До забуття, до божевілля. У Тернополі добудовують водну арену вартістю 50 мільйонів (фото)

У Тернополі вздовж ріки Серет у напрямку мікрорайону Пронятин добудовують водну арену «Тернопіль». Її будівництво триває майже два роки і, за попередніми розрахунками, мало бути завершене у четвертому кварталі 2019 року, тобто приблизно зараз. Загальна вартість робіт складає вражаючих 50 мільйонів гривень.

Попри те, що роботи ще тривають, пропаритися на відкритті чиновники різних штибів на чолі з мером Файного міста Сергієм Надалом встигли уже кілька разів. Не могли не встигнути, адже в жовтні в гості приїжджала інспекція Міжнародної Федерації каное (ICF) на чолі технічним директором Мартіном Маріновим, після чого було прийняте рішення, що столицею 2020 ICF Masters canoe sprint World championships (чемпіонату світу серед ветеранів) стане саме Тернопіль, якому начебто було віддано перевагу перед містами Литви та Угорщини. Подія такого масштабу в серпні 2020-го у веслувальному житті України трапиться начебто вперше.

З одного боку, це чудово і вартувало б порадіти, що в нашій державі відкриється ще один якісний спортивний об’єкт. Тим паче, що Тернопіль мав стати базою підготовки веслувальників ще в часи СССР. Проте розпочатих наприкінці 80-х років минулого століття робіт до пуття не довели через розпад «Союзу нерушимого». З того часу очищену земснарядом ріку поступово замулило, а недобудовані трибуни стали аварійними.

Про відновлення міста в статусі веслувального центру згадали в 2017 році. Власне, тоді за підтримки прем’єр-міністра Володимира Гройсмана й був даний старт будівництву. Напряму за відповідальними за будівництво, яке ведеться за кошт Державного фонду регіонального розвитку, були колишній голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна і начальник Управління капітального будівництва Тернопільської ОДА Віктор Кузяк.

Втім, веслувальна спільнота України ставиться до появи водної арени «Тернопіль» без особливого ентузіазму. Найперше людей дивує – чому проект будували з таким розмахом і за такі гроші. Звісно, глибоко в кожному українському керівникові ще живе «червоний директор» і кожному хочеться бодай на час відчути себе Лукашенком – збудувати щось таке, що б вразило навіть європейців.

Немає сумніву: побачене інспекторам ICF сподобалося. Бо в цивілізованих країнах на проекти, пов’язані з некомерційними видами спорту, тими, які не користуються великою глядацькою увагою, великих коштів витрачати не прийнято. Навіть змагання з веслування рівня чемпіонатів світу чи Олімпійських ігор проводяться не поруч із постійними аренами, а з обладнаними на певний час тимчасовими трибунами. Це дешевше й рентабельніше.

Такі переносні трибуни використовуються на веслувальних змаганнях найвищого рівня

Адже навряд чи у водної арени «Тернопіль» у найближчому майбутньому є шанси стати самоокупною. Змагання з веслування проводяться, в ліпшому разі, кілька разів на рік. Можна припустити, що Тернопіль захоче прийняти старти рівня Кубків світу чи Європи. Але навіть до веслувальних перегонів найвищого рівня увага в нашій країні мінімальна. Такі в Україні спортивна культура і такі реалії. А будівля ж така, що потребує постійного догляду. І охорони. Й відповідно – стабільної витратної статті.

Тож чи не ліпше ті самі мільйони було спрямувати у розвиток дитячо-юнацьких шкіл з того ж веслування? Бо ще у 80-90-ті роки тернопільська школа веслярів на байдарках і каное вважалася однією з найсильніших в Україні. Нині у проекті складу національних збірних на 2020 рік у переліку з понад ста прізвищ представників Тернопілля лише п’ятеро – одна спортсменка в молодіжній команді, по двоє в юнацькій і юніорській. Трохи замало.

Проте мер Тернополя, свободівець Сергій Надал полюбляє екзотику. Скажімо, на Тернопільському ставі уже сім років проводяться чемпіонати усіх штибів (від світового до Кубка мера) з водно-моторного спорту. Тернополян ці старти цікавлять радше як щось екзотичне, а не як захоплююче спортивне видовище. Проте панові Надалу і його однодумцям байдуже. Проводить аби проводити. І витрачає немалі кошти на підготовку. При цьому за всі ці сім років у Тернополі так і не спромоглися відкрити бодай однієї дитячо-юнацької школи, в якій майстерноності водно-моторного спорту могли б навчатися власне тернополяни.

Іван Вербицький, «Главком»