Санкційний список Росії: покарання чи спроба приховати своїх агентів в Україні

Росія запровадила нові санкції проти України: в урядовій постанові - 322 громадян України та 68 компаній. До списку, зокрема, потрапили багато українських народних депутатів та посадовців, міністри (Арсен Аваков, Лілія Гриневич, Євген Нищук, Володимир Омелян, Остап Семерак), кандидат у президенти Юлія Тимошенко та олігарх Віктор Пінчук. Водночас там немає Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Дмитра Фірташа. І хоча занесення до списку багатьох прізвищ очікуване (як то - Дмитра Яроша), загальна його логіка не є цілком зрозумілою.

Після всіх попередніх оголошень про санкції минуло досить багато часу, поки список був оприлюднений. Це свідчить про те, що було багато учасників і, вочевидь, багато мотивів для занесення людей до списку. Мені здається, що це дуже публічна політична акція російського режиму.

Думаю, різні відомства брали в цьому участь і, очевидно, дуже різними були мотиви людей, які вносили прізвища до цього списку. Комусь дають сигнал, що треба домовлятися, когось заносили демонстративно - через, скажімо, явну ворожість, когось, можливо, ще з якихось причин. Але зрозуміло, що це далеко не повний список, а лише, думаю, мінімум із того, що є в росіян проти українців. Тому на це треба дивитися як на черговий інформаційний вкид російського режиму.

Оголошували про це Путін, Медведєв, тому зрозуміло, що працював увесь російський держапарат. У кожного були різні причини пропонувати людей. Мабуть, були якісь дискусії щодо того, кого варто вносити, а кого - ні.

Щодо окремих людей це могло бути як покарання, так і спроба приховати своїх агентів в Україні, або людей, яких росіяни вважають корисними для себе. Це могло бути й сигналом, що люди повинні звернутися до росіян поговорити, якщо вони мають якісь інтереси. Причин може бути мільйон. Та справжні - нам невідомі, це все потоне десь у глибинах російського держапарату.

Однак ніякого значення, окрім інформаційного, цей список не має. Наші держави - у стані війни, тому й без цих санкційних списків повинні бути розірвані дипломатичні відносини, повинен існувати такий режим поїздок, який би виключав будь-який безпосередній контакт і перетин кордону представниками політичної еліти і тим більше - державних органів. Те, що зараз відбувається на рівні інформаційних вкидів із обох сторін, давно вже мало бути державною політикою, заснованою на системних рішеннях, а не вряди-годи. Передусім це стосується України, але в росіян майже та сама ситуація.