Екс-гравець «Динамо» Алієв: Грати у Росії під час конфлікту між країнами? А що тут такого?

Колишній футболіст київського «Динамо» та збірної України став третім гостей новоствореної програми «Вацко Light», ведучим якої є відомий український коментатор Віктор Вацко.

У своїй розмові з журналістом 32-річний Олександр Алієв, останнім професійним клубом якого був казахстанський «Тараз», розповів про своє майбутнє у футболі, перехід зі «Спартака» у «Динамо» у 14 років, гулянки, українсько-російський конфлікт.

Про своє майбутнє у футболі

«У мене думки завжди про те, щоб продовжувати грати. Я по собі відчуваю, що здоров’я дозволяє, бажання є. Тепер найголовніше, щоб команда була. Граю на аматорському рівні на першість Києву за «Катандзаро» більше для себе, щоб триматися у тонусі. Також окремо тренуюся, бігаю. Не приховую, є команди, які пропонують мені контракти, але до конкретики поки не доходить. Якщо не буде пропозиції? Я поки не поспішаю, але планую піти здати на ліцензію. Нехай у мене не все вийшло, як у гравця, то, може, вийде у тренерській кар’єрі. Я хочу і надалі залишатися у футболі», - сказав Алієв.

Про конфлікти та бійки у роздягальні «Динамо»

«Було один раз таке, в Ізраїлі на Кубку Першого каналу. Коли Родріго кинув пляшку у, здається, Анатолія Дем’яненка. Я тоді не грав, на заміні був. Команда якраз зайшла у роздягальню. Я в туалет забіг, а коли вибігав, то почув усе це. Але я не зайшов у роздягальню, я тоді молодий був. Я чув, що бійки не було, а там тільки була кинута пляшка», - зауважив він.

«Так, у мене був конфлікт з Родріго. Я тоді грав переважно у дублі, а його «спустили» з першої команди. Коли ми виходили на гру, у нас писали на великому папері, хто виконує кутові, штрафні. Там був написаний я. Якщо є порядок, то він має бути, незважаючи на те, що ти прийшов із першої команди. Ми тоді посварилися, йому дали червону картку (Родріго тоді вдарив Олександра ногою - примітка «Главкома»), я зайшов у роздягальню, ми почали перепалку на словах, але через дві хвилини потиснули руки. Без штрафів», - пригадав Алієв.

Про перехід у «Динамо» із московського «Спартака»

«У 1999 році ми приїхали на турнір у Балаклаву, де зайняли друге місце. Після цього повернулися у Москву. А у нас був такий гравець Женя Таранухін, москвич. А папа у нього був бізнесменом, і ми спілкувалися. Він запитував, які умови у нас. А потім розповів, що приїжджав Павло Яковенко, і запитав, як я дивлюся на те, щоб поїхати в Україну. Про це не знало навіть керівництво. І от ми приїхали у Київ, дев’ять або вісім чоловіків. Переглянули умови для життя, тренування, харчування. Я сказав, що мені все сподобалося, і Павло Олександрович запропонував залишитися. Подзвонив батькам. Тато у мене все життя вболівав за «Динамо». Я навіть зі сльозами на очах просив його дозволити мені перейти у «Спартак», - пояснив екс-гравець збірної України.

Про українсько-російський конфлікт і переїзд у чемпіонат Росії

«Я не приховую, у мене є російський паспорт. Коли я перейшов у «Локомотив», мені Юрій Сьомін і керівництво клубу допомогли відновити паспорт. Російський паспорт є, але я громадянин України. Коли я грав у «Локомотиві», я не був легіонером, а от в «Анжі» вже вважався легіонером», - почав Алієв.

«У Махачкалі було нормальне ставлення. А моя сім’я жила тут, в Україні. Коли почалися заворушення, до мене підходили, пропонували літак, щоб перевезти сім’ю у Москву. Я тоді таке вперше почув від президента клубу. Поїхав грати у Росію під час російсько-українського конфлікту? А що тут такого? Сидіти далі в Україні та заробляти ті копійки, які тут платять? І то ще невідомо, чи їх виплатять. У футболістів же є сім’ї, які вони забезпечують. Залежить від людини. Може, давали більше. Хіба чемпіонат Росії поганий чемпіонат? Слухати маячню кожного, що «от ти поїхав грати у Росії»... Кожна людина думає про себе, дітей і батьків. Так, у країні склалася така ситуація, що тут не можуть платити ті гроші, які гравець хотів би. А там запропонували. Він же не зраджує країну, не кидає її, а їде займатися улюбленою справою. От, наприклад, з «Олександрії» викличуть його у збірну? А, може, у людини є мрія грати за збірну. А у Росії він буде на перших ролях. А якщо тренер не викликатиме у збірну, бо гравець гратиме у Росії, то я цього не розумію. Є спорт, а є політика», - продовжив Олександр.

Про порушення режиму, гулянки та п’янки

У 2008 році після фіналу Кубку України президент «Динамо» Ігор Суркіс заявив, що Алієв повернувся на базу далеко за північ. Олександр не став приховувати, що порушив режим.

«Якби ми виграли, то ніхто б нічого не піднімав. Це був привід. Ми програли, я зіграв не дуже. Тоді справді я порушив режим, був напідпитку. І Суркіс про це дізнався. Але це було не перед заїздом, а за чотири дні до матчу із «Шахтарем». Я ж також не ідіот. Я знаю, що завтра матч, що потрібно вигравати, знаю, що за нами слідкували, щоб оштрафувати. Хоча я вважаю, що це неправильно. Ми ж також не роботи, потрібно якось розслаблятися. Але треба розуміти коли. Завтра фінальний матч Кубка, а я піду нап’юся? Це маячня повна!» - не стримав емоції футболіст.

За його словами, його й Артема Мілевського тоді оштрафували тоді на 100 тисяч доларів.

«Але штрафу не було. Мене відправили у дубль, потім повернули у першу команду. Ми видали кілька хороших матчів, Ігор Михайлович приїхав у доброму гуморі, і я вибачився перед ним, сказав, що більше такого не повториться. Який найбільший штраф у кар’єрі? 70 тисяч доларів було. У «Динамо». За алкоголь і за гулянки штрафи були, а за що конкретно не хочу казати, щоб не виносити це на публіку. Ігор Суркіс не прихильник алкоголю, і щоб футболісти пили. А погуляти хочеться ж. Випити можна, але зробити це правильно. Ігорю Михайловичу головне було – щоб ми вигравали. Він так і казав: «Гуляйте, пийте, тільки давайте результат», - розповів Алієв.

«Головний тусовщик Києва? Та ні. Так, я пив. Цього не приховую. Але у мене був час, коли я зовсім зупинився. Не пив, міг просто вийти, посидіти і поїхати додому. А так, усі гуляють. Ви думаєте, Мессі та Роналду не гуляють? Вони не люди? Кожному потрібно розслаблятися, але треба знати міру. А у нас такий менталітет: не можемо випити, наприклад, пляшку вина і зупинитися. Якби у мене зараз була команда, то я, звичайно, знав би міру. А коли без команди, то може вийти без гальм, і навіть не помічаєш, коли хороша музика, ти сидиш і випиваєш.

«У Москві я взагалі не пив. Гуляти – так. На дискотеки їздив посидіти, з друзями. Подивитися на Москву. Через те, що я не пив, я не потрапляв у скандали. Постріляти з автомата по даху нічного клубу? Ну, було... Автомат був зареєстрований на мене. Зараз його у мене вже немає. Він мені потрібен, я воювати не збираюся. Навіщо возив у багажнику автомат? Там був привід. Не хочу згадувати колишню дружину. Ініціатором була вона. Зараз у мене є діти, а зброї немає. Є руки, ноги. І охорони немає, хоча раніше була, коли я був на провідних ролях у «Динамо», - підсумував Алієв.