Під час війни російський мовний продукт має бути заборонений в Україні

Львівська обласна Рада заборонила в публічних місцях використання російського продукту.

Таке рішення правильне чи ні?

В умовах гібридної війни, коли розмиті грані правильності і все навколо покручене і гібридне, і складно розібратися, де ж та риска, через яку не можна переступати – вкотре пропоную вдатися до методу аналогії, який я застосовую в школі для школярів при поясненні матеріалу. 
Уявімо ситуацію.

ІІ Світова війна. Наші солдати чотири роки воюють з фашистами на війні. Поранені чи демобілізовані, або на побивку, приїздять наші вояки додому, в тил. І що ж вони там бачать? В кінотеатрах ідуть фашистські фільми. В кіосках замість вітчизняних продаються самі лише фашистські газети і журнали. В кафе і ресторанах грають фашистські марші, офіціанти обслуговують фашистською мовою, на полицях магазинів лежать фашистські книжки.

Наш вояк просить в кафе: «Вимкніть хоча б цю фашистську музику! Я цього не витримую! Це якесь катування!» А йому вся країна у відповідь: «Та як ти посмів! Та це нетолерантно! Це мова великих Гьоте та Гейне! Що ти влаштовуєш тут дискримінацію!»

Захисник в шоці. На нього наїжджають тилові криси і кажуть, що звучання фашистського маршу навкруги – це норма. У нього здають нерви, доходить до бійки.

І от одне місто на всю країну, щоб убезпечити себе від напруги в публічних місцях, ухвалює рішення про заборону фашистської продукції у своєму місті.

З-за бугра озивається посол якоїсь заморської країни, у якій немає війни, не вбивають його побратимів, не звучить всюди музика його ворогів-фашистів, газети і журнали його мовою, а не фашистською, фільми в кінотеатрах його мовою, а не фашистською. І от цей заморський посол каже нашому місту: «Заборона фашистського контенту та продукції неприпустима! Це порушення прав людини! Це знівелювання загальнолюдських цінностей!».

А наша країна у відповідь: «Так, так, кланяємося перед твоєю мудрою заморськістю, пане посол! Рішення цього міста в нашій країні неприпустиме! Свободу фашистській музиці на вулицях нашої країни! Свободу фашистським фільмам у наших кінотеатрах! Свободу обслуговуванню споживачів фашистською мовою! Ганьба місту, яке обмежує свободу фашистського звучання під час війни з фашистами!»….
––––––––––-
Дорогі українці. Кожного дня нам нав’язують цей сюрреалізм і кажуть, що це норма нашого життя. Пропаганда цієї «норми» іде шаленим ходом. Не піддавайтеся.

Прошу всі місцеві ради, де ще зберігся здоровий глузд у людей, підтримати рішення Львівської обласної ради.

На час війни. Як під час ІІ Світової війни не культивувалися в нашій країні фільми фашистською мовою, пісні фашистською мовою – німецький культурний продукт з’явився пізніше, після війни, у мирний час. Отак і зараз.

На час війни – заборона. Після війни – побачимо.