Спостерігаючи вчора, як Янукович зображав із себе у Берліні головного українського демократа та євроінтегратора, мені пригадалась нещодавня розмова з послом однієї поважної євросоюзівської країни.
На цьогорічній без пековій конференції в Мюнхені, пам\'ятаю, хтось з учасників прямо запитував Сергія Лаврова про те, чи Росія хотіла б вступити до НАТО.
З Україною зараз легше: у Білому Домі та Держдепі перебувають ті ж самі стратеги (в основному представники команди Клінтона), що в свій час відстежували кожен порух в бік авторитаризму, намагаючись списати це на труднощі молодої демократії.
Схоже на та, що на історію з затриманням керівника представництва німецького Фонду Аденауера в Україні, в керівний склад якого входить – увага – Ангела Меркель, українська влада намагається наклеїти вже традиційний ярлик \"проїхали\".
Кілька тижнів тому у мене та моїх колег з Інституту світової політики увірвався терпець: настільки стали нестерпними радісні реляції нової влади про те, як захоплено Захід «вітає» нормалізацію відносин між Україною та Росією і як йому начебто до вподоби зовнішня політика «балансування» Віктора Януковича.
Янукович явно недооцінював Росію, коли думав, що йому достатньо буде записати в нових Основах внутрішньої та зовнішньої політики положення про аморфну позаблоковість України.
Цікаві речі обговорюють останніми днями в штаб-квартирі НАТО у Брюсселі. А саме – що Білорусь начебто виявила бажання, аби в Мінську був відкритий Центр інформації та документації НАТО.
Сумні та невеселі часи настали в українсько-польських відносинах. Якщо український напрямок у східній політиці Польщі ще якось тримається на плаву, то польський в українській зовнішній політиці впевнено зводиться на маргінес.
Останній блог почесного громадянина Абхазії Костянтина Затуліна, в якому він, зокрема, реагує на заяву Інституту світової політики з приводу визнання Абхазії та Південної Осетії, мене, чесно кажучи, втішив.
Після подій американського «чорного вівторка» дев’ять років тому в Америці хтось з американських оглядачів, пам’ятаю, написав, що катастрофа сталась не через брак розвідувальних даних.
Європейців не могло не шокувати те, що маючи за спиною такий потужний владний та електоральний ресурс, українська влада зламалась вже перед першим серйозним натиском ВВП і його партнера по владі.
Янукович таки догрався. Завдяки Путіну він виглядає просто-таки людиною слова: казав на кожному кутку під час передвиборної кампанії, що пролонгує перебування ЧФ РФ і знизить ціну на газ – так воно й вийшло... Причому, в пакеті.
Візит Януковича до Казахстану трохи ламає гарно вималювану ним схему трійки стратегічних партнерів із ЄС, Росії та США, які він, по ідеї, мав би відвідати в першу чергу: переліт на інший берег Атлантики відбудеться лише на наступному тижні.
Продовжуючи перегляд glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Політикою конфіденційності (Privacy Policy) та погоджуєтеся використання файлів cookie