Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Цькування. Що робити з тими, хто займається булінгом?

    • Богдан Петренко

      Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму

    • Розсилка
    Цькування. Що робити з тими, хто займається булінгом?

    Найголовніше, - робота з батьками. Бо діти – це продовження тих стосунків, які існують у сім’ї

    Про жертв цькування написано у десятки разів більше, ніж про тих, хто це цькування починає. Це не дивно, бо жертви притягують увагу та жалість. Щодо булерів – то апріорі визнається, що у них все занадто добре, а тому каральна система зразка «ремінь-куток» оперативно може вирішити цю проблему.

    І, звичайно, я напишу, що це не так. Ні теперішнє, ні майбутнє у булерів не наскільки безхмарне, як це видається їх однокласникам чи батькам жертв.

    По-перше, ніхто особливо не вникає, чому дитина знущається над іншими дітьми. Значна частина з них просто калькують те, що відбувається у їхніх сім’ях, де до них або одне до одного застосовують фізичне насилля батьки. 40% булерів зростають у сім’ях, де застосовується насилля. Значна частина з цих дітей має проблеми із самооцінкою і вирішує її через приниження інших. І близько 20% просто не розуміють, що роблять. Для них знущання – це просто жарт.

    По-друге, не все добре складається у подальшому житті булерів. Їх завищена самооцінка після зміни колективу може так упасти, що їх депресія буде більше, ніж у їх же жертв. Як правило, такі люди не багато досягають у житті (як і жертви), оскільки такі цінності як «дружба» чи «почуття» у них уже деформовані. Як і деформовані відчуття кордонів, у тому числі й правових. Західні дослідження показують, що 60% булерів мали правопорушення до 24-річного віку.



    Що ж робити з цими дітьми? Насамперед, усвідомити, що вони не злочинці, не «чисте зло». У більшості своїй це такі ж ущемлені діти, як і жертви. І якщо лише карати їх, то ми отримаємо не слухняну дитину, а злобу на дорослий світ, відкладену помсту та формування навичок виправдовувати свої відхилення. Так, кожна людина виправдовує свої вчинки, а особливо ті, хто живе поза нормами соціального світу.

    Звичайно один з методі – це групові заняття з класом, пояснення усім дітям, що таке цькування (пам’ятаєте про 20% дітей, які вважають, що це – жарт). У жодному випадку не має бути прямих звинувачень дитини (звинувачення запускає механізм самовиправдання). Булеру мають пояснити, що це не правильно, але не на його прикладі. Як нібито придуману історію з кимось іншим, яка схожа на його ситуацію. І запропонувати йому самому шукати виходів з неї. Ці діти повинні навчитись емпатії, у тому числі й можливості переживати почуття інших.

    Має бути й індивідуальний підхід, - зрозуміти чому конкретно та чи інша дитина знущається над іншими. Можливо, у нього нереалізовані лідерські амбіції, - тоді їх можна пустити у контрольоване русло, наприклад, покласти на нього відповідальність за організацію якогось закладу. Це може бути просто фізично сильніша дитина – і тоді треба задуматись над тим, щоб віддати її на спортивну секцію.

    І звичайно, найголовніше, - робота з батьками. Бо діти – це продовження тих стосунків, які існують у сім’ї – і проблеми насилля, і проблеми самоконтролю.

    Ми повинні працювати з усіма дітьми. Бо відкинувши когось за «непридатністю», ми ризикуємо, що ця «неприданість» зросте як сніжний ком і вдарить не лише по самій дитині, але й по суспільству в цілому.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Дмитро Тимчук
    Дмитро Тимчук

    Народний депутат України (Народний фронт)

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Сергій Таран
    Сергій Таран

    Політолог

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Георгій Тука
    Георгій Тука

    Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і тимчасово переміщених осіб

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ