Гнів, лихослів’я та лайливість все глибше проникають у наш повсякденний побут
Лихослів’я, лютість, лайливість – не просто прояви низької культури чи особливість поводження
Гнів, лихослів’я та лайливість все глибше проникають в повсякденний побут. З ними можна зіткнутися навіть там, де ще донедавна такі речі здавалися неприйнятними не лише з християнського погляду, але й з точки зору загальної культури. Огидні вирази вживають у спілкуванні між батьками й дітьми, молодші дозволяють собі так говорити зі старшими. На жаль, ця пошесть часом захоплює навіть декого з тих, хто за визначенням мав би подавати приклад і бути зразком – служителів Церкви. Коли люди все частіше читають, чують і бачать лайку і лихослів’я з боку інших, то спокушаються думкою, що це – нібито щось прийнятне, нормальне, звичайне.
«А що тут такого особливого? Всі навколо так поводяться і висловлюються!» – такі виправдання елементарної безкультурності й невихованості ми можемо почути. Часом така позиція навіть набуває агресивного вигляду. Мовляв, «так ми себе самовиражаємо, ми долаємо застарілі стереотипи, це пряв нашої свободи».
Настанови апостола Павла, мають нагадати християнам, що лихослів’я, гнів, лютість, лайливість – не просто прояви низької культури чи особливість поводження. Все це – прояви «стародавньої людини». Тобто це прояви дії гріха, влади зла над людською природою і особистістю, від яких Господь Ісус Христос прийшов звільнити нас. Спаситель пояснив це так: «Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину. […] Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть? А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину, бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула. Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти – не оскверняє людину» (Мф. 15: 11,17-20).
Бруд зовнішній, на руках чи одязі, людина бачить, і прагне позбутися їх, коли бажає зберігати чистоту. Бруд на душі, нечистота серця не є настільки видними, але шкодять людині значно більше, про що і попереджає нас Господь. Тому і більше слід турбуватися, щоби позбуватися їх. Тілесну нечистоту ми можемо визначити за зовнішніми ознаками. Нечистота душі, заплямованість серця також зовнішньо виявляють себе через брудну мову, через озлобленість, лихослів’я, гнів та лютість.
Отже, коли хтось помічає в собі схильність до такого поводження, ті нехай уважно поставляться до цього, як уважно ми ставимося до ознак хвороби, які виявляємо в собі. Бо якщо не звертати уваги на ці ознаки, якщо вважати, що брудна мова, лайка і лихослів’я є лише особливим проявом свободи самовираження, а тому не боротися з ними в самих собі та в суспільстві – це буде таким самим, як не звертати уваги на ознаки хвороби і не лікувати її. Можна цього не робити, але кожен з досвіду знає, що запущена хвороба може перейти в хронічну, стати невиліковною і привести до смерті.
Наскільки тяжкі наслідки має гнівливе лихослів’я нас попереджає і Сам Спаситель, кажучи: «Всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: «рака» [тобто «пустий чоловік»], підлягає синедріону [тобто вищому суду]; а хто скаже: «потвора», підлягає геєні вогненній» (Мф. 5: 22). Отже, даремний гнів, від якого застерігає нас Писання – це гнів проти особистості людини, а не проти вчинених нею гріхів. Це гнів, який триває довго, який розгорається і живиться нашими емоціями, як пожежа, охоплюючи наші думки та спрямовуючи наші дії. Саме тому апостол застерігає нас обмежувати свій гнів, навіть виправданий, у часі, щоби не піддатися нам під цим добрим приводом спокусі злостивості та осуду.
Тож, дорогі брати і сестри, бажаю всім нам з допомогою Божою зберігати чистими наше серце і наші вуста. Щоби слово наше, сказане чи написане, завжди було гідним, стриманим, не оскверненим. Адже якщо ми самі, як християни, не будемо дбати про це і слугувати добрим прикладом – то чого нам очікувати від зовнішніх? «Ви – сіль землі, – каже Спаситель. – Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям» (Мф. 5:13). Нехай від такого осудження оберігає нас Господь!
Повний текст проповіді можна почитати на сайті Православної Церкви України за посиланням: bit.ly/3eIKF3T
Коментарі — 0