Геополітичний параноїк з ядерною зброєю: Путін взяв у заручники всю світову цивілізацію

Від самого початку влада Кремля над Росією передана Путіну у спадок колишнім президентом Борисом Єльциним не є легітимною, адже усі ці роки «розвиненого путінізму» вона тримається на комбінації створення зомбувального культу Путіна телебаченням, придушенні будь-яких протестів, страху населення перед свавіллям режиму і судів, відродженні великоросійського імперського шовінізму.

До ліквідації держмонополії на ЗМІ ніяка перемога опозиційних сил просто неможлива. Адже санкції щодо Москви множать бідність в Росії, але ще більше викликають зростання репресій проти народу.

Зміна влади може відбутися тільки після палацового перевороту, після поразки Російської Федерації у спровокованій нею гібридній війні з західним світом або після руйнування монопольного контролю держави над телебаченням і засобами масової інформації, як основи відродження впливу опозиції на політичні процеси.

Але у значної частини населення Росії сьогодні превалює не тільки гіпертрофована жадоба імперського реваншу за поразку СРСР, а й елементарна байдужість до того, що відбувається навколо них, чи реалізується від їхнього імені.

Тобто глибоке переконання в тому, що цар, генсек, або довічний президент типу Путіна прийдуть і все за них зроблять. Адже реінкарнованому совку багато не треба – випити-закусити, диван та телевізор в будинку і життя вдалося.

Маргінал і брехун Путін ідеально відповідає рівню народу яким він керує – хвалькуватого, гіпертрофовано амбіційного, ледачого, мало пристосованого і неохочого до навчання, котрий цілком задовольняється в глибинці малим абсолютно архаїчним споживанням.

І не Путіним ці всі негативні риси закладені. А  тривалими суворими зимами і малою щільністю населення на цих величезних заболочених територіях. Соціальна інертність росіян – це ще і результат довготривалого рабства-кріпацтва та двох останніх світових воєн, що погубили кращу частину чоловічого населення, яке населяло ці землі.

А тепер молодь з російської периферійної глибинки, котра не має роботи вдома, вербують і посилають в Донбас та Сирію. Жебрацькі околиці путінської імперії життями своїх дітей і батьків розплачуються за імперську політику Москви і Кремля.

Влада знає, що її усунення може статися тоді, коли на площі Москви вийде більше мільйона людей. А поки цього не станеться, то довічний президент  Путін і агресивна Російська Федерація і далі  будуть воювати.

А міністр іноземних справ Лавров, котрий перетворився з колишнього дипломата на брехливе дзеркало войовничої  Росії, з доброю міною на обличчі намагатиметься прикрити на міжнародній арені те, що сьогодні в РФ править Люцифер, мета якого пожирати людські душі, розв’язуючи на чужих територіях  чергові війни.

Війни – це вівтар диявола, на який Путін приносить людські жертви. А Лавров один із безлічі служителів сатани при режимі Путіна.

По-суті Україна стала пасткою для Путіна, новим Афганістаном-2. Вийти звідси для нього без великих іміджевих і політичних втрат тепер неможливо.

Хоча Путін буде розповідати, що він «захищає» на Донбасі російськомовне населення, але він тепер й сам не дуже вірить у те, що у нього може вийти подальша окупація українських територій.

І за великим рахунком, у Путіна і Росії інтереси протилежні, – всюди, включно з Україною і Сирією.

Але чи можуть росіяни прозріти? І усвідомити, що вони нині живуть в країні, де їхнім співвітчизникам дуже комфортно в «обложеній фортеці», в країні, де кривавий вбивця Путін – нібито найкращий російський політик за всі часи, а переважна більшість населення щиро радіє «чудо-зброї» і не здатна побачити зв’язку між своєю убогістю і ризикованими зовнішньополітичними авантюрами кремлівської кримінальної камарильї.

Складається враження, що за довгі роки путінської диктатури російський народ просто відвик думати своєю головою.

А коли телевізійна пропаганда попадає на ідеологічно оброблений ґрунт, то вона там добре вкорінюється. Російським генетичним рабам з зайвою хромосомою дуже приємно усвідомлювати себе частиною «Великої Росії», яка знову страхає увесь світ і влізає у різноманітні геополітичні авантюри.

Путінський режим тримається на розпусті: інтелектуальній, моральній, духовній. На підкупі:  кар’єрному, посадовому, нагородах за ознаками вірності і дружніх відносин, мільярдних держзамовленнях для своїх олігархів.

Більшовицька ідеологія добре наклалася  на світогляд російського народу, а тривалий період общини і рабства виховав колективізм. А стадність «маленьких людей» з їх азіатською жертовністю і терпінням заради благополуччя держави породили ГУЛАГ і масові репресії.

Низький рівень освіти дозволив прийняти принцип грабежу як лжесправедливості, вихований століттями шовінізм породив радянський «інтернаціоналізм» і експансію на зовні.

Тому Путін – це  природне продовження Росії, її рідний син. А велике озлоблення російського народу московська влада вміло направляє у вигідний для неї бік.

Людина відрізняється від тварини тим, що вона здатна подавляти свої інстинкти. Проте в Російській Федерації владі вигідно активувати інстинкти, в тому числі інстинкт шанування вождя, властивий стаду африканських приматів.

Населенню показують мультики з літаючими підводними човнами, і воно біжить за цей явний фейк голосувати. Ну значить все інше у народу вже є, досягнуто повного і остаточного щастя.

Геополітичний параноїк Путін, своїми діями і ядерною кнопкою, фактично взяв у заручники світову цивілізацію. І якщо все піде так й далі, то Кремль може на цьому не зупинитись. І ядерна зброя потрапить від нього не тільки до держав терористів – Північної Кореї і Ірану, а й до ісламістських терористичних угрупувань, діяльність і дії яких важко проконтролювати.

Не виключено, що роззомбування їхньої імперськості до росіян прийде лише після величезних політико-економічних потрясінь, можливо навіть, після серйозної військової поразки Росії.

Наразі прослідковується, що Путіну світить така ж доля, як і його колезі по диктаторському цеху Муаммару Каддафі. У обох стали простежуватися деякі подібності в кар’єрі. Обидва причетні до катастроф пасажирських літаків. У путінському випадку це МН17, а в випадку з Каддафі – трагедія над шотландським містом Локербі.

Більшої ганьби Росія, напевно, ніколи ще не переживала за всю свою історію, тому і не в змозі зараз це усвідомити. Можливо, що це темрява перед світанком.

Хоча усе це більше нагадує, що світанок скасовується і замість нього відбудеться повний і остаточний розпад останньої моделі імперії, відомої під назвою Російська Федерація. А далі кожна з її частин вже житиме своїм самостійним життям.

А поки що закономірно, що у очманілої від «імперськості величі» біомаси не може бути інших кумирів, крім таких же безумних як Путін. І це кремлівським бандитам обходиться достатньо дешево. Узурпували владу: доступний кожному зомбоящик – і голоси росіян у них в кишені.

Втім Росія економічно є карликом у порівнянні з США, чи Європейським Союзом. Тому «брязчання» ядерною зброєю і колосальні витрати на потреби армії в Російській Федерації – це ні що інше, як намагання компенсувати власну нікчемність.

Але чим більше Путін буде інвестувати в псевдомодерну зброю і закордонні військові авантюри, тим глибше Росія падатиме економічно. А відновивши гонку озброєнь з Заходом, як це вже було в 70-80-х роках, Росія може лише наблизитися впритул до параметрів колишнього СРСР перед його розпадом, за якими її чекатиме неминучий і остаточний крах.

Та головна небезпека усієї цієї кремлівської комедії в тому, що перед своєю політичною, чи фізичною кончиною Путін здатен розпочати світову ядерну війну.

Оскільки цей непрогнозований маніяк з ядерною кнопкою вважає, що без нього хоч потоп. Навіщо світу існувати, коли у ньому більше не буде Путіна.

Путіна у пітерських підворіттях в дитинстві навчили, що треба нападати першим, якщо конфлікт неминучий. І ця обставина небезпечна тим, що важко спрогнозувати, коли ж саме може настати той момент, коли в його запаленому мозку складеться ситуація неминучості. Що неодмінно потрібно враховувати, приймаючи рішення, що далі робити з неадекватною Росією.