Як останнє масштабне кровопролиття у Південно-Східній Азії зачепило Росію
М`янма, колишня Бірма, країна у Південно-Східній Азії, нині потерпає від кровопролиття, влаштованого тамтешньою владою. Ситуація не має нічого спільного з українськими реаліями, проте, розраховуючи на емпатію до себе, інколи корисно відчути й чужу трагедію. Та наші медіа приділяють цій темі небагато уваги, що не виправдовує навіть значна кількість власних больових точок.
Хронологія подій
Ситуація вийшла з-під контролю 25 серпня 2017 року. Того дня воєнізоване угруповання «Армія спасіння рохінджа Аракана» (АСРА) напало одночасно на 30 поліцейських постів та на базу м`янманської армії, вбивши 12 правоохоронців. Аракан – це історична назва одного зі штатів М’янми, Ракхайна, а рохіджа – етнічна група, що проживає в цьому штаті та вважає себе його корінним населенням. У 2012 році на території М’янми було біля 800 тисяч рохіджа, хоча цифра ця доволі умовна, оскільки з обрахуванням підданців у цій державі відчуваються певні складнощі. В країні із населенням у майже 60 мільйонів проживає до сотні різних етносів, а також віряни різних конфесій. Проте серед останніх переважають буддисти, тоді як мусульмани (до котрих належать і рохіджа) становлять меншість.
Однак повернімося до 25 серпня. Уряд М’янми відреагував на події дуже жорстко, по суті, розпочавши етнічні чистки – так, принаймні, оцінив ситуацію Верховний комісар ООН з прав людини Зейд Раад аль-Хуссейн. Граничну жорстокість та неправові дії (вбивство мирного населення, зокрема, жінок та дітей, а також зґвалтування тощо) місцева армія пояснювала тим, що АСРА – екстремістська ісламістська структура, котра має зв’язки з міжнародними терористичними організаціями. До слова: сама АСРА це категорично заперечує. Втім, злочини проти цивільних військові М’янми відкидають – за їхніми твердженнями, вони знищили 400 чоловіків, і всі вбиті були бойовиками.
Етнічна меншість М’янми – рохінджа – змушена тікати від погромів та підпалів, емігруючи, зокрема, до сусідньої Бангладеш
Перевірити кількість жертв та їхні особи наразі можливості немає. М’янма блокує доступ до країни міжнародних спостерігачів, а відтак правдивість заяв тамтешнього уряду лишається під сумнівом. Зейд Раад аль-Хуссейн закликав керівництво країни пропустити на територію конфлікту представників ООН. «Уряд М'янми має перестати прикидатися, що рохінджа самі підпалюють свої будинки і розоряють свої села. Це повне заперечення реальності завдає величезної шкоди міжнародній репутації держави, до якої до недавнього часу ставилися прихильно», – сказав аль-Хуссейн.
«Я закликаю уряд припинити жорстоку військову операцію, яку він проводить, притягнути до відповідальності всіх винних у порушеннях і припинити жорстоку дискримінацію мусульман-рохінджа», – додав комісар. Тим часом правозахисна організація Human Rights Watch, спираючись на супутникові фотографії, заявляє, що заворушення охопили щонайменше десять районів, а журналісти на місцях повідомляють про палаючі села на кордоні з Бангладеш.
Влада стверджує, що пожежі – справа рук бойовиків-ісламістів, які цілеспрямовано підпалюють мусульманські населенні пункти, проте рохіджа, які тікають від кривавої різанини до сусідньої Бангладеш, заявляють, що їх нищать військові, а натовпи розгніваних буддистів поглиблюють злочинні дії своєї армії, влаштовуючи погроми і знищуючи житла мусульман. Враховуючи всі останні події, рахіджа оголосили про припинення бойових дій на один місяць, однак схоже, що це перемир’я триває в односторонньому порядку.
Тим часом у Москві місцеві мусульмани збиралися під посольством М’янми – висловити протест проти дій тамтешнього уряду. Пізніше, 4 вересня, в столиці Чечні пройшов масовий мітинг на підтримку одновірців. Заправляв цим дійством голова республіки Рамзан Кадиров, який знайшов у м`янмській різні приємний бонус – можливість заявити про себе як про повноцінного лідера значної (в цьому разі – мусульманської) спільноти і тим самим закласти наріжний камінь у своє політичне майбутнє – у те майбутнє, надії на яке Кадиров плекає, небезпідставно сподіваючись, що його сюзерен Путін все ж є не вічним. Утім, про Кадирова – дещо згодом.
А поки що – про відверту розгубленість міжнародної спільноти. В її очах ситуацію в М’янмі заплутує те, що нині при владі – умовно демократичний уряд, який в 2011-му прийшов на зміну військовій диктатурі. Ба навіть більше: міністром закордонних справ М’янми (і фактичним главою уряду) є лауреат Нобелівської премії миру, а в минулому – ворог військової хунти Аун Сан Су Чжі. Але на конфлікт з мусульманською групою рохінджа це не впливає жодним позитивним чином. Власне, конфлікту цьому – не один десяток років, він мав місце як при демократах, так і при автократах.
Досліджувати його в деталях – справа не вдячна. Проте можна згадати один яскравий епізод, де етнос рохінджа виступав не в іпостасі жертви, а в ролі колективного ката. Мова про 1942 рік, коли англійці (які анексували Аракан ще в ХІХ столітті) намагалися залучити рохінджа для спільної боротьби проти японських військ. Рохінджа отримали від союзників зброю, проте обернули її не проти Японії, а проти сусідів-буддистів. Під час тодішньої бійні рохінджа вирізали в регіоні 50 тисяч осіб, ще більшу кількість змусили стати біженцями, і це не кажучи про зруйновані буддистські храми та знищені помешкання «опонентів». Ненависть між мусульманами та буддистами у М’янмі перманентно виливається в інциденти більшого або меншого масштабу. Передостанній трапився в 2012-му, коли відбулися чергові міжрелігійні зіткнення.
Рохінджа не завжди були жертвою – у 1942 році вони винищили 50 тисяч буддистів, тож сьогоднішній конфлікт у М’янмі має довге і давнє коріння
Російський фактор
Можливо, говорити про російський інтерес в М’янмі не зовсім коректно. Говорити потрібно про чеченську, а, точніше, про кадирівську зацікавленість. Адже офіційна Москва (а також і Пекін) виступали та продовжують виступати на стороні центральної влади М'янми. Вони навіть завадили ухваленні в Радбезі ООН резолюції, яка засуджувала насильство проти ісламської меншини.
На ці події гостро зреагували мусульманські країни. Результатом стала спільна заява представників Туреччини, Ірану і російської Чечні, яка виступила в цій ситуації як самостійний суб'єкт. Останній момент був підкреслений різкими словами Рамзана Кадирова. На своїй сторінці в Instagram він зазначив буквально таке: «Якщо Росія буде підтримувати шайтанів, які вчиняють злочини, я проти позиції Росії».
Після цього правитель Чечні взагалі розійшовся не на жарт. На мітингу в Грозному, що став демонстрацією сили і впливу Кадирова, було зачитано відкритий лист президенту РФ Володимиру Путіну, якого просили використати свій вплив у світі і захистити народність рохінджа. При цьому на підтримку позиції Кадирова несподівано виступив лідер ЛДПР Володимир Жириновський.
Чи було подібні дії насправді санкціоновано Кремлем? Більшість російських оглядачів, розглянувши таку можливість, все ж відкинули її. На користь того, що Кадиров діє самостійно, говорить незмінність офіційної позиції Москви щодо М’янми. Крім цього, спочатку в столиці Росії, а потім і в Петербурзі місцева поліція досить жорстко, як висловилася Юлія Латиніна, «гвинтити» демонстрантів, які вийшли помітингувати на заклик Кадирова.
Мітинг у Москві. До посольства М’янми прийшли солідарні з рохінджа місцеві мусульмани. Пізніше поліція застосує щодо них силу
Та головне те, що вже невдовзі риторика голови республіки зазнала суттєвої корекції. Про те, що «будь моя воля, я б там (в М’янмі) ядерною бомбою вдарив», більше не йшлося. Власне, зі своєю бомбою Кадиров встряв дуже недоречно. Якраз тоді, коли Путін напередодні саміту БРІКС в Китаї зустрічався з головою КНР Сі Цзиньпіном. Після цієї зустрічі Кадиров написав в Telegram, що в Інтернеті перекрутили його слова про готовність оскаржити позицію російського керівництва щодо подій у М'янмі.
«Мою промову перекрутили й перебрехали, причому зроблено це було, як я вважаю, цілеспрямовано. Потім під цю брехню деякі журналісти почали будувати чергову теорію змови», – поскаржився Кадиров. За його словами, всі, хто чув його виступ, знають, що саме він говорив. «Я абсолютно впевнений, що Росія ніколи, за жодних обставин не буде перешкоджати заходам, спрямованим на надання допомоги пригнобленим», – додав зверхник Чечні. Наостанок він назвав себе «вірним піхотинцем» Путіна. Цим, власне, короткотривала фронда Кадирова й завершилася.
Чи мине подібний вибрик для Кадирова безкарно – покаже час. В усякому разі, політик зробив те, чого хотів: провів тест. Тест цей стосувався відразу багатьох моментів: зокрема, власної здатності задіювати значний мобілізаційний ресурс, котрий є вкрай необхідним для оцінки того, наскільки високими є шанси Кадирова вижити у постпутінську епоху. Крім цього, тест стосувався і реакції з боку Кремля: наскільки індиферентно (чи ні) подивляться там на спроби Кадирова позиціонувати себе як незалежного гравця. Яких висновків дійшов фігурант по завершенню експерименту – знає тільки сам Кадиров.
Та зрозуміло одне: самоствердження Кадирова як мусульманського лідера та чисельні мітинги, зібрані ним, продемонстрували вразливість Росії у найбільш чутливій – міжнародній – сфері. Москва реалізує М’янмі військову техніку, а найближчий партнер Росії – Китай – є негласним патроном цієї країни з моменту приходу до влади уряду Аун Сан Су Чжі. Крім того, Китай дуже сильно цікавить саме штат Ракхайн, де розташовано «штаб-квартиру» рохінджі, адже ця провінція надає Китаю вихід до Індійського океану. Саме через Ракхайн йде китайський трубопровід, який постачає нафту з Бенгальської затоки до Південного Китаю. У цьому контексті претензії Кадирова на розширення власного політичного впливу були і є вкрай недоречними.
Грозний. Акція на підтримку ісламістів далекої Азії. Граючи з Путіним, ініціатор дійства Рамзан Кадиров перевіряв міцність власних м’язів
Але главі Чечні наразі немає діла до Китаю. Так само, як і до М’янми. Його хвилює власне майбутнє. «В іноземній пресі за згадками серед російських політиків Рамзан йде на другому місці після Путіна, а останнім часом, може, і на першому. Кадиров – амбітний хлопець, молодий, він робить собі глобальну релігійно-політичну кар'єру», – передає «Російська служба Бі-Бі-Сі». На чиннику загальномусульманської солідарності, що, як засвідчили останні події, акумулюється досить легко, Кадиров вже заробив певні очки. А от чи перевершать його репутаційні досягнення можливі політичні втрати, викликані гнівом Москви, – покаже час.
Наталія Лебідь, для «Главкома»
Коментарі — 0