Чому ніхто з опозиції не вийшов зустрічати звільнених з полону?

Чому прості люди якимись попутками добралися, а «борці за світле минуле» чомусь своїми мерсами не доїхали?

А серед них же й ті, хто пробують приватизувати роль основних захисників (на словах) України – всякі там Семенченки й інше дрантя. Інформація була публічна, хто хотів, той знав. Охорона нікого б з них не зупинила – простих людей пропустили, а нардепів би хтось посмів затримувати? Вони ж сьогодні переважно і з ефірів, і з соцмереж позникали, щоб жодного доброго слова не сказати. Мені здається, що це світоглядно. Просто в нас з ними різні України...

І ще пару слів про те, що Порошенко, бач, піариться на обміні. По-перше, якщо й так, то що не має права? Адже і ним, і його командою виконана колосальна робота. Що, мав, як уся наша опозиційна шушара, до обміну регулярно палиці в колеса ставити, а коли збулося – тупо ігнорувати подію? Їх же мерзотників нікого й близько нема.

Але поза цим – ви не подумали про два інші нюанси. Найперше ж це для самих звільнених хлопців важливо. Це тут, у глибокому тилу, наші зажерливі політики й псевдо-активісти граються в свої інтрижки й розсіюють зраду. А ті, хто на фронті, хто був у полоні – бачили ж у прямій трансляції – вони ж не штучні, вони справжні! І зустріч за участі Президента для них додаткова наснага й підтримка.

І друге – Путін же не з великого гуманізму пішов на цей обмін. Частково хоче показати себе перед світом «договороспособним», але ж чітко проглядалася й інша, наша внутрішня складова. Пригадуєте, як Путін особисто розкручував під цей обмін Медведчука, щоб легітимізувати його в українській політиці. Не думаєте, що дехто з тих, хто кричав про «піар Порошенка», насправді не міг пережити, що провалюється піар Медведчука? Ви навіть уявити собі не можете, скільки серед наших «активістів», політиків, журналістів, юристів, політтехнологів тих, хто досі тихенько працює на Медведчука чи Курченка.