Я чекав цього Томосу із завмиранням серця, як раби Риму чекали свого звільнення

Можливо, я неправильний християнин. 
Але я молився Христу в Києві і Римі, в Афінах і Єрусалимі, в Софії і в Малазі, в Торонто і Чикаго. 
Мене в останню чергу цікавили питання про те, до якої структури належить той чи інший церковний приход. Я молився не священникам, а тій Божій благодаті, яку вони відчувають у собі як Пастирі Божі, що покликані нести людям мир, добро і Віру. 
Часто я відчував, що під ризами і сутанами ховалися досить грубі і приземлені або самозакохані сутності, які своїми інтонаціями чи поглядами видавали свою внутрішню суть. Для мене це завжди дезавуювало всі ті повноваження, які накладені на цю людину відповідним саном.
І навпаки, коли я бачив очі деяких священників, чув їхні голоси і відчував тепло їхніх рук і душ, я ніби відчував Божу присутність поруч. 

Мене завжди дратували розмови вірян чи атеїстів про канонічність і неканонічність того чи іншого патріархату. Це не мало відношення ні до моєї віри, ні до тієї релігії, яку проповідував Ісус Христос, говорячи, де збереться двоє-троє там і церква моя. 
Особливо обурювала пихатість і зарозумілість деяких релігійних авторитетів, які брали на себе відповідальність давати оцінку тим чи іншим суспільним подіям, грубо втручатися в питання мови чи культури, маніпулюючи свідомістю як близьких мені людей, так і зовсім незнайомих. 
Особливо нестерпно стало тоді, коли я чув, як в деяких церквах священики моляться за ворогів України і виправдовують убивць, які посягнули на цілісність країни. Молитися за ворогів - це по християнськи, але виправдовувати їх злочини - це вже було занадто...
Я чекав цього Томосу із завмиранням серця, як раби Риму чекали свого звільнення, як народ Ізраїлю чекав зустрічі із Землею Обітованою. Тому що не може бути вільним і цілісним той народ, який не має свого релігійного центру, свого власного Єрусалиму. Коли йому разом із Вірою в спасителя втокмачують ще й віру в сатану, який обклавшись ракетами шантажує і залякує весь світ...
Я не думаю, що надання Томосу розділить справжніх вірян, які мислять приблизно так само як і я. Є звичайно, фанатики, яким важлива не суть а форма, і сталіністи, котрі і далі бачать церкву, як частину своїх спецслужб. Зате я знаю, що тепер нікому не буде дозволено вести в церквах антиукраїнську пропаганду, бо це буде розцінюватись як державний злочин і каратиметься не анафемою, а кримінальним кодексом.
У всьому іншому з Вірою покладемось на Господа. 
"Нехай воскресне Бог, і розвіються вороги Його, і нехай біжать від Лиця Його ненависники Його. Як щезає дим, нехай щезнуть...
Амінь!