До противсіхів

Коли в другому турі президентських виборів розквітло противсіхство, увійти в становище цих людей ще якось можна було. Насправді, вибір із двох кандидатів широким ніяк не назовеш.

Мазохісти вчинили природно. Для себе. Тобто по-мазохистськи. Недарма ж Україна - батьківщина Захер Мазоха: нещодавно, нарешті, прочитав його збірку, вона ж вся - на галицькому матеріалі. Шоб уникнути меншого зла, вирішили пропустити більше. Хотіли покарати Тимошенко, і таки вийшло: нікого з політиків в Україні ще так не карали.

Ці "ліки" мали неабиякий побічний ефект, бо покарано ними всю Україну. Однак, як кажуть росіяни, "кто старое помянет - тому глаз вон". Тимошенко щойно після виборів прорвалася на "Інтер", перед усіма противсіхами вибачилася за свої помилки. Вона як політик вчинила правильно. А я як громадянин не вибачаю, бо помилки Тимошенко не були смертними гріхами, за які Україну варто було віддавати на поталу орді.

Що сталося, те сталося.

Я не про минуле, а про майбутнє та сьогодення. Сьогодні влада робит апгрейд противсіхства. Тепер не влаштовують геть усі. Опозиції, кажуть нема, а якщо є, то всі вони не такі.

Не хочете Тимошенко, нате Яценюка. Ні! Не подобається Яценюк, ось вам Тягнибок. Ні! Коли не Тягнибок, то Кличко. Ні. Може Гриценко? І цей не такий. І Катеринчук не годиться.

Вимогливість, жорсткі критерії, з якими частина постпомаранчевих виборців підходить до політиків, вироджється в паталогічне капризування, на якому готова спаразитувати влада.

Чим більше буде людей, які, чекаючи на Гавела, ні про кого більше й чути не хочуть, тим надійніше і безпечніше почуватиме себе Янукович.