Сполучені Штати передали Путіну санкційну «чорну мітку»

Усі ці роки вів себе так, ніби він і Росія – це єдине ціле. Але головна геополітична інтрига полягає в тому, чи закінчиться з кінцем Путіна сама Росія?

Проте, варто пригадати, що для того, щоб вийти з війни, отримати перепочинок для відновлення сил і зберегти режим, Ленін у 1918 у році підписав Брестський мир. Для Росії тоді це був важкий сепаратний договір із відчутними територіальними втратами.

У нинішньому випадку, перепочинку Путіну ніхто не дасть. Російській Федерації повірили в 1991, надали їй шанс розвиватися в демократичному ключі.

Тепер цілком зрозуміло, що таке рішення було помилковим. Росію потрібно було роззброювати так само, як і інші колишні республіки СРСР. Зараз це необхідно виправити.

Економіка Росії під Путіним неухильно котиться вниз, та чи встигнуть прозріти росіяни? Сьогодні «російський вождь» почав пожинати санкційні плоди авантюрної спроби свого агресивного геополітичного реваншу.

І за глобальної демонізації, спровокованої Путіним (хвиля якої пішла по світу), зберегти своє колишнє обличчя йому вже ніколи не вдасться.

А незворотні процеси у фундаменті російської економіки роблять розвал Російської Федерації лише питанням часу.

При цьому, кремлівський мачо безнадійно хворий на клептоманію, яка прослідковувалася у нього ще під час його «плідної» роботи у Санкт-Петербурзі. І Путін не сів тоді тільки через втручання Собчака і Єльцина.

А подальше сходження новоявленого Остапа Бендера до абсолютної влади та мільярдів на блюдечку з голубою каймою у злиденній країні, якою є Росія, взагалі можна хіба що порівняти з захопленням і пограбуванням Імперії інків чи ацтеків іспанськими конкістадорами.

Втім, сучасна російська держава це, скоріше за все, не імперія, а «путінська орда». Та коли гинули імперії – Римська, Візантійська, Австрійська, Іспанська чи Британська, то після них залишалася завжди якась спадщина. А після орди залишається тільки прах та бруд.

Звісно, що Путіна не так просто притягнути до відповідальності. Та якщо звернутися до минулого, то врешті-решт і Аль Капоне (боса чиказької мафії) посадили не за організовані ним вбивства, а за куди більш скромні злочини – несплату податків.

І тут варто згадати про те, що Путін й досі не заплатив до російської державної казни податки з вкраденого. А це може стати дуже серйозним юридичним прецедентом на майбутнє.

Проте, якщо пітерський мафіозі таки протягне до Гааги, то там можуть виникнути значні розбіжності при трактуванні його злочинів. Оскільки, дуже непросто буде визначитися з тим, хто він в першу чергу – терорист, вбивця, військовий злочинець, чи корупціонер, злодій і хабарник. А це процедурно дуже важливо.

Хоча хабар, це лише одна із численних форм корупції. На кшталт договірної політичної рокіровки Путіна з Медведєвим в 2008 та 2012 роках.

Обидва «політики» отримали вигоди: формування під себе Держдуми, уряду та інших «інститутів» дивної чекістської державності.
Й усе це логічно вписується в особливі, завуальовані і приховані форми корупції. За відомою формулою: ти мені – я тобі.

Путін і фундамент його режиму – ефесбешні генерали – просто купували і купують лояльність та покірність новоявлених холопів та придворних підлабузників-холуїв.

За певні матеріальні цінності і всякого роду преференції – статуси, посади, звання чи близькість до фінансового «корита».

Путін і його організоване злочинне угрупування з Луб’янки «заточили» Росію під свої гіпертрофовані економічні потреби, зробивши основою свої діяльності тотальну системну корупцію.

І тут важливо звернути увагу на той факт, що корупція відіграє для Кремля базову роль. Адже без корупції нинішня конструкція держави просто завалиться.

Тому й виникло поширене хибне уявлення, що без Путіна Росія загине. Але тут явна помилка. Не Росія, а путінський режим.

Ні для кого не є секретом, що Путін розпоряджається системними ресурсами Росії, як своїми особистими.

Захотілося «цареві», вирішив провести зимову Олімпіаду в єдиній субтропічній зоні країни – Сочі.

Захотілося вдруге, ось вам Чемпіонат світу з футболу. На тлі бідності околиць і периферії Росії, що перебиваються у злиднях.

На тлі держави, інфраструктура якої, переважно, не обновлялася ще з часів Брежнєва.

Путін, його васал Медведєв та їхнє найближче оточення з професійних клептократів, облаштували собі життя на рівні шейхів із Близького Сходу. У розкоші і томній млості.

На тлі багато разів обдурених і збіднілих росіян. Росіян, котрі розриваються між холодильником і телевізором.

У той же час, корупційні вертикалі Путіна відрізняються тільки розмірами «корита» на спадаючих рівнях таких вертикалей.

Від найвищого, найбільшого «корита» Самого, до нижчого, найбільш маленького, але вони приносять стабільний тіньовий дохід до роздутих кишень чиновників усіх рівнів та владних калібрів.

Складається враження, що до влади в Росії прийшли особи, котрих колись так пророче описав Федір Достоєвський у своєму романі «Біси».

«Біси» путінізму добивають залишки недобитого комуністами народу Росії.

Хоча, чи можна взагалі назвати народом тих, хто живе під телевізором і заохочує своїм неспротивом просування Російської Федерації до стандартів типу Північної Кореї?

Населення Росії сьогодні різномасте, у більшості своїй малопрофесійне, запущене, замордоване пропагандою і штучно створюваними тяготами життя.

Над росіянами завис клас фінансовтягуючих і ресурсопожираючих. Уряд, Кремль, Держдума, олігархи, губернатори, силовики, включаючи спецслужби, прокуратуру, суди, інші федеральні наглядові органи, вищі чиновники всіх відомств, великі підприємці і банкіри.

Усі ці перераховані суб’єкти так чи інакше пов’язані з приватним бізнесом, державними фінансовими потоками, бюджетами всіх рівнів і системними ресурсами різних форм.

Колись герою роману Роберта Стівенсона «Острів скарбів» надіслали попередження – чорну мітку. Такою ж «чорною міткою» для володаря РФ є різке посилення санкцій щодо Росії, яке ввели Сполучені Штати Америки.

А це є чітким сигналом для «партнерів» Путіна у Європі, не водіться з ним, бо самі забруднитеся.

Що є дуже ефективним і сильним ходом. Путіна почали обкладати «червоними прапорцями», як скаженого вовка, якому немає місця на цивілізованому геополітичному полі.