Вибори під час війни. Безліч питань, на які немає відповіді

Мене турбує, що ми досі не відділяємо чесне від праведного. Вже пару днів несеться нова хвиля дискусії навколо теми виборів в Україні. Цього разу її запустив Руслан Стефанчук, який в інтерв'ю повидомив, що прямої заборони організовувати вибори в Конституції немає. І всі на перший погляд говорять про те саме, але продовжують одне з одним сперечатись.

Дійсно, прямої заборони немає в основному законі, але її встановлює профільний закон про правовий режим воєнного стану. Конституцію зараз ніхто не може змінити, а от закон, наче, дуже ж нескладно, маючи формально 226 голосів. Втім, мені важко уявити, як депутати самі вкорочують собі термін, особливо ті, яким місця у списках рейтингових партій на повоєнних виборах не знайдеться і вони вже про це знають, або здогадуються. Конституція забороняє фактично припиняти повноваження парламенту та продовжує його, з метою забезпечення безперервоності влади, аж до першого засідання новобраної ВРУ, яка обирається після закінчення воєнного стану. Таким чином, вона виключає будь-яку можливість проведення парламентських виборів, які мали б статись в цьому розі в останню неділю жовтня.

Всі говорять, що в цьому році виборів не може бути, як і до кінця воєнного стану, але через критичну недовіру між політичними групами починають метушитись.

Виборами зараз ніхто не займається настільки, що навіть не хоче повноцінно говорити на дуже великі та об'ємні теми майбутнього, яке таки прийде. Замість того, щоб чекати його, над ним потрібно працювати та не перекладати відповідальність на голови військових. Ми повинні зберегти деморкатичну систему, при якій кожен громадянин з правом голосу має право на управління своєю державою і через вибори. Невже хтось хоче позбутись того, що нас відрізняє від країни-агресора. А для цього необхідно не просто розмістити ще одну функцію в додатку Дія, а забезпечити повну включеність у процес громадян, не залежно від їх місця знаходження.

Натомість, ми вже запізнились з багатьма процесами, зокрема:

• Як організувати інклюзивну повноцінну кампанію на повоєнних виборах, якщо за кордоном залишатиметься 20% громадян, а наше та європейське законодавство і формальні, і фактично забороняє проведення повноцінного циклу агітації та інформування?
• Яку виборчу систему застосувати, щоб парламент був репрезентативним (зараз кількість мандатів в окрузі прив'язана до явки виборців), бо недопредставництво, або перепредставництво серйозно підірве його легітимність;
• Що робити зі звільненими територіями, які були окуповані від 2014 року? Яка процедура виходу з подвійного громадянства, щоб вони стали виборцями, або іноземцями на нашій території, якщо хтось вирішить залишати собі російський паспорт (на них повинні тоді поширюватись норми законодавства про іноземних громадян без права голосу);
• Що робити з адміністративними межами громад, які втратили абсолютну більшість мешканців, або повністю знищені, а повернення виборців там є мало ймовірним у перспективі років, які потрібні на відновлення та розмінування;
• Чи будуть жінки, які виїхали за кордон на тривалий період та повернулись мати право балотуватись, адже, вони формально порушили ценз осілості;
• Яким буде порядок відновлення роботи партій, медіа тощо;
• Якою буде форма голосування за кордоном, якщо таки в сотні разів більше дільниць не вдастся відкрити, поштовому голосуванню повністю довіряє лише 8% громадян, електронне голосування небезпечне для нас, а дочасне голосування потрібно правильно прописати і воно все ж потребує значних інвестицій громадян на логістику.

Ще є 100500 питань, які тут ніхто не буде читати, але ми з Громадянська мережа «Опора» вже проводимо екперементи, організовуваємо дослідження, робимо опитування та фокус-групи, інтерв'ю, щоб обрати оптимальні рішення.

Тож, мухи і страхи про політичних діячів та демократичні виклики я би розглядала окремо.

У нас дуже багато роботи, щоб не втратити те, заради чого хоробрі воюють і обороняють.