Чемпіонка Європи зі стрибків у воду Вікторія Кесар: У рідному місті мене не впізнають
Відверте інтерв’ю однієї з олімпійських надій України «Главкому»
Лідер збірної України зі стрибків у воду Вікторія Кесар має в доробку повний комплект медалей чемпіонату Європи – золото, два срібла і дві бронзи. 26-річна спортсменка успішно провела 2019 рік – виборола золото чемпіонату Європи у змаганнях змішаних пар, стала бронзовою призеркою континенту в індивідуальних стрибках з трампліна 3 м, а головне посіла дев’яте місце на чемпіонаті світу в індивідуальному виступі на трампліні, принісши Україні ліцензію на Олімпійські ігри 2020 року. Олімпійський рік теж стартував для запорізької спортсменки вдало – на ІІ етапі турнірів світової серії Ґран-прі в німецькому Ростоку Кесар здобула золото в міксті, виступаючи зі Станіславом Оліферчиком, та срібло в синхронних стрибках з трампліна 3 м разом з Анною Письменською.
В інтерв’ю «Главкому» Кесар розповіла, чому почала боятися стрибати з вишки, як «люблять» спорт у її рідному місті і чи є шанс у шанувальників її краси.
Змагання в Німеччині розглядали як контрольний старт. 2 березня починається збір у Києві, а 12 березня будемо змагатися у столиці на Кубку України, який стане відбірним на Кубок світу в Японії, - ділиться найближчими планами Вікторія. - У Токіо розігруватимуть ліцензії на Олімпійські ігри. Традиційно напередодні Олімпіади Кубок світу розігрують саме в тому басейні, де невдовзі спортсмени змагатимуться за олімпійські нагороди.
Торік ви вже принесли Україні ліцензію в індивідуальному виступі на трампліні 3 м. Тепер в якій дисципліні виступатимете?
В індивідуальних стрибках на трампліні 3 м я справді не змагатимуся, бо вже принесла ліцензію, тож якщо я виступатиму, вона анулюється. А на Кубку України буду намагатися відбиратися на Кубок світу в синхронних стрибках на трампліні 3 м разом з Анною Письменською. В цьому виді ліцензії у України ще нема. Щоб потрапити на Олімпіаду, в Токіо маємо увійти в першу вісімку, але краще у шістку.
Ліцензії в стрибках у воду не іменні. Де і як обиратимуть, хто представить Україну на Олімпіаді?
12 -17 червня буде літній чемпіонат України. Там остаточно склад команди на Олімпіаду й визначиться. На трампліні 3 м претендентками є п’ять дівчат.
Напередодні Олімпійських Ігор 2016 року в Ріо-де-Жанейро ви були у схожій ситуації…
На передолімпійському Кубку світу в Ріо стала третьою. Анастасія Недобіга тоді виграла, а Олена Федорова була другою. В синхроні, на жаль, ми ліцензії так і не здобули.
Якщо зазирати трохи назад, то згадайте, як зупинилися саме на триметровому трампліні?
В збірну потрапила у 15 років, стрибаючи на трампліні. Так на ньому і залишилася. Насправді у мене нема улюбленого виду програми й досі – люблю і мікст, і синхрон, і індивідуал. Років у 16-17 в мене був коронний снаряд – метровий трамплін, але оскільки він неолімпійський, довелося переходити на три метри. Зараз навіть не пам’ятаю, коли з метра стрибала.
Коли була маленька, стрибала і з вишки, зібрала три стрибки з десятки. Але у мене були проблеми із задніми стрибками. Ще колись у дитинстві отримала травму, через що з’явився страх. Але на вишці я можу виступити за команду на всеукраїнських змаганнях. Втім, зібрати там повністю всю програму точно не ризикну.
Тобто популярний нині гайдайвінґ (стрибки з великої висоти), де продовжують кар’єру чимало професійних стрибунів, це не для вас?
Ні! З десяти метрів я ще можу стрибнути. А от уявити, що треба залізти вище… У дівчат це 21 метр, а у хлопців 27. Мені точно буде лячно. Тут і з десятки страшнувато.
Чимало ваших нагород здобуті у міксті. Розкажіть, як воно стрибати разом із хлопцем?
Коли лише ввели цей вид програми. Олег Колодій каже: «Я знаю, з ким буде Кесар стрибати». Ми спробували, але синхрон взагалі не вийшов. Потім стрибала з Максом Долговим. Пізніше ж спробувала зі Стасом Оліферчиком і на цьому зупинилися. Разом вже роки чотири стрибаємо. В міксті все залежить від хлопця, бо він підлаштовується під дівчину. Чоловіки сильніші, у них вищі стрибки. А тут виходить йому доводиться стрибати на два метри нижче, щоб у синхрон потрапити. Йому дуже складно, але ми підлаштувалися, зійшлися.
Пам’ятаю, коли ви стали зі Станіславом стрибати, оточуючі питали, чи не пара ви і в житті. За цей час співпраця не переросла в стосунки?
Ні, ми так і лишилися друзями, чудово спілкуємося. Ми в емоційному плані дуже співпадаємо. Як приходимо на тренування в поганому настрої – то обидва, як в доброму гуморі – то теж обоє. Зараз готуватимемося до Кубка України, бо там окрім відбору на Кубок світу відбиратимуть на чемпіонат Європи, де теж хочемо виступати в міксті.
На особисте життя в такому графіку часу не бракує?
Бракує. Можна сказати, що поки я завидна наречена. Мені здається, що жодні стосунки не витримають таких постійних переїздів. Тож у моїх шанувальників є шанс (сміється). Але поки я в спорті, скоріш за все, нічого в них не вийде.
Скільки років ви стрибаєте?
З трьох років. Жили недалеко від басейну, тренери ходили по садочках і відбирали дітей. Спробувала, мені сподобалося. Потім пішла у спортивну школу поруч із басейном. До душі прийшовся мені цей вид спорту і батьки погодилися, щоб я займалася професійно. Виходить, уже 23 роки тут.
Скільки тренувань проводить спортсмен вашого рівня?
Десять тренувань на тиждень – чотири рази по два на день, і два дні по одному. Лише неділя – законний вихідний. Одне тренування займає 3-3,5 години. Втім, це ще залежить від періоду, чи є попереду якісь змагання, чи ні.
23 роки у басейні. Не набридає?
Іноді буває. Щодня одне й те саме, але, в принципі, у всіх людей щодня одне й те саме – родина, дім, робота. У нас також. Але є ще й подорожі, знайомства. Загалом мені все подобається.
У сучасній збірній України є дівчата, яким за тридцять. Ви теж плануєте тривалу кар’єру?
На цей час я в спорті. Але життя непередбачуване. У 18 років стикнулася з травмою і зрозуміла, що коли щось схоже трапляється, сьогодні спортсмен є, а завтра його нема. Коли травмуєшся, ти вилітаєш мінімум на півроку. Потім відновитися дуже складно. У будь-якому виді спорту маєш бути здоровим, а в нашому й поготів. Для стрибуна у воду будь-яка перерва в тренуваннях дається важко. Навіть коли виходиш через місяць після відпустки, то це відчуваєш. Бо стрибки - складнокординаційний вид спорту. Якщо ти довго не тренувався, важко зібрати все назад. Ось Олена Федорова повернулася у великий спорт. Я нею пишаюся та захоплююся. Вона неймовірно викладається, старається, їй дуже складно. Народити дитину і повернутися у стрибки майже нереально. То за умови, що в Україні стрибки у воду стрімко молодшають. Зараз у збірній старшого віку нас залишилося четверо – я, Анна Письменська, Олена Федорова і Діана Шелестюк.
Почуваєтеся старожилом?
Чесно? Ні! Постійно здається, що мені 24, тоді як скоро 27. Аж не віриться. До речі, вже третій рік поспіль зустрічаю День народження на змаганнях (Вікторія народилася 11 серпня – «Главком»). Торік на чемпіонаті Європи стрибала синхрон, позаторік індивідуал, три роки тому – на змаганнях у Тайвані. Сподіваюся, що цьогоріч святкуватиму вдома.
Ваша думка стосовно водних шоу? Чимало українців виступають у них після завершення професійного спорту. Свіжий приклад – згадуваний вище Максим Долгов.
Я лише за. Після спорту життя триває і треба вирішувати, чим займатися. Хтось іде в бізнес, хтось бере участь у шоу, щоб підзаробити. Чом би й ні? Теж планую спробувати, коли завершу кар’єру. Хочеться дізнатися, що це таке. Там яскраві постановки – синхронне плавання, повітряні гімнасти, трюкові стрибки. Це захоплює!
Як ви відпочиваєте від тренувань?
Люблю пограти у боулінг, більярд. Непогано виходить, але намагаюся не зловживати. Якось так награлася в боулінг, що рука боліла. Я собі цього не можу дозволити.
Які обмеження доводиться терпіти заради спорту. Скажімо, притримуєтеся дієти?
Куди ж без цього! Завжди маю проблеми з вагою. Головний тренер тримає мене у жорстких рамках. Солодощі лише у відпустці собі дозволяю.
А які улюблені страви? Що мама готує, коли до Запоріжжя приїжджаєте?
На чемпіонаті світу дуже сумувала за борщем з квасолею. Для мене борщ без квасолі – не борщ. Коли повертаюся додому, мама мені завжди його готує. Я теж вмію готувати – і борщ і суп, і м’ясо запікати. А ще хрестиком вишивати і гладдю. Але на це бракує часу.
У вас є мрія, не пов’язана зі спортом?
Не то щоб мрія, а бажання – навчитися грати на гітарі. Але це непросто. Я пробувала – дуже болять пальці. Ніяк не наважуся, та сподіваюся, що колись таки її реалізую.
-Ви спортсменка топ-рівня, входите в олімпійську збірну, виграєте чемпіонати Європи. Цікаво, чи впізнають вас у рідному Запоріжжі?
Якщо чесно, то ніхто нікого не знає. У нас залишилося в Запорізькій області три професійні стрибуни у воду – Сербін, Науменко і Кесар. Але ми в рідному місті невідомі. Переконана, в громадському транспорті не впізнають. Мене навіть у школі вищої спортивної майстерності не всі знають. Якось був кумедний випадок: адміністраторка не хотіла пускати мене в ШВСМ, поки не вийшла методист, і не сказало що це Кесар. Не знаю, може то через те, що ми настільки рідко буваємо у Запоріжжі? Але чому ми не знаходимося вдома? У нас тут немає де тренуватися, немає снарядів – ні трампліну, ні вишки. Трамплін слизький, вишка перероблена, тож постійно доводиться тренуватися в Києві.
Мабуть справа не лише в цьому, а й у недостатній медіа-підтримці спорту?
Так, звісно, потрібна медіа підтримка. Ось у нашому місті нещодавно був конкурс, де голосували за кращих спортсменів місця. Класна ідея, дякую організаторам, було приємно. Треба показувати спортсменів частіше, щоб їх знали. Наприклад, закордоном повні трибуни глядачів збираються на змаганнях зі стрибків. На Ґран-прі в Ростоку спеціально змагання у вихідні проводять, щоб люди могли прийти подивитися. Там квитки платні і трибуни повні. А в нас у Києві безкоштовно все – приходь, дивися, а трибуна порожня. Одні спортсмени і тренери…
Олена Назаренко, для «Главкома»
Коментарі — 0