Бліцкриг Путіна та помилка Заходу

1. Генерали завжди готуються до минулої війни. Ця фраза повторюється століттями, але вона стосується тільки тих генералів, які програли війни. Росія роками готувала цю війну під пильними поглядами західних розвідок й очікувала бліцкригу. Помилилися всі, але ціна цих помилок для всіх різна. «Київ за три дні», – чи можливо це було у 2022 році? Точно ні. Серед ветеранів восьмирічної війни були десятки тисяч киян, які активно готувалися, бо знали ціну обіцянкам росіян, підписаним «мінським» угодам, домовленостям про припинення вогню, обміни та інше. Іловайська трагедія, на жаль, була результатом однієї з таких історій про домовленості з ворогом. Між тим, кияни готувалися. Чи влада справді вірила у "травневі шашлики", чи ні, чи готувала захисників кордонів до неминучого вторгнення, – про це ми дізнаємося вже після війни. Думаю, як завжди, мало місце і те і інше. Кількість ворожих представників, агентів та просто корисних ворогу ідіотів у владі традиційно була чималою. Але були і ті, хто розумів, чим закінчаться «навчання» поблизу білорусько-українського кордону. Впевнений, головнокомандувач ЗС України Залужний – серед них. А до чого готувався ворог? До однозначної швидкої перемоги. Були знищені склади боєприпасів в Україні, через політичний тиск постало питання про розмінування, і, головне, військова допомога Заходу носила демонстративний характер – джавеліни та стінгери, які отримала Україна незадовго до вторгнення, були, насамперед, зброєю ведення партизанської війни. Україну готували до того, щоб вона стала Афганістаном XXI століття для російських військових, а ця війна – партизанською війною, яка ніколи не закінчиться.

2. Таким чином Путін планував бліцкриг, Захід готувався до партизанської війни, а українці готувалися до спротиву проти російського вторгнення. Багато хто з експертів, і у суспільстві, і у владі, мав приблизно таку точку зору: ми зупинимо ворога на певний час, позаяк сил та зброї відверто забракне, щоб зупинити його назавжди. Тому далі Захід повинен включитися в переговорний процес, щоб забезпечити мир на якихось нових умовах. Це і буде результатом бліцкригу. Слова Арестовича про два-три тижні – рівно те, що хотіла чути верхівка нашого суспільства. Українці, шоковані бомбардуваннями, ракетними обстрілами, потоком біженців у перші тижні, теж в основній своїй масі думали про такий сценарій. І він – відбувся. Білоруський раунд, а за ним і стамбульський не стали перемовинами про майбутнє. На них йшлося про призупинення бойових дій до домовленостей у набагато ширшому форматі. Росія на той момент розуміла, що бліцкриг не досяг результату, але є теріторіальні здобутки, зокрема, Південь, а Захід вже побачив, що ідея партизанської війни реалізована тільки на Півночі. Україна давала відсіч. Зброя закінчувалася і потрібні були кардинальні зрушення. Або постачати те, що потрібно/або зайняти позицію пасивного спостерігача.

3. Історія війн є більшою частиною історії людства. Погляньмо на досвід минулого. Александр Македонський пройшов з Європи до Азії і частково Африки зі своїми фантастичними перемогами саме завдяки бліцкригу. Його переваги в тактиці бою створювали ефект неможливості спротиву, його вкраплення своїх людей в місцеві еліти дозволяли донабрати армії вже на завойованих територіях і швидко рухатися далі. Він не був класичним правителем миру, він був генералом війни. Імперія Александра була імперією блискавичної війни. Чи була такою ж імперія Наполеона? І так, і ні. Він провадив тактику «гібридних» війн того часу, постійно змінюючи військові союзи, вектори руху військ, поставлені завдання. Французька економіка швидко перебудовувалася через потреби війська. Те, що за час війн Наполеона країна втратила чверть населення, тоді було майже звичною ситуацією. Війни Богдана Хмельницького теж призвели до втрати через загибель та міграцію чверті населення Гетьманщини, Потоп викосив майже сорок відсотків польського народу, а Тридцятирічна війна повністю знелюдила тодішню Священну Римську імперію Німецької нації.

Кожна війна Наполеона окремо була бліцкригом, але всі вони складалися в мозаїку тотальної війни за контроль над Європою.

Чому ж програв Наполеон? По-перше, не розрахував терміну наступу на Москву. Так він чекав літа у Польщі, готуючи армію до швидкого маршу на російську столицю. Його обози формувала вся Європа. Навіть вози з виноградним листям, наповнені равликами, які фактично були живою їжею, пересувалися разом з військом. Так само вози зі снарядами для гармат, з лікарями та медичними засобами, з одягом та амуніцією. Солдати з усієї Європи. Це мало стати перемогою Європи над королівством пітьми. Наполеон мав забезпечити звільнення від рабства мільйонам російських селян, змінити Росію, як він звільнив більшу частину Європи, і повернутися переможцем. Але не вийшло. Часу було недостатньо, російська армія програвала, але затягувала час, Москва палала не через підпал росіян, а через безлад. Але головне, російські селяни не чекали на звільнення. Вони не думали про це звільнення від ярма. Вони просто йшли бити ворога партизанськими методами, бо барин-рабовласник був свій, а француз був чужий, супостат та злочинець. Як тільки швидкий наступ перейшов у стояння в Москві, результат був зрозумілий, повернутися ця армія вже не могла.

4. Перші дві війни Гітлера були саме бліцкригами, війни майже без бойових дій. Чехословаччини та Австрія впали. Жоден із світових лідерів не втрутився в ситуацію, агресору дозволили продовжувати. Це дуже нагадує ситуацію із умиротворенням Путіна в контексті війни 2008 року в Грузії, а результатом стали Крим та Донбас. Реакція Заходу в 2014 була схожа на реакцію в 1938. Гітлер був не один. Мусоліні, його найближчий союзник, вторгся до Ефіопії та Албанії, мріяв про території Балкан, але фюрер вже намітив їх для себе. Проти миттєвої перемоги в Польщі спрацювали два фактори: мовчання Британії та Франції і відсутність допомоги полякам з боку Сталіна. В цей час вирувала Іспанська громадянська війна, в якій німці вже зіштовхнулися з радянською підтримкою іспанських республіканців. Віддавши Гітлеру Іспанію в обмін на дозвіл атакувати країни Балтії, Фінляндію, Румунію, Сталін легітимізував початок Першої світової та захоплення німцями Польщі. Захід обмежився війною без бойових дій, залишивши поляків сам на сам. Сталін витримав паузу в два з половиною тижні і спокійно взяв "своє" – українські та білоруські землі. Далі було просто. Обрана тактика дозволила обійти французькі укріплення через Нідерланди та Бельгію; далі був Дюнкерк, який вивів британців на якийсь час з війни; швидке падіння Франції, потім – Данії, Югославії, Норвегії; приєднання до блоку Угорщини, Румунії, Словаччини. Все красномовно свідчило про те, що наступний бліцкриг буде в СРСР.

5. Варто зʼясувати, чому не сталося бліцкригу. Більша частина армій Сталіна була знищені біля кордонів, мільйони полонених, тисячі одиниць спаленої та захопленої техніки, авіація на аеродромах, військові в казармах, через кілька місяців, після оточення ще однієї радянської армади під Києвом, танки Гудеріана були під Москвою. Чому ж далі нічого не відбулося? На це є всього три причини. Перша – страшні відстані, відсутність дорог та клімат в Росії. Друга – системна підтримка Сталіна Заходом через механізми ленд-лізу (з Заходу надходили не тільки зброя, а й обладнання для її виробництва, необхідна сировина і головне – паливо). Третя – створюючи шалений тиск на мешканців України, Гітлер не надав українцям державності, а, значить, і не зробив їх союзниками. Маючи шанс отримати мільйони потенційних солдатів, він отримав на початку тихий спротив, а далі – спротив озброєний.

6. Чи планував Путін окупувати всю Україну в перші три тижні? Ми не знаємо, але, радше ні, бо кількість тих, хто заходив на нашу територію, була недостатньою для цього. Чи планував її підкорити через зміну політичного курсу – так, звісно. Чи розуміли це західні партнери України та наша влада – сто відсотків. Відсутність системної допомоги в перші три місяці війни – тому підтвердження.

Захід готовий був торгуватися щодо майбутнього курсу нашої держави, щодо відмови від НАТО, ЄС та демократичних цінностей на цій території. Захід не був готовий постачати такі величезні обсяги військової допомоги. Європа весь час намагалася зупинити процес санкційної боротьби з Росією, залишити росіянам шанс домовитися. Тут багато років інвестували в економіку, забувши про потребу в зброї та безпеці. Ніхто з тамтешніх політиків не очікувати війни такого рівня інтенсивності в центрі Європи. Вони і сьогодні не готові перевести економіку на воєнні рейки. І зараз йдеться про постійне невиконання внутрішніх домовленостей всередині ЄС. З мільйона снарядів, обіцяного в цьому році Україні від ЄС, станом на сьогодні одержано лише триста тисяч. ПРО досі не закриває об‘єкти енергетики та інфраструктури на території України, хоч розмова про це ведеться ще від початку обстрілів енергетичної інфраструктури у вересні минулого року.

7. Продовжується потік російських енергоносіїв через європейські порти, газу – через українські газопроводи. Постачання йде за цінахми, які порушують «стелю», встановлену санкційними пакетами. Угорський банк відкрито порушує санкційні домовленості, але і досі на Україну тиснуть, щоб вона прибрала зі списку спонсорів війни цей банк. Російські добрива системно йдуть через Туреччину до Середземного моря і їхній потік за війну тільки зріс. Реекспорт підсанкційних товарів колишніми республіками СРСР та країнами Перської затоки на територію Росії продовжується. Війна, що затягується, знищила б Росію, якби вона була в такій же блокаді, як центральні держави, в Першу та Другу світові війни. Хто заробляє на війні? Завжди ті, хто постачає ресурси державам-сторонам конфлікту. В Першу світову це спочатку були США, Румунія, потім Іспанія і Португалія. В Другу світову шведські постачальники металів до Німеччини мали можливість добре заробити, а ось зробити те саме іранським нафтовикам не дозволила швидка окупація Британією та СРСР Ірану в серпні 1941.

8. Хто заробляє на війні сьогодні? Країни, які збільшили закупівлю російської сировини, отримуючи величезні знижки – Індія, КНР та Туреччина. Країни, що влаштовують «паралельний імпорт» – Вірменія, ОАЕ, Киргизстан, Узбекистан, частково Казахстан. Країни, що постачають зброю – Іран, Північна Корея та, іноді, арабські країни, які отримали її від СРСР. Чи заробляють на війні західні виробники зброї? Частково так, бо значна частина постачань минулого року – зброя, вироблена в СРСР, і боєприпаси зі складів. Всі мали надію, що Україна програє або домовиться, і не доведеться витрачати надмірні ресурси на перепрофілювання економік. Цьогое не зроблено і до нині. Але є позитивні зміни у США, Німеччині, Болгарії. Є зрушення, на жаль, і по внутрішньому виробництву в Росії. Тепер справа за тими, хто зупинить потік комплектуючих до РФ, хто зможе взяти під контроль виробництво целюлози в світі.З неї виготовляють не тільки папір, а й вибухівку. Для цих рішень потрібно тільки одне – політична воля.

9. Що далі? А далі – війна на виснаження. На полі бою можна досягти нових результатів тільки через зміну умов. Наприклад, отримання АТАКМС Україною змусив росіян змінити логістику і фактично зменшив кількість гелікоптерів на бойовому застосуванні через їхню втрату. На черзі – ракети більшої дії, які повністю заблокують військове постачання Кримським мостом, заблокують російські бази від Луганська до Маріуполя та знищать, нарешті, Чорноморський флот. Що може цьому протиставити ворог? Більш інтенсивні ракетні та дронові атаки взимку, щоб виснажити наше ППО та ПРО; збільшення кількості «м‘ясних» штурмів та чергові втручання на виборах на Заході.

10. Їх багато і вони вміють вчитися. І це про росіян. Нас менше, тому головна цінність – життя наших громадян на фронті, в тилу та за кордоном. А отже варто запускати програмуповернення та зробити все можливе і неможливе, щоб зберегти економіку країни.