господарство. Словом, мали спільний побут і розподіляли сімейні обов’язки. Пара жила у квартирі, що належала матері чоловіка.

Крім цього, позивачка надала суду чек на купівлю комп’ютера. За її словами, цю техніку купив загиблий військовослужбовець. Також жінка надала результати спільного медичного обстеження в одній із лабораторій у травні 2019 року. Ще його прізвище було записано у декларації  про вибір лікаря як довірена особа позивачки.

Окремо жінка додала, що була на похороні коханого, де присутні їй висловлювали співчуття. У подальшому позивачка та матір загиблого відбули поминальний обід і домовилися: ніхто не чинитиме будь-яких перешкод щодо встановлення факту спільного проживання з її сином. Через деякий час матір військовослужбовця висунула ультиматум: позивачка має звільнити квартиру і не має жодних прав на одержання частини одноразової виплати.

У суді матір загиблого воїна виступила проти вимог цивільної дружини. Заявила, що син ніколи не представляв позивачку як дружину чи наречену; пара була знайома з 2021 року, але, на думку матері, вони не вели спільного побуту, оскільки в квартирі вже було все необхідне.

Щоб розв’язати цей спір, Феміда використала посилання на Сімейний кодекс. Згідно з ним, сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (стаття 3).

Також суд згадав рішення Конституційного суду від 3 червня 1999 року, де тлумачилося поняття «член сім’ї». Отже, до членів сім’ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не лише близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, ремонт тощо.

Білоцерківський суд допитав шість свідків, щоб з’ясувати стосунки цивільної пари – полеглого Героя і його дівчини. Частина з них підтвердила, що пара мешкала разом на квартирі матері загиблого військового. При цьому жоден із опитаних не зміг ствердно відповісти про спільний відпочинок обох людей, у тому числі з іншими членами родини.
У результаті суд зробив висновок, що цивільні стосунки позивачки і загиблого військового не притаманні подружжю. Тим паче, у суді жінка наголосила: не спішила реєструвати шлюб, допоки не має спільних дітей або майна.

«Наведена позиція підтверджує не сформованість бажання створювати сім’ю… Не можна залишити поза увагою той факт, що не існує жодного спільного фото ОСОБА_1 з ОСОБА_3 (позивачки та загиблого воїна – «Главком»), жодного фото в колі  його родини, чи в колі своєї родини. Єдине фото, що надала позивач до справи – це світлина з кладовища із зображенням надмогильного вінка з надписом: «Від дружини». Однак даний напис був створений за її бажанням і не може підтверджувати реальність такого статусу у позивача», – вважає суд.

До речі, поки розглядалася справа суд заборонив Міноборони виплачувати одноразову грошову допомогу іншим членам сім’ї загиблого військового. Зрештою, через п’ять місяців, коли позивачка програла суд, відповідну заборону було скасовано.

Зустрічі що вихідних – несімейні стосунки

Невдача спіткала у суді також мешканку Дніпропетровщини Олену Б. Жінка прямо заявила претензії на одноразову виплату 15 млн грн. За її словами, із загиблим молодшим сержантом були знайомі ще зі школи, всього приблизно 10 років. Почали зустрічатися у 2020 році. Жінка наполягала на тому, що вони вели спільний побут, займались благоустроєм квартири, в якій проживали, купували побутову техніку, оплачували рахунки, комунальні послуги. Всі свята проводили в колі рідних та друзів.

Проте у суді жінка проговорилася: із військовим бачилися лише по вихідних, оскільки вона мешкала і працювала у сусідньому місті. При цьому її син від попереднього шлюбу називав цивільного чоловіка батьком, а той часто дарував дитині різні подарунки.

У суді матір загиблого зазначила, що син зустрічався з позивачкою, хотіли жити разом, але війна змінила плани. 

«У ході судового розгляду не було встановлено факту ведення заявницею та загиблим військовим спільного господарства, бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Спільні фотокартки та додані до матеріалів справи банківські квитанції, роздруківки переписки не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту. Крім того, посилання заявниці на періодичне спільне проживання не є само по собі достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні статті 74 Сімейного кодексу», – дійшов висновків суд.

Суд додав, що  чинне законодавство України передбачає, що під поняттям «сім`ї» на відміну від «шлюбу», треба розуміти проживання осіб, пов’язаних спільним побутом, та у яких є взаємні права та обов’язки один до одного. Однак позивачка не довела цього в суді.

Фіктивний шлюб як спроба усунення від спадку

Ще один фронт сімейних воєн за мільйонні виплати – усунення потенційних спадкоємців шляхом визнання недійсним укладеного шлюбу. За Сімейний кодексом, шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя. Однак це обов’язково має підтвердити суд.

Такий процес вдалося виграти Ганні К., яка є донькою загиблого солдата. Жінка аргументувала, що її батько формально перебував у шлюбі з раніше засудженою. Оформлення цих стосунків було необхідним для того, щоб жінка, яка отримала вісім років за торгівлю наркотиками, раніше вийшла з в’язниці. Свідоцтво про шлюб датовано серпнем 2013 року, а засуджена покинула стіни Качанівської колонії у червні 2014-го.

Товариш сім’ї загиблого повідомив у суді, що дружив із захисником близько 20 років. Розповів, що батько позивачки знайшов майбутню дружину на сайті знайомств. Коли ж жінка опинилася за гратами, попросила чоловіка укласти із нею шлюб для того, щоб вийти достроково.

Свідок запевнив: загиблий воїн ніколи не вважав її дружиною, шлюб був лише на папері. Після її звільнення з колонії чоловік намагався розірвати цей шлюб, але вона чинила опір, вимагала сплати коштів за розлучення. 

Феміда стала на бік доньки-позивачки. Висновки суду такі: під час перебування у шлюбі пара не мала спільних дітей, жодного дня разом не прожила, спільного господарства не вела та не мала спільного бюджету і побуту, не дбала про добробут, здоров`я та моральний стан одне одного. Тому шлюб між ними є фіктивним, укладеним лише з метою дострокового звільнення відповідачки від відбування покарання.

З огляду на це суд визнав: формальна дружина немає прав на отримання грошової допомоги.

А ось діаметрально протилежна історія. Харків’янка Наталія М., вона ж матір загиблого солдата, подалася до суду визнавати недійсним шлюб її сина та його дружини. Пара побралася у жовтні 2021 року. За словами позивачки, подружжя разом провело лише три доби, після чого син поїхав до Маріуполя, де проходив військову службу. Матір загиблого твердила: через місяць після одруження син скаржився, що стосунки не клеються і цей шлюб був помилкою. Хотів розлучитися, але не мав можливості займатися подачею документів до суду.

Невістка позивачки все заперечила. Наголосила: за час життя її чоловіка жодних конфліктів, суперечок та непорозумінь між нею та матір’ю чоловіка не було. Аж поки не стало відомо про можливість отримання одноразової грошової допомоги на суму 15 млн грн.

«Доводи позивача про те, що за життя її син мав намір розлучитись з відповідачем, не свідчать про фіктивність шлюбу, а можуть вказувати лише на те, що між подружжям відсутнє взаєморозуміння, вони мають різні характери та погляди на життя та на розв’язання сімейних та побутових проблем. Фіктивність шлюбу оцінюється з урахуванням наміру на момент його укладання, а не поведінки подружжя під час перебування у шлюбі», – вважає суд і відмовив у задоволенні позову свекрухи до невістки. 

Тесть, який жив на неофіційну зарплату зятя

Цікавий прецедент зафіксований на Вінниччині. Тесть-пенсіонер загиблого військовослужбовця Миколи П. переконував суд, що останні 12 років жив на гроші зятя. І, мовляв, нині має повне право претендувати на 15 млн грн.

Позивач твердив: трудова книжка його зятя не відображає повну картину справжніх заробітків. Здебільшого, чоловік працював неофіційно, займався ремонтами будинків. За словами позивача, місячний дохід чоловіка доньки становив 28-29 тис. грн.

Крім цього, адвокат позивача додав, що загиблий давав більшу частину зароблених коштів для прожиття та лікування його клієнта.

Суд допитав старосту, який видав довідку про те, що тесть перебував на утриманні зятя-військовослужбовця. Як з’ясувалося, у залі суду посадовець не зміг підтвердити, на які саме цілі витрачалися гроші, зароблені загиблим.

Феміда також проаналізувала записи трудової книжки зятя позивача. Починаючи з 2009 року, він чи не кожного року отримував допомогу з причини безробіття. Водночас позивач стабільно одержував пенсію, зауважив суд.

«Щодо доводів заявника про отримання його зятем неофіційного доходу, за рахунок якого власне вони усі жили, суд зауважує: отримання заробітної плати «у конвертах» позбавляє громадян гарантованої державою соціальної захищеності, право на отримання якої мають лише громадяни, які отримували офіційно нараховану заробітну плату, з якої сплачено податки, збори та єдиний соціальний внесок», – провів невеличкий лікбез суддя і відмовив позивачу у задоволенні його заяви.

Складнощі з отриманням виплати. Думка адвоката

У коментарі «Главкому» військовий адвокат Дар’я Соларьова розповіла про юридичні тонкощі з виплатою 15 млн грн. По-перше, ці кошти не варто ототожнювати зі спадщиною загиблого військового. По суті, це державна одноразова допомога. По-друге, держава внесла зміни до законодавства. До цього право на отримання цієї допомоги мали члени сім’ї; батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця. А в чинній редакції закону виокремлено батьків; одного із подружжя, який не одружився вдруге; дітей, які не досягли повноліття; утриманців загиблого (померлого), забувши про інших членів сім’ї, які були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки. Таким чином коло осіб, які можуть претендувати на одноразову виплату, зменшилося.

«Простий приклад. Брат, сестра або тітка загиблого військового, які спільно з ним проживали в будинку, вели спільне господарство, не підпадають під поняття «утриманці загиблого», бо вони, наприклад, ходять на роботу і отримують дохід. Натомість утриманцями є ті особи, котрі були на повному фінансовому забезпеченні військовослужбовця, який загинув, або така допомога була основним доходом. Однак факт утримання все одно треба встановлювати у суді», – пояснила юрист.

У подібні ситуації опинилися жінки, які спільно жили з чоловіком-військовим. На думку військового адвоката, особи, які проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу і встановили цей факт в суді, не підпадають під визначення «подружжя». Це категорія «члени сім’ї». І виходить, що отримати одноразову грошову допомогу можна тільки, якщо довести додатково факт утримання через суд.

Абсурдною нормою, вважає правозахисниця, є обмеження виплат дітям загиблого Героя. Згідно із законом, на одноразову виплату претендують лише неповнолітні.

«Солдат міг загинути на фронті через день, коли його сину чи доньці виповнилося 18 років. Хіба ця дитина не потребує такої ж допомоги, як і неповнолітні діти, які також втратили батьків на війні?» – ставить риторичне запитання Соларьова.

Певним виходом із ситуації щодо осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, Дар’я Соларьова вважає надання права військовослужбовцям самостійно визначати, хто з його рідних може одержати 15 млн грн у разі його загибелі.

«На окремому бланку, який завіряє командир військової частини, а також свідки-товариші по службі, військовий записує прізвища своїх рідних, які підпадають під урядову постанову від 28 лютого 2022 р. №168 на виплату одноразової допомоги. Це у майбутньому суттєво полегшить життя членам сім’ї загиблого солдата, які нині поневіряються у судах», – наголосила адвокат.

Наразі сім’ї загиблих військовослужбовців через бюрократію тратять від трьох до шести місяців на отримання одноразової грошової допомоги. До того ж траплялися випадки з практики адвокатеси, коли рідні Героя чекають на довідку про смерть із військової частини до дев’яти місяців.

Віталій Тараненко, «Главком»