Як позбутися Моспатріархату: досвід Латвії

Гундяєв наказав у своїй церкві два дні молитися за Путіна. Його «церква» і далі має найбільше парафій в Україні. Парафій, але не парафіян.

Події останніх днів і тижнів підтвердили те, що російська православна церква, це один із стовпів злочинного режиму Путіна. Нацистська ідеологія «русского міра» розроблена цією церквою та активно нею пропагується. Кірілл «благословляє» мобілізацію росіян на вбивства українців, обіцяючи «рай» тим, хто загине в наших степах.

РПЦ давно перестала бути церквою, яка сповідує віру в Христа, натомість ставши кривавою сектою шанувальників кривавого диктатора.

Філія цієї організації в Україні, Українська православна церква, спокійно працює, і хоч це виглядає абсурдно, але досі є фактом. Представники і клірики УПЦ вступили в колаборацію з російськими окупантами, кілька священиків за це затримано. Делегати від УПЦ взяли участь у зборищі в Кремлі, де відбулося «приєднання» окупованих територій нашої держави до Росії.

У травні, з переляку від гніву українців, УПЦ проголосила «повну незалежність» від Москви і внесла, нібито, відповідні зміни до статуту. Але ніхто цих змін так і не бачив. Отже, УПЦ досі – це інтегральна частина РПЦ, що зрештою відображено в офіційних документах московського центру цієї «конфесії».

На жаль, українська влада вдає, що не помічає цього факту. Прикривається «свободою совісті та свободою віросповідання», хоча йдеться про базові інтереси національної безпеки та оборони. Воююча країна, яка більше восьми років протистоїть у війні кривавому агресору, фактично толерує на своій землі діяльність п’ятої колони ворога!

Влада Латвії продемонструвала, як треба вирішувати питання структур РПЦ на своїй території. Президент Егілс Левітс вніс до парламенту законопроєкт, який закріпив незалежний статус Латвійської православної церкви, що до цього моменту була частиною РПЦ. І парламент прийняв цей закон, не порушуючи свободи совісті та віросповідання, залишаючи канонічні питання, тобто отримання автокефального статусу від Вселенського патріарха, для вирішення церковній владі.

У нас все простіше. У січні 2019 року Православна церква в Україні отримала від Патріарха Варфоломія І Томос про автокефалію. Він це зробив спільно з колишньою українською владою – президентом і парламентом. Отже, це був акт державного значення і державної політики.

Я мав честь тоді очолювати комітет ВР з питань культури і духовності. Ми готували звернення Веоховної Ради до св. Варфоломія, за яке проголосувала Рада.

РПЦ не сприйняла цих фактів, так само як її філія в Україні, зірвавши євхаристійне сопричастя з Вселенським патріархатом і світовим православ’ям.

Отже, для держави все має бути чітко і недвозначно: православними можуть називатися лише ті церковні громади, єпархії, митрополії, монастирі та інші церковні інститути, які в своїй діяльності керуються Томосом.

В Україні панує свобода совісті та віросповідання, і так має залишитися. Але держава має діяти, особливо тоді, коли порушуються фундаментальні інтереси національної безпеки.

Українська громадськість має право почути позицію органів держаної влади, відповідальних за безпеку і політику у сфері свободи совісті та свободи віросповідання. Сподіваюся, що вони, нарешті, стануть діяти в інтересах Української держави і нації.