Тарас Стецьків: Парламентськими методами Януковича не усунути

Поки парламентська опозиція думає, як ставити палиці в колеса майбутній провладній більшості в новому парламенті, Тарас Стецьків, що не потрапив цього разу до Ради, збирається освоювати неоране поле опозиції позапарламентської. Хоча уявити Верховну Раду без Стецьківа досить складно – він був депутатом майже всіх скликань, за виключенням виборів 2006-го році, коли блок ПРП-«Пора» не зміг подолати трьохвідсотковий бар’єр. Але вже через рік на дострокових виборах Стецьків повернувся під купол в складі блоку НУ-НС. На цих виборах опозиціонеру-аксакалу не не знайшлось місця в списку Об’єднаної опозиції, через що йому прийшлося йти на вибори в якості самовисуванця. Вибори Стецьків програв і тепер осторонь розмірковує про процеси, що будуть відбуватися в новому парламенті.

Як ви пережили те, що не потрапили до парламенту?

Програш не став для мене стресом, тому що моя політична біографія налічує майже 25 років – я в політику прийшов, коли мені ще й 20 років не було. Я довгий час робив політику без мандату, потім був великий період, коли я робив її з мандатом. Крім того, в мене вже був проміжок часу, коли я не був членом українського парламенту – в 2006–2007 роках. Тому ніяким стресом це для мене не стало, оскільки я вважаю, що політику можна робити і не будучи депутатом.

Які перспективи ви бачите в позапарламентської опозиції?

Перспективи завжди є, і вони в значній мірі будуть залежати від того, наскільки ефективно чи неефективно буде діяти опозиційна трійка («Батьківщина», «Удар» і «Свобода») в українському парламенті нового скликання. Я би побажав їм діяти ефективно, бо значна частина виборців довірилася їм. Це – велика відповідальність, і, хоча їм буде нелегко, вони повинні згуртуватися в українському парламенті. Незважаючи на те, що опозиція не виграла вибори, і, на жаль, більшість буде у Партії регіонів і її сателітів, вона повинна навчитися тримати кругову оборону і діяти спільно. Тільки так можна будувати дуже добру українську твердиню і вести добру українську політику. А ми підіпремо їх позапарламентською підтримкою. Власне, ці вибори показали, що чисто парламентськими методами, напевно, режим Януковича усунути не вдасться.

Можна конкретніше – що ви маєте на увазі під позапарламентською підтримкою?

Завдання самоорганізації українського народу ще ніхто не відміняв. Створення спільнот, горизонтальних мереж, гуртування і комунікація різноманітних громадських організацій, спільні акції…

Але політики постійно жаліються або просто констатують той факт, що суспільство в нас дуже розчароване і організувати його – непідйомна справа.

Я не збираюся сперечатися на цю тему. В 2004-му році мені теж розказували, що українське суспільство не здатне на революцію. Ми ні з ким не сперечалися, а просто готували цю революцію. Тому ті, хто жаліється на нездатність українського суспільства до всіляких дій, насправді шукають причини, чому це не треба робити. Люди здатні до самоорганізації, до спільної дії і бажають кращого життя. Треба тільки, щоб знайшлась когорта «навіжених», в доброму розумінні цього слова, політиків та громадських діячів, які цих людей організують і підкажуть, як їм діяти.

Тобто справа врешті-решт дійде до якогось силового протистояння? Чи як ви збираєтесь заставити Януковича піти непарламентськими методами?

Навіщо нам силове протистояння? Ми все зробимо нормально, масово, мирно…

Опозиція, коли погодилась зайти у Раду, анонсувала парламентські методи боротьби з режимом. І от зараз першим кроком такої боротьби обрана вимога особистого голосування. На ваш погляд, це вдалий крок?

Якби опозиція обрала інший шлях, який пропонувався Юлією Тимошенко, Анатолієм Гриценком та іншими – тобто не заходила в парламент, хоча б до того, поки не будуть оголошені переможці у п’яти округах – тоді вона показала б здатність формувати правила політичної гри на своїх умовах. І такий шанс в опозиції був. Але вона вирішила використовувати парламентську трибуну, щоб боротися з режимом. Тож якщо вони зараз чіпляються за персональне голосування, головна задача – дотиснути, не дати «піаністам» голосувати в парламенті за когось.

А чи дотиснуть? Бо багато було прикладів, коли опозиція виставляла категоричні ультиматуми, але потім здавалась.

Звісно, це їм буде складно зробити, бо вони в меншості. Не маю права повчати опозицію, але головне правило, якого я притримуюсь, – не можна спочатку говорити, а потім робити. І тому заяви про те, що якщо ми не доможемося персонального голосування, то будемо блокувати трибуну, на мою думку, є неправильними. Опозиція, по-перше, розкриває свої плани, а, по-друге, треба все-таки спочатку зробити, а потім по факту сказати. А грізні заяви з подальшими поразками і винуватим опусканням очей, на жаль, вже стали звичними для опозиції. Тож опозиції треба знайти методи добитися бажаного, а не розказувати за півмісяця до відкриття сесії, що вона буде робити, якщо цього не доб’ється.

Ви заявляли, що фракцію «Батьківщина» може чекати доля фракції НУНС, якщо партії, які в неї входять, не об’єднаються в одну партію. Думаєте, в цьому парламенті цей процес відбудеться?

НУНС, а перед ним блок «Наша Україна» показали, до чого приводить «різношерстість» партій, які обіцяють об’єднатись, а потім не об’єднуються, щоб на наступних виборах торгувати своїми брендами. Я б щиро бажав партіям, що прийшли в парламент під брендом «Батьківщини», об’єднатись та обрати собі достойного лідера. З цих партій «Фронт змін» мав певну підтримку, але вони зробили свій вибір злитись з «Батьківщиною» і втягнули дрібніші партії. «Самооборона», Рух, ПРП, «За Україну», Європейська партія вже не мають жодної електоральної ваги. Вони не довели свою потрібність суспільству, тому логічно їх злити в одну силу. Це структурує суспільство і надає йому певний дороговказ.

Яку роль в цьому об’єднанні і взагалі в подальшій поведінці опозиції в опозиції буде відігравати фактор Тимошенко? Бо деякі опозиціонери вже кажуть, що звільнення Тимошенко не є для опозиції першочерговим завданням.

Треба бути відвертим: вплив Тимошенко на процеси, що відбуваються в українському політикумі і «Батьківщині» є дуже і дуже обмеженим. В мене є достатньо багато інформації, щоб говорити, що дуже багато побажань Тимошенко з тюрми протягом виборчої кампанії та й після її закінчення були, м’яко кажучи, проігноровані. Тим же, хто прийшов зараз до парламенту під прапором «Батьківщини», не можна говорити, що нібито визволення Тимошенко і Луценка не є першочерговим завданням. Вибачте, але вас обирали люди за те, що ви обіцяли першим питанням гостро поставити питання їх звільнення. Не можна вести кампанію на одних гаслах, а потім пройти до парламенту, прийняти присягу і раптом змінити свої пріоритети. Кличко і Тягнибок не дуже зобов’язувались визволяти Тимошенко і Луценко, а ті, хто йшов від «Батьківщини», зобов’язувались, бо це записане в їхній передвиборчій програмі. Більше того, це є обов’язком і таких людей, як я, які до парламенту не пройшли.

А чи потрібна Юля на волі нинішньому керівництву опозиції?

Я чую багато пліток на цю тему і розумію, хто розпускає такі плітки, що нібито Яценюку і Турчинову і іншим вигідна Тимошенко в тюрмі. Я ж вважаю, що вони повинні підтвердити гасло передвиборчої кампанії. Інша справа, що це зараз неможливо зробити, але особиста репутація Яценюка, Турчинова, Гриценка, Кириленка та інших лідерів опозиції напряму залежить від того, наскільки послідовно вони будуть відстоювати звільнення Тимошенко і Луценка.

Чи вірите ви в те, що всередині опозиційних сил вдасться стримати амбіції і виставити єдиного кандидата на президентські вибори?

Для початку опозиція має продемонструвати суспільству спільні дії в межах українського парламенту. Треба залучити найширші позапарламентські сили, громадських активістів, лідерів суспільної думки і створити спільну структуру з умовною назвою «Комітет демократичних виборів». В рамках цього комітету до 2014 року провести внутрішній праймеріз з дотриманням усіх процедур і за рік до старту виборчої кампанії визначити єдиного кандидата від усіх демократичних сил на посаду президента. В такому разі перемога над Януковичем гарантована.

Але ж Банкова буде підживлювати центробіжні процеси в опозиції…

Та Банкова підживлювала їх і в 2002-му, і в 2004-му році, але ми продемонстрували, що є сильніші інтелектуально, політично і організаційно і пішли на вибори єдиним кандидатом, який зрештою переміг. Банкова буде робити свою роботу, а опозиційним силам треба робити свою.

Наскільки реально, що влада буде тягнути до другого тура Олега Тягнибока?

Це є один із сценаріїв, який насправді проробляється на Банковій. Але його реалізація можлива тільки за двох умов: якщо таке рішення прийме Янукович і якщо на такий сценарій погодиться Тягнибок. Думаю, Олег це прекрасно розуміє, як і люди, що з ним прийшли до парламенту. Тому опозиції треба буде проводити праймеріз і визначати єдиного кандидата. Якщо ж Олег прийме інше рішення, то це буде відповідальність його і його політичної сили.

А опозиція з цим праймеріз не зіштовхнеться з аналогічною ситуацією, яка була при узгодженні кандидатів на мажоритарних округах? Коли подані цифри, м’яко кажучи, не відповідали дійсності.

Ну, це я навіть не хочу коментувати. Це були намальовані соціологічні дані для внутрішньої підкилимної гри як з боку «Удару», так і з боку Об’єднаної опозиції. Цими на коліні намальованими цифрами маніпулювали, щоб приймати політичне рішення.

Що має пообіцяти єдиний кандидат від опозиції тим, хто його підтримає? Роздати всі пости ще в ході кампанії? Але ми пам’ятаємо, що в 2004-му прем’єрство Тимошенко було сприйняте зі скандалом в опозиційних лавах.

Бо в 2004-му це було зроблено кулуарно і підпільно. З тих уроків неправильного розподілу ролей треба зробити висновок. Але якщо все робити правильно, то абсолютно нормально показати, хто яку посаду займе у разі виграшу нашого кандидата. Цим опозиція продемонструє суспільству здатність домовлятися без підкилимних домовленостей.

Чи зможуть з’явитись альтернативні центри об’єднання опозиції на кшталт Порошенка?

А Порошенко що – в опозиції? Для мене це – новина. Якщо діючий міністр уряду Януковича стане об’єднуючим центром опозиції, це буде українським ноу-хау. Якщо він все ж таки захоче залишитися в парламенті, то хай визначиться для себе – він в провладному таборі чи в опозиційному. На сьогодні вся гра в руках лідерів трьох опозиційних сил – вони мусять згуртувати навколо себе всі позапарламентські сили, громадські об’єднання та моральних авторитетів. Якщо вони цього не зроблять, тільки тоді можна буде вести мову про створення якогось альтернативного опозиційного центру.

Ви назвали Раду нинішнього скликання найгіршою за всі часи. Тобто гірше вже бути не може і наступний парламент буде все ж таки кращим?

Я можу оцінювати тільки перші шість скликань, і шосте дійсно було найгіршим, бо там махала рука Чечетова, були фізичні бійки, бандити в парламенті… Звісно, я б хотів, щоб парламент наступного скликання був все-таки кращим за цей – хоча б таким, як парламент зразка 2002-го року, який обирався за такою ж системою. Але я не можу відкидати й того, що поки ситуація в Україні рухається по так званій траєкторії «ухудшающего отбора». Це не додає мені оптимізму – ми завжди кажемо, що не буде гірше, а виходить гірше. Насправді ризики перебіжок депутатів, неефективної роботи, фізичних сутичок залишаються. Тепер багато залежить від депутатів, що прийшли, – перш за все, депутатів від опозиції. От в 2002-му році на значну частину тих ризиків опозиція, до якої я належав, відповіді знайшла. Результатом стала Помаранчева революція і перемога Ющенка. І зараз я б дуже хотів, щоб опозиція знайшла ці відповіді, бо країна не має права втратити ще кілька років і далі бігати по колу. Треба вириватись з пастки авторитаризму, немодернізації і фактично сповзання в третій світ.

Якщо гіпотетично уявити, що на президентських виборах перемагає представник опозиції, чи він має позбавити владу тієї централізації, проти якої зараз виступають противники Януковича?

Майбутній президент має ефективно діяти. А ефективно він буде діяти тоді, коли буде мати моральний авторитет, добру команду і план модернізації країни.

Чи ви збираєтесь брати участь у перевиборах?

100% – ні. Я переконаний, що раз опозиція не дотиснула своїх кандидатів по п’яти округах, то правильним і логічним буде висунути тих самих людей, які насправді виграли, і затвердити їхню перемогу.