Бомбосховища, як символ турботи про власних громадян

На фото – бомбосховище. Ні, не у нас. В Гельсінкі, Фінляндія. І так, це місто в місті. Де одночасно можуть сховатися до 500 тисяч мешканців.

Фінляндія вперше почала будувати бомбосховище в 1960-х роках. Але в країні не було війн з тих пір, тому бомбосховище переобладнали і тепер тут знаходяться спортивні споруди, басейни, стадіони, спортмайданчики, автостоянки та склади.

Після 24 лютого Фінляндія почала перевіряти свої підземні споруди. Бо у Фінляндії з Росією більше тисячі кілометрів кордону.

Фінська технологія бомбосховища – одна з кращих у світі. Деякі приміщення здатні витримати не тільки сильні бомбардування, а і ядерні та хімічні атаки.

Одеса. Заходжу в торговий центр. Кафе, де написано великими літерами: Після сигналу тривоги ідіть в укриття! Питаю працівницю: а де укриття? Вона каже: тут немає. А де є? Не знає.

Лунає сирена. Всіх просять покинути приміщення. Всі виходять і стоять купкою посеред площі перед центром, хтось пішов до автомобіля. Всі як на долоні.

Я теж стою разом з усіма і розумію, що раптом сюди влучить ракета, шансів немає ніяких. Навіть більше шансів в торговому центрі – можна сховатися під якусь стіну.

У моєму житловому комплексі є величезний підземний паркінг. Я знаю, що він побудований правильно і витримає багато чого. Не хотілось би перевіряти, звісно. Мешканці комплексу, в основному, ходять в паркінг під час тривог. Діти звикли до приміщення. Тут вже є іграшки, самокати, крісла, пледи.

Якось під час дощу я забігла в паркінг, а там повно дітей – з дитячого майданчика перейшли гратися в паркінг. Діти звикли і вже добре орієнтуються.

Наш паркінг трохи обладнали – кулер з водою, чайник, лавки, вай-фай.

Але це мінімум, який рятує на кілька годин. Як далі? Хто займається запасами питної води і їжі? Спальники, ліжка, ковдри, набір медикаментів, альтернативне живлення і так далі – нічого цього немає.

Написала я у будинковий чат свої пропозиції. Чекаю от на зворотній зв’язок. Поки ставлять мені сердечка під повідомленням.

В Одесі провели напів законну сесію міськради пару тижнів тому. Там було передано на баланс місту об’єкти цивільного захисту. На 5-й місяць війни мер і оточення роздуплилися. Я так розумію, що поки процес передачі з актами та обстеженнями закінчиться, то і новий рік буде. 2024-й.

Неспроможність влади в питаннях захисту і організації життєдіяльності громадян дуже показовою була після ракетного обстрілу житлового будинку в Сергіївці, що на Одещині.

Пам’ятаєте, тоді загинуло 21 людина, а квартири в будинках були зруйновані?

І тоді ж в одеських пабліках з’явилось прохання про допомогу. Просили для постраждалих у одеситів:

• їжу з тривалим терміном зберігання;
• ковдри, постіль, рушники;
• одяг.

І у мене питання до обласної влади. ЩО? Їжу, ковдри і рушники? А хіба у вашому гуманітарному штабі цього всього немає? А куди діли? Вам фурами завозили і завозять з усього світу саме те, що ви просите у людей – їжу тривалого терміну зберігання, постіль, медикаменти, рушники, гігієнічні засоби і так далі.

Де воно все?

Я ще розумію, коли просять поділитися одягом. Але просите те елементарне, що має бути на гуманітарному складі, який саме для цього і створювався?..

Я пам’ятаю, як один із очільників того обласного штабу (а їх вже там 3 чи 4 змінилось), на початку вторгнення рашистів, мені пояснював, що не може віддати палету спальників бійцям, бо ж штаб «гуманітарний», і всі запаси накопичуються саме для цивільних, які можуть постраждати.

Мені вчора розповіли ситуацію, як у одного із тих, хто займається логістикою для військових, зламалась машина. Притягли її на СТО. Працівники кажуть, що машина була напхана якимись консервами з уже протермінованими датами.

Я не знаю, як у ваших містах і областях, а у нас – в Одесі і області, – відбувається багато безглуздого і не відбувається багато важливого. Я саме про організаційні безпекові дії.

Я не слухаю оці вечірні мантри від голови військової адміністрації Марченка про те, куди і що прилетіло. Я не дивлюсь відеопояви мера Труханова на попелищах. Це нехай собі. Не заважає.

Але я хочу бачити, як організована робота виконавчої влади по убезпеченю громадян України.

150 мільйонів гривень, поза тендерами (бо ж воєнний стан) виділено містом на ремонт доріг. Ремонтували вулиці, які в хорошому стані. Наприклад, проспект Шевченка. Я не знаю, в чому така необхідність дорожніх ремонтів? У Труханова кишенькові гроші закінчились?

За ці гроші можна було зробити багато чого. Але депутатів на тій стрьомній сесії це не цікавило.

Дітей збираються відправляти в школи офф лайн. Батьки вже сивіють, бо сховища НЕ ОБЛАДНАНІ в більшості своїй. І їх навіть не збирались ще приводити в порядок. Там сміття, сараї, бруд, вологість.

Я думаю: одна жінка в Одесі, яка родом із Донецька, і виїхала звідти ще на початку війни, змогла в Одесі організувати тисячі людей на Пісочницю. Ви ж пам’ятаєте, як в Одесі містяни вийшли насипати пісок в мішки і обкладати ними блок пости і пам’ятники?

Людмила Шевчук змогла зібрати людей, мотивувати їх, коли справді було страшно, змогла перетворити страх на творення.

Як ми могли обирати таких порожніх, жадібних, безвідповідальних, без цінностей, честі і совісті людей собі у владу?!

Он вони ще в серпні і у відпустки підуть і поїдуть до сімей за кордони, щоб провідати, бо скучили. Їм же, на відміну від нас, можна.

Слухайте, а може, їм треба сказати, що на бомбосховищах теж можна красти, як на дорогах?..