Як перемагати Росію у міжнародних арбітражах

То був важкий місяць — квітень 2014-го. Загальний стан невизначеності після стрімкого розвитку подій, викликаних перемогою Революції гідності, втечею попередньої влади та зовнішньою російською агресією, боляче позначався на банківській системі країни. 

У кабінет голови правління Ощадбанку, куди я прийшов лише за кілька тижнів до того, стікалися дані про невтішний стан справ. Відплив депозитів становив 200–300 млн грн на день. Жахала хаотична ситуація та ескалація подій у Криму. Перспектива втрати кримських активів ставала щодня дедалі реальнішою. Добре розуміючи, в якому стані банк і що робити, було все ж дуже важко позбутися враження, що потяг, набираючи швидкість, летить у прірву. І шансів його зупинити небагато.

На відміну від інших банків, ми не мали варіантів потроху згортати діяльність на півострові, рятуючи свої активи. Ми повинні були працювати і залишалися в Криму доти, доки там діяли закони України. 

Тим часом інформація про відверто розбійницькі дії ряджених козачків і самопроголошених керівників півострова надходила з Кримського регіонального управління щодня. Завадити цьому ми не могли, тож зосередилися на тому, що було в наших силах, — чіткому, скрупульозному документуванні того, що відбувалося в останні дні перед анексією. Це допомогло нам зібрати документальну, в тому числі фото- і відеобазу, а також свідчення очевидців. Розуміння того, що ми боротимемося за відшкодування втрат, і холодний розум при збиранні фактологічної бази стали головним і правильним першим кроком, який дав нам можливість робити всі наступні.

Днями Міжнародний арбітраж погодився з аргументами Ощадбанку, присудивши нам 1,3 млрд дол. США компенсацій від РФ за втрати інвестицій банку в Криму плюс суму штрафних відсотків, яку покладено на відповідача за прострочення відшкодування цих грошей, — близько 100 тис. дол. щодня.

У сумі збитків закладено не тільки втрату активів — приміщень, обладнання, готівки та дорогоцінних металів, кредитів, але й втрату бізнесу. А це — 300 відділень філіальної мережі та солідний кредитний портфель. Забігаючи наперед, можу сказати, що на обговорення оцінки розміру втрат Міжнародний арбітраж відвів цілий день. І дуже добре, що у цей день ми були озброєні документами, які зуміли зібрати навесні драматичного 2014-го.

Отже, доказова база, яка підтверджувала втрати Ощадбанку, була у нас на руках. Але чи були якісь юридичні перспективи того, що цю базу можна буде використати? Чи були реальні перспективи у такої судової справи в міжнародних судах?

Думки експертів, з якими ми радилися, розділилися 50/50. Дехто говорив, що це марнування часу та грошей, і нічого з того не вийде. Та й чи має Ощадбанк достатню юридичну компетенцію, щоб спробувати позиватися до РФ? Однак, проаналізувавши всі «за» і «проти», ми вирішили: судовому позову — бути!

У дискусіях із оптимістично налаштованими фахівцями ми дійшли висновку, що для подачі позову найкраще буде використати двосторонню угоду про заохочення та взаємний захист інвестицій між Україною та РФ від 27 листопада 1998 р. Що важливо, ця угода була не лише ухвалена, а й ратифікована обома сторонами. Такі нюанси багато важать під час подібних міжнародних судових розглядів.

Приміром, був невдалий приклад справи ЮКОСа проти Росії. Компанія виграла в арбітражі 50 млрд дол., проте Європейська енергетична хартія, на яку спирався у позові позивач, виявилася лише підписаною, проте не ратифікованою Росією. І це дало змогу РФ уникнути виплат.

Вибір юридичного радника був наріжним каменем наших подальших дій. Ми спілкувалися із топ-10 світових юридичних компаній, які мають необхідну експертизу. Шість із десяти виявилися не готовими братися за таку справу. Тобто тепер наші гіпотетичні шанси виграти становили 6:4 не на нашу користь. Але ми й тут не відступили. З цих чотирьох компаній ми обрали найкращих — лондонську компанію Quinn Emanuel Urquhart&Sullivan LLP.

Вона займається виключно судовими слуханнями, є провідною компанією щодо інвестиційних суперечок за участі держав. І що головне, вона була переконана, що перемогти цілком реально! Це попри те, що прецедентів — аналогічних справ — на той час не існувало в усьому світі. Ми були першими.

Ні, звичайно, були судові спори, які стосувалися інвестицій на територіях, що були захоплені однією країною в іншої. Але Крим — це зовсім окрема історія. Де-факто його анексувала Росія. Де-юре майже всі країни світу не визнають цього. Отже, як суду трактувати цю територію?

Життя підтвердило, що вибір партнера був абсолютно правильним.

Наступний крок — лист-повідомлення стороні відповідача про претензію. Ощадбанк надіслав листи президенту РФ, прем'єру, МЗС, Міністерству економіки — загалом на десять адресатів у Москві.

Згідно із законодавством і процедурою ми чекали на відповідь півроку. Звісно, що жодної відповіді ми не отримали.

Наші юридичні радники порекомендували нам не проводити так званої біфуркації. Під цим терміном у даному випадку мається на увазі потреба розділити судовий процес на дві складові. У першій частині планувалося обговорення та прийняття рішення щодо питання юрисдикції. Як визначати юрисдикцію півострова? Чи можна вважати вкладення Ощадбанку на півострові інвестиціями, а Ощадбанк — інвестором? 

У другій частині мало би йтися про суть справи.

Quinn Emanuel порадили слухати обидві частини в одному засіданні і навели обґрунтування такого вибору. Як показав час і досягнутий результат, це був правильний підхід, який суттєво прискорив розгляд справи.

Юридичний радник запропонував обрати арбітром з нашого боку відомого юриста Чарльза Брауера (the Honourable Charles N.Brower). Він свого часу брав участь у підготовці угод про роззброєння між США та СРСР. Залучити такого знаного фахівця, поза сумнівом, означало, що рішення арбітражу будуть максимально незаангажовані.

Судове слухання проводилося арбітражним судом ad hoc відповідно до Арбітражного регламенту Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСИТРАЛ) під адмініструванням Постійної палати третейського суду (Permanent Court of Arbitration, PCA), що розташована в Гаазі (Нідерланди). Розгляд спору цим органом визначений одним із шляхів вирішення спірних ситуацій в Угоді про заохочення та взаємний захист інвестицій між Україною та РФ.

Місцем слухання ми обрали Париж. Тому що фактичне місце арбітражного розгляду визначає процесуальне право слухань, а французькі закони менш поблажливі до учасників процесу, які спочатку не беруть у ньому участі, а потім намагаються оскаржувати його рішення.

Зокрема, міжнародні арбітражні рішення, винесені за результатами арбітражних розглядів у Франції, не можуть бути оскаржені в порядку апеляції. Такі рішення можуть бути оскаржені лише шляхом подання позову про скасування прийнятого рішення. І тут законодавство Франції передбачає дуже обмежені підстави. До того ж «французький» формат рішення міжнародного інвестиційного арбітражного суду може бути примусово виконано у 154 юрисдикціях. Фактично у 154 країнах світу, в тому числі шляхом арешту і стягнення активів.

Росія проігнорувала всі запрошення взяти участь у процесі. Її уповноважені представники не відповідали на листи та повідомлення міжнародного арбітражу.

Водночас згідно з арбітражним регламентом Комісії ООН, якщо, отримавши належне повідомлення, сторона не з'явилася до суду без поважних причин, то розгляд справи можна проводити без неї. Рішення у будь-якому разі є обов'язковим для виконання.

Те, що Росія проігнорувала справу Ощадбанку, як і всі подібні слухання, свідчить про те, що насправді вагомих аргументів на свою користь вона не мала. Тепер країна-агресор намагається здійснювати супротив на етапі впровадження прийнятих рішень.

Про перебіг процедури арбітражного позову нічого не розповідатиму. Все відбувалося суворо в рамках чинних процедур. Найбільш хвилюючим моментом, безумовно, були самі слухання, які відбулися у березні 2017-го. Тут можна багато чого згадати. Зокрема, дві безсонні доби безпосередньо перед слуханнями, коли ми безконечно опрацьовували кожну букву в більш як 600-слайдовій презентації. І як потім шукали друкарню, щоб оперативно роздрукувати силу-силенну документів, і кур'єра-мотоцикліста, який зміг би вчасно доставити документи до арбітражу, попри величезні паризькі транспортні затори.

Запам'ятався, звісно, виступ перед арбітрами. Я свідчив у день, коли арбітраж досліджував, який саме бізнес втратив Ощадбанк у Криму. Тоді в голові постійно крутилося, що від мого виступу теж багато в чому залежить успіх Ощадбанку у цій справі…

Ощадбанк — величезний державний інститут, знаний у світі. І від того, що відбудеться з нашим позовом, залежать долі інших подібних справ. Є багато колег, чиї компанії також мали численні втрати в Криму. У відповідь на моє запитання, чому вони не йдуть в арбітраж, відповідали: «Подивимося на результат вашого позову». І от ми виграли. Тож із цілковитою впевненістю раджу їм не баритися, а активно захищати свої права у міжнародних судових органах.

Разом зі мною на арбітражних слуханнях була юридична команда банку та колеги з Кримського регіонального управління. Олександр Матюха у найгарячіші дні весни 2014-го був фактичним представником правління у Кримській філії «Ощаду» й ретельно фіксував і документував загарбницькі дії окупантів. Хто і як діставався наших приміщень, які документи показував, що забирали, — таких задокументованих історій у Олександра безліч. І вони дуже допомогли нам здобути перемогу.

Ретельне опрацювання всіх деталей на етапі підготовки позову дозволило нам легше порозумітися з арбітрами. Після слухання справи у них залишилося лише кілька запитань. А зазвичай таких запитань у подібних справах бувають десятки.

Хоча, відверто кажучи, під час слухань були й надзвичайно важкі дискусії. Тут нашим експертам і партнерам доводилося, як учням, іти до бібліотек і штудіювати десятки наукових праць, особливо на тему оцінки вартості банківського бізнесу.

Як юрист за освітою, я був повністю в курсі підготовки з нашого боку, але був щиро вражений глибиною занурення в тему з боку арбітрів, деталізацією та специфікою питань. На жаль, не зміг зафіксувати на фото робочі документи одного з арбітрів із безліччю стікерів і позначок. Подані документи було опрацьовано ним із скрупульозністю студентського конспекту.

Чотири з половиною роки — від внутрішньої настанови, що ми не дозволимо себе пограбувати, до отримання рішення. Понад 30 тис. сторінок позову із документами в цій справі. Безліч зустрічей, переговорів, дискусій позаду.

Та головне, що все це було недаремно! Перемога за нами. Тепер й інші подібні претензії з боку українських компаній із втраченим бізнесом у Криму отримали зелене світло.

Я щиро вдячний усій команді — як юристам Ощадбанку, так і британським колегам — за копітку та виснажливу працю і за цікаву історію зі щасливим кінцем.

Так, Росія не готова віддавати присуджені міжнародним арбітражем компенсації. Ми будемо шукати майно РФ чи держкомпаній країни-агресора в інших державах, накладати на них арешт і реалізовувати.

Ще один шлях — це механізм заміни кредитора у відносинах РФ з іноземними контрагентами, де Росія виступає кредитором. Так, це розтягнеться на роки. Але головне — країну-агресора можна і треба перемагати!

І останнє. Те, що багатьом хочеться більш за все почути від мене стосовно цієї справи. Ні, бонусів не буде. Жодних. Добре це чи погано — не знаю. Ми так вирішили. Хоча вважаю, що моя юридична команда заслуговує на те, щоб їх імена дізналися країна і світ. Це — Ірина Мудра, Ірина Кірєєва та Андрій Пожидаєв. Подякуємо їм. Бо ця справа гідна ввійти і в історію протистояння, і в підручники з міжнародного права. Тому що наша перемога остаточно закріпила юридичний прецедент і показала шлях усім, але в першу чергу — державним компаніям, як захистити свої інвестицій в Криму та відшкодувати завдані збитки. Тому що — ми перемогли. Перемогли Росію.

P.S. У кімнаті засідань правління Ощадбанку на стіні є картина художника Юрія Соломка, створена спільно з Ісмет Шейх Заде. Називається «Остання барикада». Картина написана на карті України. Це особливий пізнаваний стиль Соломка. На ній зображені два чоловіки, які схрестили свої списи у боротьбі за Кримський півострів. Вона була створена далекого 2003 р., придбана на благодійному аукціоні в жовтні 2014-го. Кошти за картину пішли на допомогу пораненим бійцям АТО. А сама картина щодня нам нагадує — боротьба триває.