Без емоцій та політиканства про законопроекти щодо Донбасу

Кілька моїх вражень від проголосованих проектів по Донбасу - без зайвих емоцій та політиканства.

1) Всього цього цирку могло б не бути, якби АП та РНБО не влаштовували срачку&горячку, а нормальне обговорення важливих, вікопомних законопроектів заздалегідь, за кілька місяців. Потім вони дивуються, чого ж постійно трабли з парламентом. Ну так а як їм не бути, коли навіть депутати БПП ще ввечері в середу (!) не мали тексту законопроектів.

2) Нічого страшнішого за те, що вже було - не відбулося. За великим рахунком, Україна продовжує тактику тактичного (сорян за тавтологію) ухиляння від прямого визначення «війна з РФ» за допомогою юридичної казуїстики та затягування часу.

3) Де в чому ця тактика навіть цілком дієва, коли робиться типу крок вперед і два назад. З одного боку, говоримо про амністію та особливий статус, а з іншого - тільки за умови виведення російських військ. По факт, не буде ж ні того, ні іншого.

4) По Криму - та сама гра. Ми типу трохи не акцентуємося на ньому, щоб рашка взагалі погоджувалася про щось говорити. Паралельно намагаємося внести згадки про нього в документи так, щоб можна було до цього повернутися в будь-який момент. Подібна тактика Порошенка, з одного ж таки боку викликає огиду. А з іншого - має певне право на життя. Хоча вона ж таки постійно приносить величезну кількість проблем. Це як в ситуації з миротворцями, яку рашка спробувала використати проти нас же. Тепер, до речі, не зможе, бо в нас є залізний аргумент - як це може бути миротворцем рашка чи союзні їй країни, якщо вона у нас в законі названа агресором? Зрештою, багато в чому саме через це президент так спішив і наполягав з прийняттям цих законів.

5) Головні позитиви - це, звичайно, визнання РФ агресором, заміна АТО на якусь страшну абревіатуру, скасування хай і формального, але очолення АТО Службою безпеки та визнання ОРДіЛО окупованими територіями. А, ну і те, що завдяки позиції НФ прибрали Мінські угоди з тексту.

6) Так що повторюся - не витрачайте нервів намарно. За великим рахунком, нічого супернового не відбулося. Ми продовжуємо жити в парадигмі затягування часу в сподіванні на санкції та потихеньку вчимося вести гібридну війну. Виходить так собі, але маємо, що маємо.