«Динамо» в Копенгагені: в полоні маніакальної обережності

Прісно якось. Можливо, таке враження склалося на підставі побаченого днем раніше у Заґребі. Хоча, радше, на підставі того, що втнули не так давно динамівці у кубковій грі проти «Шахтаря». Там була небачена досі агресія з боку киян, був високий пресинг і гра першим номером. А головне – там були емоції, була експресія. Як то кажуть, «Динамо» тоді і бігло, і в футболістів горіли очі. Зараз, у Копенгаґені, «Динамо» нібито також бігло. Команда достоту непогано готова фізично, що також впало в око. Проте отого азарту, тих емоцій і, передбачаю, тієї захмарної мотивації у «Динамо» цього разу не виявилося. Команді було куди відступати, тому вона грала з оглядкою. Й на власні тили, й боячись потрапити в полон. Тому й вийшло щось таке ні туди, ні сюди: чи то наполовину повний стакан, чи то наполовину порожній…

…В Копенґагені «Динамо» апріорі не могло бути просто. Тому що там, на «Паркені», просто не буває нікому, навіть «Барселоні». До того ж нинішня динамівська команда за своєю натурою надто непередбачувана й нестабільна. То вона може загнати за Можайськ одноосібного лідера чемпіонату України «Шахтар», а то може зіграти внічию з кризовими й розібраними «Карпатами». От немає якоїсь тенденції чи бодай натяків на неї, на підставі якої можна було б, як, приміром, на грі «Шахтаря», робити припущення, що динамівці зіграють саме так, а не інакше. Відтак зіграти проти «Копенгаґена» вони могли на будь-який смак. Окрім, напевно, тактики з застосуванням швидких «кавалерійських набігів» - для такої манери киянам наразі просто бракує потрібного ресурсу.

Віктор Циганков не зумів реалізувати пенальті

Якщо ж говорити конкретніше, більш приземлено, то можна було спрогнозувати, що хлопці Михайличенка намагатимуться зіграти з парубками Сульбаккена в обережний, «дипломатичний» футбол, без купи небезпечних моментів, з намаганням зловити опонента на помилках. Власне, особливого естетичного задоволення від такої гри не надто багато, проте якщо вона дає результат – чом би й ні. Інша справа, що в двох останніх поєдинках у рамках Ліги Європи така змагальна модель потрібного результату нашому віце-чемпіонові не принесла. До того ж, в аналогічному ключі звик діяти на міжнародній арені і чемпіон Данії. Тому доводилося налаштовуватися на справжню скандинавську футбольну сагу, в якій суворі чоловіки по обидва боки барикад намагатимуться за допомогою нехитрих способів довести свою правоту.

Вочевидь саме так би й сталося, якби не швидкий (точніше, дуже швидкий) гол данців. Знову, як і в поєдинку двотижневої давнини, «накосячив» голкіпер Бущан – цього разу він просто не втримав м’яча після банальної навісної передачі, й суперник забивав уже в порожні ворота. Не залишало стійке враження дежа вю: у подібному ключі – себто зі швидкого голу «Копенгаґена» - розпочиналася зустріч між цими командами й на «Олімпійському». І тоді, до речі, наш кіпер також «привіз» той гол. Цікаво, що напередодні матчу на «Паркені» Михайличенко говорив, що головне завдання його хлопців – не наробити знову дитячих помилок, намагатися виправити те, що було в Києві.

Авжеж, виправили. Мало того, що пропустили швидкий гол, так ще й не реалізували пенальті. Розумію, що в цьому випадку можна захистити Циганкова хоча б тим, що із позначки «мазали» й майстри куди більші, аніж віце-капітан «Динамо». Це аргумент, проте варто також розуміти, що у динамівців у першому таймі, окрім цього пенальті, моментів узагалі не було. Окрім, хіба що, дальніх пострілів Сидорчука, який після шедеврального голу «Шахтарю» чомусь відчув себе як мінімум Роберто Карлосом. На жаль, не Роберто, не Карлос. Бо не залетіло нічого. Тому треба було дорожити тим, що було. Не склалося.

Але це фрагменти матчу, його дрібні частини. Варто мову вести про інше. Про ціле. Точніше, його відсутність. Після кубкового протистояння з «Шахтарем», хоча воно вже й набило добрячу оскому, та все ж – бо показове – здалося, точніше – виявилося, що у Михайличенка в «засіках» таки є план «Б» на гру. І що він може за необхідності дістати той скрижаль і оперативно, в разі потреби, використати. Тепер, після побаченого і в Копенгаґені, а перед цим два тижні тому в Києві, мушу визнати, що той матч проти «гірників» для динамівського тренера та його команди ще довго буде особливим, таким собі незрозуміло-приємним винятком.

Віталій Миколенко зі своїми завданнями в обороні впорався

Проти «Копенгаґена» що вдома, що в гостях динамівці зіграли за схемою, яка планувалася заздалегідь. Тобто, без урахування такого важливого нюансу, як швидкі пропущені м’ячі. Кияни як покладалися на закидання м’яча в вільні зони та навіси ще перед матчем, так і продовжували товкмачити цю тезу вже під час поєдинку, коли треба було застосовувати інші аргументи й формули. В обох випадках «Динамо» вдавалося зрівнювати рахунок і втікати від поразок не завдяки якимсь ноу-хау, а насамперед тому, що команда продовжувала, здавалося, лупати головою стіну, просто при цьому додавши в швидкості.

Мені це чимось нагадує схоластику «Шахтаря». У донецької команди – свої забобони та прогалини: їй треба неодмінно рятуватися на останніх хвилинах гри. Проте, як говорилося раніше, такий фарт – а це саме фарт, а не щось інше, рано чи пізно закінчиться. І тоді, на жаль, ми побачимо, що король голий. Подібне адресую й динамівцям: рано чи пізно, але втрачений час схопить за живе. Команда знову пропустить першою, знову намагатиметься відігратися за єдиною схемою, а не тут-то було. Не хочу наврочити, проте, якщо вибір методик дійсно до неможливості обмежений, це колись таки дасть про себе знати.

Із позитивного: в другому таймі додали в швидкості, почали виникати моменти. Забили непоганий, «робочий» м’яч. Але, будемо відверті, на перемогу не награли. Тому маємо тішитися знову нічиїй.
Хоча є ще один позитивний момент: у паралельному поєдинку «Мальме» не зміг переграти «Луґано». Відтак киянам може знову вистачити того нехитрого знаряддя, завдяки якому вони здобувають турнірні бали.

Проте, відверто кажучи, було б ліпше, аби шведи виграли: тоді б киянам у Мальме відступати дійсно було нікуди, і ми б могли побачити справжнє «Динамо». Те, що у матчі проти «Шахтаря».

Хоча яке воно зараз дійсно справжнє?

Олександр Васильєв, для «Главкома»