Великий наступ Кремля. Чому не треба боятися

Живе легенда, що нібито Іловайськ показав, що існує колосальна перевага російських регулярних військ над нашими. Однак у Іловайську значних втрат завдали по суті, партизанському загону, котрим на той час були ми, добровольці.

Це було, по суті, екзотичне зборище у своїй масі цивільних людей, не навчених як слід, погано озброєних і мало організованих (я був яскравим тому прикладом).

Та й цю «дику дивізію» росіянам вдалося постріляти в основному шляхом зради, зокрема – під час виходу злощасним «зеленим коридором» (вічна пам’ять Героям!).

Це свідчить про те, що під час тих подій керівництво в Кремлі не було впевнене, що усі його солдати захочуть іти в Україну воювати – хоча тоді це було набагато більш простою справою, ніж тепер.

А далі був ДАП і Дебальцеве, де їм вдалося забрати театр бойових дій, але рахунок втрат був рівний, і здатність та волю нашу до спротиву це аж ніяк не зламало.

Росіяни схильні переоцінювати свої можливості і недооцінювати наші. Впаяний намертво у їх мозок міф про нашу другосортність змусив їх думати, що у 2014-му пів України впаде їм у руки з вдячністю. Натомість більшість воїнів на фронті склали саме вихідці з цих регіонів (шана їм і хвала).

Характерно, що військо РФ не воювало з регулярними арміями з 1945 року. Грузинів в силу дрібного масштабу вдалося затиснути авіацією, і то при практичній відсутності засобів протиповітряної оборони було втрачено немало літаків.

Причому в Грузії РФ воювала так само, як і в Чечні – наносячи ракетні та бомбові удари по містам, селам – по мирному населенню. Картинка такого лиха, страждань ні вчому не винних людей створить потужну підтримку для нас.

Розуміючи це, Путін може планувати радше невелику і недовгу операцію – або ж велику і остаточну для України, тобто операцію з захоплення Києва.

А що йому дасть невелика і недовга операція, крім мобілізації українського суспільства? Ну, а про те, щоб взяти Київ, йому годі й мріяти.