Протести проти мобілізації у Дагестані. Чи буде продовження?
Кавказька частина країни-агресора здавна славилася своїми бунтівними настроями відносно Кремля. Однак треба визнати, що росіянам вдалося майже повністю придушити волю до боротьби у мешканців Північного та Північно-Східного Кавказу. Не в останню чергу, завдяки активним діям на випередження у виконанні ФСБ. Але масштабна війна, яку затіяв проти України російський ворог, знову відкрила вікно можливостей для боротьби за свободу на Кавказі.
Потенційно загрозливими для Москви є зараз зокрема ті, хто пам’ятає про ідею створення держави під назвою Імарат Кавказ. Ця ідея належить останньому президенту чеченської республіки Ічкерія Доку Умарову. Про заснування окремої від Росії теократичної держави Умаров оголосив 7 жовтня 2007 року. Того ж року він склав із себе президентські повноваження та став натомість верховним Аміром моджахедів Кавказу. Проголошене ним державне утворення повинно було, за задумом, функціонувати на основі шаріатської правової системи.
Однак політичному концепту під назвою Імарат Кавказ не судилося довго проіснувати. Де-факто утворення полинуло у небуття, коли 2013-го року ФСБ ліквідувало його першого й останнього аміра.
Кавказький журналіст Беслан Кмузов розповів «Главкому» про те, чому кавказьке населення Росії не наважується зараз відкрито іти проти Путіна.
Беслан Кмузов пояснив, що таке Імарат Кавказ сьогодні, чи може він становити якусь загрозу для Кремля, чому кавказці, що прагнуть незалежності не скористалися протестами проти мобілізації у Дагестані, наскільки Імарату може допомогти скасування рішення ООН про визнання його терористичною організацією, та чи є сьогодні контакти між Україною та осередками волелюбності на Кавказі.
Що таке Імарат Кавказ сьогодні? Це лише ідея, чи за цією самоназвою стоїть щось реальне?
Імарат Каваз було створено у 2000-х роках. І був він державою абсолютно теократичною. Ця держава була проєктом глобального мусульманського руху. Імарат повинен був жити під «одним меліком на землі, як під одним Аллахом на небі» (Мелік – титул, яким наділяли верховного правителя чи нащадка давнього роду на землях Північного Кавказу у старовину – «Главком»).
Тобто це повинна була бути теократична республіка, яку розглядали як одну зі складових глобального кавказького мусульманства. На сьогодні держава фактично ліквідована російськими спецслужбами. Нині ніхто з кавказьких націоналістів цю ідею більше не підтримує. Самі розумієте, у XXI столітті бути причетним до такого теократичного об’єднання не хочеться.
Лідером Імарату був знаменитий Доку Умаров, якого вбили у 2013 році. Йому на зміну прийшов Алі Абу Мухаммед. Словом, після смерті Умарова була спроба перехопити лідерство та з цього, врешті, нічого не вийшло.
Варто сказати, що Імарат Кавказ був чеченською ідеєю. Проте не Імарат єдиним. Крім нього в Чечні був ще один паралельний проєкт – Національна держава Чечні. Саме те, що проголосив свого часу Джохар Дудаєв. І це вже була світська країна. Хоча, звичайно, її населяли переважно мусульмани.
Після вбивства Дудаєва до влади прийшов Аслан Масхадов (другий президент Чеченської республіки Ічкераія з 12 лютого 1997-го по 27 січня 2002-го – «Главком»). Згодом серед чеченців почався розкол. Частина їх виступила з ідеєю побудови ісламської держави, інші ж наполягли на тому, що держава повинна залишатися світською. Так тривало протягом усієї Другої чеченської війни. Завдяки цьому поділу росіяни і змогли придушити опір й перемогти.
А здобувши перемогу, посадили у президентське крісло Ахмата Кадирова. Останній мав давнє походження. Він був вихідцем із суфійського ордена Кадирія. Орден, який начебто представляв батько Рамзана Кадирова, був заснований у Марокко. Тобто Кадиров нібито має арабські корені, згідно з легендою.
Отож зараз Імарат не життєздатний. Він нагадав про себе востаннє ще коли почалася війна в Сирії. Багато хто з радикально налаштованих апологетів цього утворення на Північному Кавказі тоді давав присягу лідерам ІДІЛ, а потім їхав воювати на боці екстремістів. Ті ж, хто вирішив залишитися, були ліквідовані російськими спецслужбами.
А чому небайдужі кавказці не використали на свою користь протести проти мобілізації у Дагестані?
Напевне усі бачили ті кадри протестного Дагестану. Дивіться, у Дагестані в 90-х роках, перед Другою чеченською війною був дуже сильний вахабітський сепаратистський рух (радикальні ісламісти, що відстоюють ідею створення держави, де пануватимуть закони шаріату – «Главком»). Учасників руху жорстко придушили, фактично всіх вахабітів тоді вбили. Таким чином увесь опір було зведено нанівець. До того ж зруйнувалися зв’язки, котрі існували між місцевими сепаратистами та деякими арабськими країнами.
Остаточна руйнація зв’язків між арабськими країнами та вахабітами відбулася після операції США в Афганістані й Іраку. Від грошей у результаті відрізали всіх, хто зі зброєю в руках бився під стягом ісламу на Північному Кавказі. І саме тому у Дагестані немає ніякого осередку чи якогось стійкого ядра супротиву. Представників якихось світських рухів фактично задавили самі громадяни, бо у Дагестані ідея світської держави не знаходить попиту. Там тільки іслам. Та й рівень стеження і контролю за населенням на півночі Кавказу вкрай потужний. Навіть поміж двома невеликими селами, котрі розташовані вздовж асфальтованої траси, розташовано відразу декілька систем фіксації перевищення швидкості руху.
Людям платять за те, що вони купують оці ось відеореєстратори та ставлять у себе для фіксації порушень правил дорожнього руху. Цим займається багато російських громадян.
Коли я був на Північному Кавказі ще до 2020 року, якось їхав одним регіоном і нарахував десь 10 будинків на відстані менше 10 кілометрів. Тобто, розумієте, навіть пересування автомобілів по сільській трасі фіксується і зберігається тривалий час на серверах. Там же зберігаються всі, навіть телефонні розмови протягом п’яти років. Згідно із відповідним законом, всі оператори були зобов’язані з 2016 року всю переписку у месенджерах зливати владі.
Себто, фактично все, що говорять люди, записується, і до них приходять на профілактичні бесіди. Навіть до тих, що ходять у мечеть чи мають стійкі знайомства й ходять пити чай одне з одним.
Ще один цікавий момент полягає в тому, що у Дагестані існує декілька етнічних груп, що складаються нині зі змішаного населення. Після революції (мається на увазі комуністичний переворот 1917 року – «Главком») вони втратили свої землі. До революції було зрозуміло, що земля належить одному народові, а тут вже іншому (російському – «Главком»). І оскільки не було моменту продажу землі, то її отримував той, хто приходив і обробляв її разом з усією сільською общиною.
Зараз, оскільки з’явився механізм продажу землі, ніхто цю землю продавати не хоче. Кожна етнічна група прагне назавжди закріпити за собою цю землю. Через це немає сільськогосподарського обороту і відповідно, не розвивається сільське господарство. Відтак, арчинці та аварці не знають, як вжитися одне з одним і поділити землі. І тут на авансцену виходить Кремль, щоб виконувати роль арбітра. Таким чином, хоча частина нафтодоларів і осідає в республіці, але тамтешня економіка все одно не розвивається.
Місцеве населення просто не розуміє, до якого замкнутого кола воно затягнуте і сподівається на Кремль. На те, що той буде захищати їхні інтереси, якщо вже взяв людей під свій нагляд.
«На Кавказі під впливом Росії сформувався повний правовий нігілізм»
Чи могло б скасування рішення ООН про визнання Імарату терористичною організацією надихнути кавказців на активні дії?
Ні, взагалі не могло б. Тому, що на Кавказі під впливом Росії сформувався повний правовий нігілізм. Всі ті закони, за якими живе міжнародна спільнота, вважаються там спробою ввести в оману дурних, наївних мешканців Кавказу. А все завдяки зусиллям Москви, яка переконала, що на заході одні лише вороги. І міжнародне право – це щось абсолютно неприйнятне.
У цих умовах навіть по-справжньому терористична організація сприймається місцевими мешканцями як хтось легітимний, здатний захистити від сваволі московської влади. У цьому випадку значення для місцевих має тільки сила. І російські силовики виявилися найбільш успішною та ефективною силою, яка здобула перемогу.
Давайте поговоримо про роль України у процесі звільнення Кавказу від російського ярма. Чи контактують проактивні кавказці Києвом на якомусь рівні зараз?
Чеченці точно контактують. Ті, що ічкерійці. Частина дагестанців також виходить на контакт. Зараз не скажу, який саме з народів: лезгіни, аварці чи таргінці (народності, що живуть на території Дагестану – «Главком») але у них є охочі відокремитися.
Завжди є романтики, котрі хочуть свободи. Ці романтики переважно володіють непоганими економічними знаннями й чудово усвідомлюють, що демократичний лад зможе допомогти процвітати такому багатому на ресурси регіону, як Дагестан.
Активно допомагає дагестанська діаспора у Європі. Її представники також активно контактують з Києвом. Цікаво й те, що у дагестанців є таке поняття, як «тухум» (родова община у аварців – «Главком»). І якщо людина з тухуму має якийсь авторитет серед родичів, то будь яка ідея запропонована таким авторитетом, як мінімум, обговорюється тухумом.
Так от, у випадку, якщо за ініціатором стоять серйозні сили і він доводить, що доцільно було б вчинити, так як запропоновано, то це буде прийнято. І знаючи дагестанців, вони можуть навіть піти на смерть лише б захистити цю свою концепцію.
Тепер про ічкерійців. Вони ніколи не складали зброї. Навіть робили спроби встановити контакти із Рамзаном Кадировим, щоб з’ясувати, чи він адекватна людина. Виявилося, що ні. І що ця людина придушує все, що росте поруч. До останнього часу його терпіли. Але зараз, коли він ще й вліз у війну в Україні, опозиційний рух посилився.
Після 24 лютого чеченці віднайшли нове дихання і почали активніше прєднуватися до України у війні з Росією. Попутно діаспора розпочала надавати їм гроші, щоб краще воювалося. І взагалі представники Ічкерії зараз проявляють себе найкраще. У цей же час у них самих всередині відбуваються постійні суперечки.
Є іще один цікавий момент. Починаючи з 2014-го, з Україною намагалися контактувати черкеси. Контакти відбувалися для того, щоб попросити українську владу визнати геноцид черкесів під час кавказької війни. І лише нещодавно це питання зрушило з місця за сприяння нардепа Олексія Гончаренка.
Після цього створили громадський рух «Вільна Черкесія» на чолі з Ібрагімом Ягановим. Він є одним з членів національно-визвольного руху в Черкесії. 27 листопада в Туреччині відбулася зустріч вже згаданого Гончаренка з представниками черкеської діаспори. Модерували цю зустріч ті, кому вдалося втекти від ФСБ на турецьку територію. А саме активісти з Нальчика Мартін Кочесоко і черкеска Касе Кік.
Нині немає жодної загальновизнаної структури, котра могла б говорити від імені всього черкеського народу в діалозі з Україною. Неформально це найактивніше робить рух «Вільна Черкесія».
А якою ви бачите нашу роль загалом? Як би ми, українці, могли допомогти кавказьким народам боротися з Кремлем?
Сьогодні одним з першочергових, але не найважливішим завданням є включення подій на Кавказі в інформаційний порядок денний українських ЗМІ. Поговоріть більше про порушення прав людини в Черкесії, а також підготуйте більше матеріалів про історію боротьби кавказців за незалежність. Найголовніше, що у керівництва України, та й особисто у президента Зеленського сьогодні достатньо можливостей, щоб поставити перед керівництвом Євросоюзу, США і Великої Британії питання про те, що Росії більше немає. Чечня і Черкесія відокремлені від Росії.
Президент Зеленський сьогодні має повноваження і політичну владу, щоб зупинити геноцид і в Україні. Як в Черкесії, так і в Чечні.
У разі, якщо знадобиться зброя для силової боротьби проти поневолювача, ви б хотіли, щоб ми чи Захід цю зброю надали?
Безумовно, зброя і будь-яка інша допомога від України нам дуже знадобиться. Наскільки мені відомо, зараз формується батальйон з числа росіян, охочих взяти участь у звільненні їхньої країни від путінського режиму.
Вони хочуть прорватися з боями до Москви, змістити Путіна і почати демократичні перетворення. От їм би точно не була зайвою допомога від України та Заходу.
Богдан Боднарук, для «Главкома»
Коментарі — 0