Переговори про мир: як Україна може змінити правила гри

Смію стверджувати, що так, і є можливість зробити це швидко.

Цей допис буде не про Трампа і не про Путіна. Точніше, не стільки і не лише про них. У ситуації, що склалася, для України важливо шукати партнерства поза межами переговорного трикутника США-Україна-РФ.

Хоча б тому, що два учасники цього формату прагнуть домовитися ціною поступок з боку України. Причому обидва розуміють, що обмежені в часі. Якщо напрямок, що розвивається з початку 2025 року, не дасть результатів, виникне природне запитання: «А чи не час перезавантажити майданчик?». У тому числі (або в першу чергу) за рахунок зміни складу посередників. Де США будуть, але будуть одним із, а не ключовим і єдиним гравцем. Хто може долучитися? Частина держав ЄС, звісно. КНР – можливо й найімовірніше. Туреччина – бажано. Можливо, хтось ще.

Але тут важлива така річ, як готова концепція нових рамок, згода потенційних учасників. І, бажано, легітимізація процесу – підтримка з боку інших держав. Бажано, якомога більшої кількості.

Для таких завдань необхідна активність… ні, не з боку Офісу президента, а, насамперед, з боку МЗС України – ще вчора. І лише як «додатковий» елемент – відправлення переговорних груп. Це щонайменше 5 напрямків: Німеччина, Франція (ЄС), Велика Британія, Туреччина, КНР. Можливо, країни Перської затоки. Часу мало, вкрай мало. І логічний попередній висновок – завдання на пів року. Хоча б домовитися про зустрічі та об’їхати.

А якщо я не погоджуся? Адже існують чудові можливості для організації зустрічей у кулуарах великих самітів. Куди приїжджають лідери держав, прем’єри або керівники МЗС. Погодьтеся, це зручно.
Чи будуть такі саміти? Так. Причому незабаром. Йдеться про 31-у конференцію ООН з питань зміни клімату COP 31. Вона відбудеться в турецькій Анталії з 9 по 20 листопада.

Причому 11–12 листопада відбудеться саміт лідерів держав. Тобто приїдуть ті, хто нам потрібен. Держави ЄС – так. Туреччина – приймаюча сторона. Китай – однозначно так, оскільки така конференція є важливим етапом просування цивілізаційних ініціатив Пекіна. А також механізмом лобіювання та просування китайських «зелених» технологій. США? А ось США, ймовірно, не буде. Але вони для консультацій щодо зміни формату на даному етапі й не потрібні. Тобто для України логічно планувати участь у такій конференції, якщо не на рівні президента, то на рівні прем’єра чи міністра закордонних справ. Це як мінімум.

Другий мінімум – концепція трансформації переговорних рамок. Простіше кажучи, розуміння того, кого ми хотіли б запросити в якості посередників і з якою функцією. Якщо мінімум є, питання полягає в організації процесу. І тут дивимося, де буде організовано саміт: у Туреччині.

Тобто один із посередників – держава, зацікавлена в участі в переговорах. І яка має свої плани щодо майбутнього Чорного моря та Кавказу. Де немає місця домінуванню РФ. Таким чином, можна (за умови комунікації з турками) отримати підтримку в організації потрібних зустрічей. А згодом – підтримку в легітимізації процесу.

І ось тут, на тлі недавніх подій, можна оцінити рівень готовності МЗС України до вирішення (самостійного) масштабних завдань.

У разі успіху та наявності 12 листопада готових концепцій переформатування рамок переговорів, буде легше вести переговори й зі США. Трамп буде в люті, але він розумітиме, що або більш м’яка позиція щодо України, або формат ризикує змінитися дуже скоро. І його ідеї заробити на статусі ексклюзивного посередника зведені нанівець.

Одним словом, шанс для власної гри є. І це може спрацювати, якщо ключові інституції зберегли здатність діяти не шаблонно. Побачимо.