Євробачення-2023. Війна війною, а шоу має тривати

Думав, що нічого не писатиму про «Євробачення», але віртуозний коментар Тімура Мірошніченка, в якому домінуваkи епітети максимального захоплення дійством, все ж надихнув мене написати кілька речень, заодно відділивши зерна від блискучої полови.

Отож, байдуже хто там став переможцем – мені важливі загальні тенденції цього дійства.

Що не говори, відчувається, що принцип – війна війною, а шоу має тривати став визначальним. Саме так, шоу, а не пісні, які лежать в основі всього. А з хорошими піснями було не густо, переважала демонстрація або максимально високих нот або екстравагантного іміджу. Пісні в традиційному розумінні цього слова, а не музичні композиції, були хіба що у представників Польщі, Бельгії чи Британії.

Що сподобалось понад усе? Невигадлива, але душевна щирість Чехів, вірність рідній мові Словенців, неймовірно яскравий номер Ізраїлю.

Що неприємно вразило – виступ Сербів, Люк Блек (псевдо ж яке – світло це пітьма!) з відверто інфернальним і атональним твором з якимсь механічним рогатим створінням на екрані. Неприємно вразили також німці зі своїм відвертим спрямуванням. Мало того, що група мала назву «Бог загублених», і на сцені був прообраз саме його – так ще і пісня була в тему «Кров і блиск», а на екрані вигравали золоті і криваві кольори. Але це для тих, хто вміє читати символіку...

Сподобався номер Молдови, але чому на екрані весь час з'являвся масонський символ всевидячого ока, залишилось незрозумілим...

Не знаю, як вас, але мене здивували серби, які завжди радували своїм співом і рідною мовою, а тут скотилися до абсолютно дешевої буфонади з ідіотськими текстами – можна сказати, зганьбили свою країну.

Несподівано для себе відзначив, що литовська виконавиця дуже нагадала мені Анжеліку Рудницьку в юності, як же я здивувався, коли на екрані побачив художні орнаменти саме в тому стилі, які вишиває Анжеліка. Але так буває.

Шведи, як завжди показали високу музичну культуру і вміння створювати якісні і бездоганні музичні шедеври, які заходять у свідомість.

Албанці порадували – своїм родинним ансамблем, народною традицією і міцним вокалом, мимоволі починаєш поважати ці країни, які опираються безсоромній культурній глобалізації.

Виступ українців дивився з важким серцем. По-перше, дуже б хотілося, аби Україну в такі драматичні часи представляв не англомовний афроамериканець, який несе нуль невербальної інформації про Україну, а, приміром, гарненька українка Марина Круть зі стилізованою бандурою. А те, що саме під час проведення фіналу були ракетні прильоти по Тернополю, говорить про те, що орки теж в курсі всіх наших культурних справ і проголосували у притаманному для них стилі.

Ну й, звичайно ж, велика подяка Великобританії за підставлене вчасно дружнє плече...

А тепер порівняйте зі своїми власними враженнями і думками...