Хто буде наступним президентом Росії?

Війна Росії проти України перейшла в нову відкриту фазу, коли російська влада разом з абсолютною більшістю російських громадян ставить під сумнів право на існування української держави та її суспільства.

Авторитарна держава вчинила акт агресії проти демократичної України, російські солдати, а не Путін персонально вчиняє воєнні злочини, злочини проти людяності та акт геноциду в Україні. Російське суспільство стало співучасником злочину. Ігнорування цього факту є передумовою для стратегічно помилкових дій.

За поточним сценарієм розвитку подій, з великою ймовірністю наступним президентом Росії буде не ліберальний прозахідний політик, а ще більш агресивний в темі прав людини та безпеки державний діяч

Демократична система управління не може бути запозичена, чи насаджена ззовні. Вона може з’явитись лише за виключних умов: прагнення самого народу до інклюзивної системи врядування та готовністю кожного громадянина бути її частиною, а також програшу інших систем управління, зокрема, тоталітарних, чи авторитарних.

Післявоєнна Німеччина та Японія продемонстрували, що навіть імперіалістичні ідеї та тоталітарна ідеологія програє, але передумовою для цього програшу стала тотальна поразка у війні, на полі бойових дій.

Складно собі уявити, що гітлерівська Німеччина готова перейти на демократичну систему управління з власної ініціативи. Навпаки, масштаби жертв та втрат цивільного населення під час Другої Світової війни, звели до нуля будь-які шанси для політико-правових методів врегулювання міжнародного збройного конфлікту.

Будь-які спроби примирення між єврейським народом та нацистським режимом до 1945 року, невід’ємним елементом якого була частина суспільства, виглядали б травматичними та цинічними спробами помирити жертву та вбивцю. Сьогодні починають лунати заклики примирення між українським та російським народами. Але не забуваймо, що прощенню передує покаяння. Це і є крок до спокути.

Риторика навіть опозиційних російських діячів дивує своєю інфантильністю та его центричністю

Це природньо для людини, але безвідповідально для лідерів нової майбутньої Росії. Важливо прийняти, що вони не відповідальні персонально за дії Путіна, але їх боротьба за справедливе майбутнє не може обмежується їх власними інтересами та їх майбутнім.

Юридичний тягар наслідків війни за акт агресії і геноцид, повинно нести керівництво Росії в широкій перспективі включно з тими, що прийдуть після Путіна. Солдати та генерали, які вчиняли воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид повинні бути засудженими, а право жертв на правду та захист реалізовано в повній мірі як на рівні судів національної юрисдикції, так і універсальної.

Фінансову та політичну відповідальність повинен взяти на себе весь народ.

Саме він платитиме зі своєї економіки за відбудову України, яка була по-варварськи знищена за мовчазної згоди, або відкритої підтримки російського народу

Фактом лідерства з опозиції до Путіна сьогодні мала би бути дискусія не щодо примирення, а належна форма спокути та відповідальності за якою обов’язково прийде нове сприняття, але вже новими поколіннями українців та Росіян. Лідерство в темні часи потребує відповідальності та жертовності. Заради цього доведеться ризикувати своєю безпекою, політичними рейтингами майбутнього, популярністю.

Стратегічні помилки Заходу, яких ще можна уникнути:

Перше

Варто відмовитись від підміни понять та перекладання повної відповідальності на одну людину за злочини, які чиняться в Україні. Володимир Путін рано чи пізно піде з політичної арени та втратись владу, але злочинців набагато більше, як і тих, хто був бездіяльним в критичні моменти історії. Тоді наслідком цієї кривавої війни проти України стане затамування злоби Росії, яка програє цю битву, але рано чи пізно знову захоче повернутись до псевдо історичного питання права України на самовизначення та існування.

Друге

Будувати демократію ззовні ще не вдалось нікому, як би на це не натякали російські пропаганда щодо країн колишнього радянського табору.

Очевидно, що демократія можлива за умови: прагнення до неї народу та популярності цієї системи управління; готовності громадян брати участь в системі управління на щоденній основі через чесні та вільні вибори, за які також доводиться перманентно боротись; стратегічного програшу в Росії авторитарної системи управління на фоні тотального програшу на полі бою.

Прагнення «сильної руки» є не лише рівнем політичної культури, яка не допускає повноважень та відповідальності кожного за державу, чи громаду, а і традиції, в якій інші форми не прижились, як ворожі

Справжня ліберальна російська опозиція може продемонструвати дорослість та готовність до демократії, якщо пояснить, як саме вони допоможуть відбудовувати Україну після програшу Путіна та сучасної Росії, що саме вони роблять сьогодні для спокути та допомоги українській державі, як вони у разі приходу до влади планують повернути український незаконно вкрадений Крим та демонструвати лідерство у питанні майбутнього.

У нас немає питань до поплічників Путіна, чи російського народу, але саме нові ліберальні російські лідери можуть розраховувати на розуміння, коли вони будуть говорити про свою роль у справедливій спокуті та відбудові України.

Третє

Надзвичайно прикрими є спроба міжнародних організацій до проведення класичних діалогів про теоретичне примирення в умовах, коли рани українського суспільства та держави відкриті. У Маріуполі загибли десятки тисяч цивільних, в Бучі вже знайдень 1080 свідомо вбитих цивільних, в прямому ефірі ми бачимо неймовірний біль, голод та силу воїнів, які до останнього захищають цивільних та чесно воюють на Азовсталі.

В умовах, коли ми відчуваємо кожну ноту цієї неймовірної болі, ставити на одні щаблі десятки тисяч загиблих, покалічених, осиротілих цивільних, або героїчні вчинки українських воїнів з незручностями для Росіян через санкції просто антигуманно. Саме такі порівняння дегуманізують війну і їх потрібно негайно припинити. Саме такі порівняння шкодять примиренню майбутніх поколінь, яке можливе виключно після спокути Росіян за геноцид проти українського народу.

Четверте

Відтерміновувати допомогу у питанні відбудови критичної інфраструктури в Україні до моменту після завершення війни критично несправедливо.

Українці повинні мати доступ до чистої води, їжі, освіти не залежно від того, чи досі відбуваються обстріли. Натомість, відтермінування діалогів про примирення – на часі. На часі також припинити порівнювати боротьбу українського народу за своє майбутнє та вчинки окремих російських опозиційних лідерів.

Вони стануть героями майбутнього часу, але якщо продемонструють інший підхід до українського питання та справжнє історичне лідерство.