«Пекельний» експеримент над українцями

Відбилися – перейшли на інший рівень, а там уже нечисть пре з різних боків. Відбилися – перейшли на інший рівень, а там уже нечисть накриває з неба і лізе з землі. Відбилися – перейшли на інший рівень... і так щоразу. І знову, і знову, і знову….

Розробник гри про українців постійно її вдосконалює, дивиться і кожного разу думає: «А якщо я отак зроблю, виживуть, чи ні? Ти диви, пройшли цей рівень. Ану якщо ускладнимо отак? І отак вижили. Багато втрат, але пройшли рівень. Ок. Тоді пошлю їм оце… Гм, здолали… Так, переходимо на новий рівень. А якщо я їм влаштую «підкоп»? Осюди корупцію. Осюди війну. Осюди гнилих правоохоронців, які захищатимуть не жертву, а нападника, а-ха-ха, оце то я придумав. Тааак. Додам суди, щоб нічого в них не можна було добитися. Оце прикоооол… Подивлюся, як вони будуть викручуватися. Ану ж, ану ж… Так, скучно. Все це вже було. Якоїсь родзинки не вистачає. Що б його ще придумати. Чогось такого хочеться, інтелектуального, вишуканого. О! Побудую українцям кінотеатри, школи, лікарні і .. ой не можу, хапаюся за живіт від ржачки, зроблю це все мовою нечисті. Аааааа, качаюся по підлозі.

Приходять українці в кіно, а там все мовою нечисті. Посилають дітей у школу, а там їх навчають мовою нечисті. Так, кіно – це вже не те. О! Телебачення. В кожен дім, в кожну кімнату по телевізору, і щоб лилася кругом мова нечисті. Таак, а тепер усе разом: отут українці махаються мечами на війні, нечисть обступає з усіх боків; у цей час в тилу б’ються з замаскованою нечистю-корупцією; отут чекають підмогу від правоохоронних органів, біжать в суди – ах-ах, такий облом, це теж виявилася нечисть; так, порозкидаю між цим усим мирні острівці, нехай збираються купками, щоб перепочити – ги-ги-ги, не тут то було, випускаю з усіх щілин, накриваю, як цунамі, мовою нечисті, щоб куди не бігли – а вона всюди лунає, щоб кругом переслідувала, щоб крутилися, як на сковорідці, щоб бігли ховатися – а немає куди; кругом звучить нечисть. А-ха-ха, як смішно вийшло! Цікаво, з розуму зіскочать?

Епічна картинка вийшла. Класна. Так, новий рівень. Що б ще додати? О! придумав, революцію! Пошлю їм революцію, нехай взбунтуються проти нечисті. Взбунтувалися? Клааас! Ти диви, вони не тільки проти нечисті піднялися, що кричать? Що це бої без правил? Треба правила ввести? Прикольно. Так, подарую їм надію. Нехай буде як у людей. Конституція, вибори і влада, яка слідкує за дотриманням Конституції. І що ж у цій Конституції написати? Ага, порадую їх, напишу: «Влада ЗАБЕЗПЕЧУЄ функціонування їхньої мови у всіх сферах публічного життя». О, завернув )) аж самому сподобалося. А тепер додаємо вибори. Обрали владу, добре. А тепер робимо такий фінт вухами: влада – це переодягнена нечисть. Пирскаю від сміху. Нечисть крутить в кишені дулю, стримуючи регіт, тицяє в Конституцію і серйозно доводить, що нечисть ображати не можна. Ой, тримайте мене, треба бачити цих українців. Ой, як же це смішнооо. Ааа, аж скули зводить. Хух, ну й насміявся. Таак, продовжуємо.

Нечисть Конституцію трактує по своєму, нічого забезпечувати, як прописано, не збирається, додаємо сюди з попередніх рівнів суди-нечисть, правоохоронців-нечисть, сюди ж освіту, культуру, все-все-все, що є навколо - мовою нечисті, накриваємо війною з нечистю, підсилюємо ефект новою опцією: кілька навколишніх країн підтримують нечисть. Ооооо, а-ха-ха! Забігали, забігали, ой, ржачка! І де вони тільки сили беруть, я ж їм нових життів не прописував? Ну, поки українці махаються на цьому рівні, піду я прогуляюся, щось засидівся за комп’ютером. Треба розім’ятися, заодно якийсь десертик придумаю для наступного рівня…»

Кожного дня я прокидаюся з відчуттям: я учасник цієї комп’ютерної гри. Я в ній живу. Я – персонаж. Я частина цього «адського» експерименту над українцями.