Завершення проєкту «Північний потік-2»: кожний крок Росії та Німеччини веде до ще більших проблем

Отруєння Олексія Навального додало олії у вогонь і ще більше роздмухало вогнище проблем, які і так палали навколо російсько-німецького проєкту «Північний потік-2» після введення американських санкцій 20 грудня минулого року. Вони і так вже болісно вдарили по всім, хто в ньому задіяний. А зараз йдеться про можливість додаткових санкцій, що завдадуть удару, передусім, по німецьким компаніям.

Має місце цугцванг. Кожен подальший крок Росії та Німеччини по завершенню проекту веде до виникнення ще більших проблем. США майстерно створили проекцію загрози додаткових санкцій, що відображається зараз як на міждержавному рівні відносин ФРН – США, так і на рівні корпоративного бізнесу. Тому бажання отримати певний куш з «Північного потоку-2» не німецькими компаніями не компенсовує високий рівень втрат для тих, хто хоче цей куш зірвати, нарвавшись на американські санкції.

У Берліні тривалий час вважали і, до речі, інерційно продовжують вважати й дотепер, що попри всі складнощі і агресивну поведінку Росії, з нею потрібно продовжувати, як діалог, так і економічне співробітництво. Як в часи СРСР, мовляв, незалежно від того, чи погрожувала Москва Заходу атомними ракетами, чи відправляла дисидентів у ГУЛАГ, чи вторгалася до Афганістану, чи давала добро генералу Ярузельському на воєнний стан у Польщі – будівництво трубопроводів і газовий бізнес продовжувалися. Історія з Навальним демонструє, що т. зв. прагматичний підхід – політика окремо, а бізнес окремо – більше не працює.

Але Росія дуже успішно експлуатує цей німецький підхід. Ініціатори отруєння Навального на вряд чи задумувались над нерозрахунковим сценарієм – він виживе та ще й потрапить за кордон. А якщо й задумувались, то були впевнені, що буде, як завжди: пошумлять, покричать, звинуватять Росію. А в Москві їм скажуть: «а ви доведіть», «а це ви самі придумали», «в країнах НАТО теж розроблявся «Новічок» і, зрештою, знущально відверте – «а що ви нам зробите?».

До певного часу такий підхід спрацьовував. Однак, здається, Росія створила критичну масу дій, які викликають асиметричну реакцію. Причому, не просто черговий раз пожурити Москву: «як негарно ви зробили з Литвиненком, Скрипалями…ми тут з’ясували, хто з ваших спецслужб до цього причетний, вони потрапили у «чорний» список, плюс ще кілька людей із вашого істеблішменту».

Зараз на тлі колосальної репутаційної шкоди для федерального уряду і Німеччини в цілому, в Берліні стали пропонувати асиметричні підходи. І це вже буде реакція (якщо, підкреслюю, вона буде) не просто на конкретну справу з Навальним, а за сукупністю діянь. Проте я далеко не переконаний, що підхід «зупинити «Північний потік-2» як такий, зараз візьме гору. В цьому може бути і певна російсько-німецька хитрість, мовляв, ситуація проблемна для всіх сторін-учасників, всім треба зберегти обличчя. Тому вихід – призупинити «Північний потік-2». Але не зупинити! Це, на думку деяких берлінських стратегів з навколошрьодерівських кіл, має стимулювати Росію якимось чином піти на співпрацю у справі Навального. Хоча, ми ж розуміємо, що це ілюзія. Росія не йде на співпрацю ні по справі MH17, ні по справі Литвиненка, ні Скрипалів, ні Гєбрєвих – ні по чому, бо ж «ихтамнет», як в Україні.

Німці зі свого боку теж демонструють, що вони не тільки риторично виступають проти Росії, а ще й можуть вжити асиметричних заходів – призупинити «Північний потік-2». А потім поглянути на поведінку Росії, може там з’явиться новий уряд, нова влада і тоді настане час повернутися до цього важливого для Німеччини проекту.

Ситуативно це працює і на нас. Проєкт «Північний потік-2» підвисне на невизначений термін. Але ризики зберігаються, бо наша мета – проєкт має бути знищений, як такий. Відповідно, має бути продовжена робота з українського боку, у співпраці, перш за все, зі США і Польщею з тим, щоб проєкти такого типу, як «Північний потік-2», більше не стояли на порядку денному ЄС в цілому, і Німеччини зокрема. Дефіциту газу у світі немає. Є різні джерела. Не хочете брати американський газ? Беріть катарський. Можна взяти у скрапленому вигляді той же російський газ з Ямалу, який розробляється спільно з китайцями і французькою TOTAL. Також є газ із Туркменістану і Азербайджану.

Нинішня ситуація навколо «Північного потоку-2» дуже хитка. Думаю, на цьому етапі домогтися припинення його як такого, напевно ще не вдасться. Але той факт, що мова зайшла про його призупинення в середовищі «фрау Рібентроп» – це вже сам по собі позитивний сигнал. Ідеальною асиметричною відповіддю ЄС має бути різке зменшення імпорту газу і нафти з Росії, оскільки це джерело надходження грошей на ведення війни Росією проти України, в Сирії, втручання в Білорусі, Венесуелі, Африці, підривної діяльності в Німеччині, Франції, Британії, США.

Проте у Сполучених Штатів завжди є джокер у рукаві. Республіканці не даремно підготували у червні документ (поки що він ініціативний), де з-поміж іншого йдеться про те, щоб визнати Росію державою-спонсором тероризму. Інцидент з Навальним дає колосальні підстави, щоб цей процес отримав новий імпульс. А далі ситуація виглядатиме проблемно, як для німців, так і європейців в цілому. Навіть, якщо не дійде до фінального юридичного визнання Росії державою-спонсором тероризму, то робити бізнес як зазвичай і реалізовувати такі масштабні проєкти, як «Північний потік-2» з проблемною країною, буде означати додатковий клопіт та репутаційні збитки.

І наостанок. «Північний потік-2» може добити… Білорусь. Точніше, російське вторгнення туди. Припускаю, що Кремль його пригальмував, обмежившись надсиланням спецконтингенту пропагандистів та різного роду «фахівців внутрішніх справ» з огляду на неочікувану для нього ув’язку справи Навального з добудовою трубопроводу в Німеччині.

Найближчі дні можуть стати визначальними.

Отруєння Олексія Навального додало олії у вогонь і ще більше роздмухало вогнище проблем, які і так палали навколо російсько-німецького проєкту «Північний потік-2» після введення американських санкцій 20 грудня минулого року. Вони і так вже болісно вдарили по всім, хто в ньому задіяний. А зараз йдеться про можливість додаткових санкцій, що завдадуть удару, передусім, по німецьким компаніям.

Має місце цугцванг. Кожен подальший крок Росії та Німеччини по завершенню проекту веде до виникнення ще більших проблем. США майстерно створили проекцію загрози додаткових санкцій, що відображається зараз як на міждержавному рівні відносин ФРН – США, так і на рівні корпоративного бізнесу. Тому бажання отримати певний куш з «Північного потоку-2» не німецькими компаніями не компенсовує високий рівень втрат для тих, хто хоче цей куш зірвати, нарвавшись на американські санкції.

У Берліні тривалий час вважали і, до речі, інерційно продовжують вважати й дотепер, що попри всі складнощі і агресивну поведінку Росії, з нею потрібно продовжувати, як діалог, так і економічне співробітництво. Як в часи СРСР, мовляв, незалежно від того, чи погрожувала Москва Заходу атомними ракетами, чи відправляла дисидентів у ГУЛАГ, чи вторгалася до Афганістану, чи давала добро генералу Ярузельському на воєнний стан у Польщі – будівництво трубопроводів і газовий бізнес продовжувалися. Історія з Навальним демонструє, що т. зв. прагматичний підхід – політика окремо, а бізнес окремо – більше не працює.

Але Росія дуже успішно експлуатує цей німецький підхід. Ініціатори отруєння Навального на вряд чи задумувались над нерозрахунковим сценарієм – він виживе та ще й потрапить за кордон. А якщо й задумувались, то були впевнені, що буде, як завжди: пошумлять, покричать, звинуватять Росію. А в Москві їм скажуть: «а ви доведіть», «а це ви самі придумали», «в країнах НАТО теж розроблявся «Новічок» і, зрештою, знущально відверте – «а що ви нам зробите?».

До певного часу такий підхід спрацьовував. Однак, здається, Росія створила критичну масу дій, які викликають асиметричну реакцію. Причому, не просто черговий раз пожурити Москву: «як негарно ви зробили з Литвиненком, Скрипалями…ми тут з’ясували, хто з ваших спецслужб до цього причетний, вони потрапили у «чорний» список, плюс ще кілька людей із вашого істеблішменту».

Зараз на тлі колосальної репутаційної шкоди для федерального уряду і Німеччини в цілому, в Берліні стали пропонувати асиметричні підходи. І це вже буде реакція (якщо, підкреслюю, вона буде) не просто на конкретну справу з Навальним, а за сукупністю діянь. Проте я далеко не переконаний, що підхід «зупинити «Північний потік-2» як такий, зараз візьме гору. В цьому може бути і певна російсько-німецька хитрість, мовляв, ситуація проблемна для всіх сторін-учасників, всім треба зберегти обличчя. Тому вихід – призупинити «Північний потік-2». Але не зупинити! Це, на думку деяких берлінських стратегів з навколошрьодерівських кіл, має стимулювати Росію якимось чином піти на співпрацю у справі Навального. Хоча, ми ж розуміємо, що це ілюзія. Росія не йде на співпрацю ні по справі MH17, ні по справі Литвиненка, ні Скрипалів, ні Гєбрєвих – ні по чому, бо ж «ихтамнет», як в Україні.

Німці зі свого боку теж демонструють, що вони не тільки риторично виступають проти Росії, а ще й можуть вжити асиметричних заходів – призупинити «Північний потік-2». А потім поглянути на поведінку Росії, може там з’явиться новий уряд, нова влада і тоді настане час повернутися до цього важливого для Німеччини проекту.

Ситуативно це працює і на нас. Проєкт «Північний потік-2» підвисне на невизначений термін. Але ризики зберігаються, бо наша мета – проєкт має бути знищений, як такий. Відповідно, має бути продовжена робота з українського боку, у співпраці, перш за все, зі США і Польщею з тим, щоб проєкти такого типу, як «Північний потік-2», більше не стояли на порядку денному ЄС в цілому, і Німеччини зокрема. Дефіциту газу у світі немає. Є різні джерела. Не хочете брати американський газ? Беріть катарський. Можна взяти у скрапленому вигляді той же російський газ з Ямалу, який розробляється спільно з китайцями і французькою TOTAL. Також є газ із Туркменістану і Азербайджану.

Нинішня ситуація навколо «Північного потоку-2» дуже хитка. Думаю, на цьому етапі домогтися припинення його як такого, напевно ще не вдасться. Але той факт, що мова зайшла про його призупинення в середовищі «фрау Рібентроп» – це вже сам по собі позитивний сигнал. Ідеальною асиметричною відповіддю ЄС має бути різке зменшення імпорту газу і нафти з Росії, оскільки це джерело надходження грошей на ведення війни Росією проти України, в Сирії, втручання в Білорусі, Венесуелі, Африці, підривної діяльності в Німеччині, Франції, Британії, США.

Проте у Сполучених Штатів завжди є джокер у рукаві. Республіканці не даремно підготували у червні документ (поки що він ініціативний), де з-поміж іншого йдеться про те, щоб визнати Росію державою-спонсором тероризму. Інцидент з Навальним дає колосальні підстави, щоб цей процес отримав новий імпульс. А далі ситуація виглядатиме проблемно, як для німців, так і європейців в цілому. Навіть, якщо не дійде до фінального юридичного визнання Росії державою-спонсором тероризму, то робити бізнес як зазвичай і реалізовувати такі масштабні проєкти, як «Північний потік-2» з проблемною країною, буде означати додатковий клопіт та репутаційні збитки.

І наостанок. «Північний потік-2» може добити… Білорусь. Точніше, російське вторгнення туди. Припускаю, що Кремль його пригальмував, обмежившись надсиланням спецконтингенту пропагандистів та різного роду «фахівців внутрішніх справ» з огляду на неочікувану для нього ув’язку справи Навального з добудовою трубопроводу в Німеччині.

Найближчі дні можуть стати визначальними.