Вісім кроків до перемоги

Пояснюю. Своє завдання, в ситуаціі, коли внутрішні війська прорвали блокування у Василькові, я бачив наступним чином:

По-перше, не допустити жодних провокацій та ескалаціі.

По- друге, захистити людей від застосування до них сили з боку спецпідрозділу,

По-третє, виграти час допоки не підтягнуться додаткові сили, бо блокувати внутрішні війська п'ятьма автомобілями і десятком людей можна, але не довго.

По-четверте, 4 автобуси, які намагалися виторгувати командири "тигр", обговорювалися допоки не стало відомо, що перша частина колони таки пройшла в напрямку Києва. Після цього тема пропуску автобусів була закрита.

По-п'яте, внутрішні війська - це не озвірілий беркут, а командири самі відкрито відмежовувались і соромились цих відморозків.

По-шосте, якщо ми хочемо перемогти нам вкрай необхідно налагодити діалог з притомною і відповідальною частиною украінських військ.

По-сьоме, в Кабміні тиждень чергують бійці строковоі служби: голодні, не миті, злі. Вони люди, украінці, чиїсь діти. Вони не вороги.

І останнє, я можу витримати будь-яку критику і галас, якщо я знаю, що зможу вберегти людей від крові та прямого зіткнення з озброєнним спецпідрозділом. Перемогти в цій затяжній та виснажливій боротьбі за власну краіну ми зможемо лише, якщо будемо одночасно і рішучими і мудрими. Дякую