Для чого подорожувати?

Я подорожую передусім для того, щоб не бути вдома.

Уже потім ідуть прагнення пізнати нові культури й місця, бажання через подорож відкрити щось незнане в собі, словом, весь цей пафосний набір із жіночих журналів. А мене перш за все мандрівка приваблює тим, що дає можливість утекти з дому.

І це найкраще я розумію якраз удома. В місці, яке ніжно люблю й до якого прив’язаний. Про яке мрію, коли я далеко. Яке наповнює мене силами й допомагає організувати, структурувати думки.

Мені добре в дорозі й мандрівках, бо відчуваю, що я не просто протираю десь штани, просиджую життя. Адже за кордоном я не роблю всіх тих речей, якими змушений займатися вдома, які пожирають мій час на побутові дрібниці і стають самим життям. Я не маю журитися про заміну труби, яка веде до газового котла, не мушу вирішувати з сусідами колір вхідних дверей у під’їзд, не маю ходити на дні народження, які сам ніколи не святкую, не повинен боротися з гніздом, яке звили собі ластівки у трубі витяжки – і так далі, і так без кінця. Не кажучи вже про те, що вдома я працюю, багато годин поспіль щодня і щотижня – пишу, перекладаю, читаю, збираю матеріал, редагую.

Тому я подорожую, щоб не бути вдома, щоб від усього відмахнутися. У мандрівках я сам собі подобаюся: кожен день здобуваю нові знання, бачу щось цікаве, я безтурботний і веселий, прокидаюся в доброму настрої щоранку, бо знаю, що день принесе щось важливе, і миттєво засинаю ввечері, зморений втомою. Людина так і має жити.

У моїх знайомих складається помилкове враження, що я весь час закордоном, постійно в мандрах. Тому вони заскочені, коли бачать мене на вулиці в Ужгороді. Питають, коли це я встиг повернутися. І дивуються, коли кажу, що ще минулої осені. Бо вони бачать фотографії з подорожей десь в інтернеті – і роблять висновки. А річ у тому, що вдома я ж не роблю й не публікую фотографії. Бо я вдома, бо нащо мені фоткати, як я пішов у магазин за хлібом? Чи дерева в центрі, чи ракурс на кафедральний собор; вдома я працюю, живу своє рутинне життя, і мені навіть на думку не спадає щось із цього задокументувати. Бо це моє повторюване й щоденне, однакове в своїй різноманітності життя.

Тому подалі пафос – про пошук варварів і пошуки себе, про намагання заглибитися в чужі культури й ввібрати очима красу віддалених природних ландшафтів. Я мандрую, щоб втекти з дому і втекти від себе, щоб мати можливість побути іншою людиною – адже в чужому місті мене ніхто не знає, можна розповідати небилиці і вдавати, скажімо, дириґента зі Словаччини. Подорож дає шанс на інше життя, на несподіваний поворот у фабулі існування.

Подорожувати варто для того ж, для чого ми читаємо книжки – щоб дізнатися: а що ж там буде вкінці?!