«Тату, ти куди?». Як в Радянському Союзі йшли на хитрощі, щоб отримати квартиру

Я був представником від «молодих спеціалістів» (була така категорія працівників - випускники ВУЗів на виробництві) в комісії по розподілу житла на заводі. 

Ну, щоб ви зрозуміли - житло виділялося безкоштовно. Але його не було. Ну в сенсі було, але не було. Складно пояснити. Коротше черга на житло була років на двадцять. При чому було кілька черг.

Черга для пільговиків, черга для ветеранів, черга для багатодітних, черга для мамів-одиначок, черга для інвалідів, черга для...

Коротше їх було багато, а квартир було мало. 

І всі ті черги химерно перепліталися і множилися. 

І, коли виділялася квартира на завод, то відбувалися драми і трагедії, про які можна писати і знімати жахливе кіно. Як там билися за те житло представники всіх пільгових і решти черг.
Ну та менше з тим. Мова не про те. 

Для того щоб попасти в пільгову чергу, або перескочити хоча б на одну позицію ближче до квартири робились карколомні трюки і діставалися дивовижні документи про те, що родина багатодітної матері-одиначки-інваліда-ветерана-молодого спеціаліста,складається із десяти чоловік і всі вагітні. Ну щось таке. Фантазії вистачало. 

Найпоширенішою була практика фіктивних розлучень, коли в одній квартирі опинялися дві родини(після розлучення) і треба було поставити їх без черги. Ну то довга історія, але суть ви зрозуміли.

І періодично влаштовувались перевірки цих заяв. Збиралася комісія і обходила будинки з перевіркою.

Запам'яталося, як ми приперлися до родини, яка надала документи про розлучення, і про те, що батько не може проживати із колишньою родиною в одній квартирі, бо у нього нова сім'я. 

Приходимо- звичайна добра сімейна обстановка.Тато з мамою збираються вкладати дітей спати, самі в піжамах дивляться телевізор і їдять смажену картоплю із сковорідки.Ну ідилія.І тут - тиць гриць комісія із рідного заводу!

Бідні люди перелякалися.Це ж на кону пільгова черга на квартиру!

Починається театральна постановка. Дружина перелякано белькоче,що «колишній чоловік» випадково заскочив забрати свої старі шкарпетки, і зараз піде. 

Бідний дядько скидає піжаму, одягається , натягає валянки і ,замість лягати спати, збирається йти на вулицю, ніби він дійсно щойно прийшов на хвильку. А там мороз мінус 27 градусів. Діти плачуть «папа ти куди!»

Ну кінець світу.

Ми заспокоюємно, що не треба нікуди йти і що ми люди підневільні і нічого нікому не скажемо, бо самі такі і все розуміємо. Ледве запобігли смерті людини від холоду.

Сміх сміхом, але таке було життя... Не хочу назад туди...