У вогні. Як «Динамо» здолало «Шахтар» на першому морозі

Це був справжній кубковий поєдинок у всій його красі: з феноменальними забитими м’ячами, розбитими до крові головами, вилученнями, порятунком, який лише відтермінував вирок. Така гра апріорі не могла не сподобатися і тим, хто був глядачем на стадіоні, і хто опинився по той бік телеекрану. Вона була здатна випромінювати електричний струм. Тому двох думок у цьому сенсі бути не може: «Динамо» і «Шахтар» видали справжнє кубкове видовище. Навіть ліпше з точки зору емоцій, ніж очікувалося, бо в останніх поєдинках між цими командами таких іскор не було.

Але водночас треба констатувати, що там, де був справжній, часом оголений нерв гри, якості як такої виявилося замало. Команди вразили кубковим настроєм (перш за все кияни), жагою до боротьби, потішили шедевральними голами, проте різноманіття красивих комбінацій, високих командних швидкостей, вишуканої індивідуальної гри, та й протистояння двох тактичних шкіл ми не побачили. На жаль. А все тому, що «Динамо» зіграти якісніше просто не могло – вочевидь це і є стеля для команди Михайличенка, а «Шахтар» зіграти якісніше забув.

Несамовита радість динамівців після першого голу Сергія Сидорчука

Точніше, «гірники» спробували здолати свого суперника за тією ж нехитрою схемою, за якою долають у чемпіонаті решту: не відчуваючи супротиву, мережать свої красиві бразильські атаки на «чистих м’ячах». Ось і на матч проти «Динамо» «Шахтар» виходив із стійким бажанням зіграти в півсили, на класі, навіть частково по-піжонськи. Проте донеччани вочевидь прорахувалися в головному: цей матч для «Динамо» і його тренера перетворився в справжній «Сталінград», який здавати – смерті подібно.

Практично все головне, що можна було програти на старті нинішнього сезону, попередник Михайличенка зробив. «Динамо» при Хацкевичі не пробилося в Лігу чемпіонів, програло й очну дуель в чемпіонаті «Шахтарю», а з нею – й стратегічну ініціативу. У Олексія Олександровича попервах було завдання розібрати «завали» й стабілізувати гру. Навряд чи він з цим вантажем впорався. Проте після провального старту й підвищених фізичних навантажень результати «Динамо» покращилися. Але до кубкового матчу проти «Шахтаря» в «Динамо» Михайличенка й близько не було такого суперника, такого подразника, як чинний володар трофею й чемпіон України.

Незадовго до переможного голу Денис Попов ефектно підкотився під Жуніора Мораєша

Ця гра – 1/8 фіналу Кубка країни – мала стати для динамівців та їхнього тренера або відправною точкою, або масною крапкою. Відіграти десятиочкове відставання в чемпіонаті від «гірників» уже навряд чи вдасться, проте доля давала шанс здолати головного ворога в «ближньому бою». Це ж лише один-єдиний матч, на який налаштуватися може навіть той, хто уже давно спить на своїх вимпелах. Бо інакше, себто у разі поразки, «Динамо» може сміливо ставити хрест на нинішньому сезоні. А Михайличенко так же сміливо міг ставити хрест на своїй кар’єрі й продовжувати розпочату Хацкевичем «побудову нової команди».

Чи розуміли усі ці передматчеві розклади в «Шахтарі»? Певна річ, не могли не розуміти, адже досі тренерський штаб Каштру було складно запідозрити в неадекватності. До того ж, команда останнім часом відверто не вражає. Навіть не так: вона стала передбачуваною, навіть для «Олександрії». Відтак із тих скупих новин, що просочилися з тренувальної бази «гірників» напередодні гри, можна було зробити висновок, що чинний володар Кубка України також розглядав матч в останню середу жовтня як своєрідну реконкісту. Й нагоду «відчепити» динамівців від усього, що «блищить» в нинішньому сезоні.

Але водночас маємо констатувати, що Луїш Каштру так і не зміг достукатися до своїх підопічних. Тоді як Олексій Михайличенко зміг. Динамівський тренер не став вигадувати велосипед, запропонувавши своєму візаві приблизно таку ж тактику, як і нещодавно хорватське «Динамо» в Лізі чемпіонів. «Шахтар» не був готовим до такого чіпкого й агресивного пресингу у виконанні чемпіонів Хорватії, не впорався він і в грі проти віце-чемпіонів України.

Томаш Кендзьора зупиняє Сергія Болбата

Однозначно, що гра киян першим номером застала зненацька «помаранчево-чорних». Каштру та його команда знову наступили на вже звичні й набридливі граблі. «Шахтар» як не вмів грати проти масованої оборони суперника й високого пресингу, так і не навчився. І це вже проблема. Суттєва проблема, особливо на тлі фактично вирішального матчу Ліги чемпіонів у За/ребі.

До тактичної негнучкості «Шахтаря» можна додати й відсутність «зайвої» мотивації. Якщо у динамівців усе горіло під ногами, то у донеччан не було навіть диму. Хотіли здобути бажане на «розслабоні». Куди там – креатив Тайсона і Марлоса можна випалити гартованим залізом. Себто рішучістю Попова й компанії забирати м’яча у суперника заразом із ногами. Такої рішучості у донеччан не було й близько. Тому вони й програли: у настрої, у бажанні, в тактиці. Власне, у всьому.

Проте варто також сказати, що це саме «Динамо» виграло, а не «Шахтар» програв. Михайличенко приємно здивував агресією, налаштованістю і навіть гнучкістю. Виявилося, що у нинішнього «Динамо» та його тренера вряди-годи, та з’являється просвітлення, тобто запасний план на гру. Інша справа, що він, цей план, дуже нечасто використовується.

Проте, віншуючи киян, все-таки варто зауважити, що перемога їм далася на жилах, на бажанні, на характері. Це дуже похвально, проте справжньої майстерності, справжнього класу у цієї команди поки що немає. Тому вона може, певна річ, здолати свого головного конкурента в «ближньому бою», проте в «марафонському забігу» конкурувати з «Шахтарем» не здатна.

Олександр Васильєв, для «Главкома»