Як студент Толік отримав по обличчю від своїх за фразу «Кієв – русскій город»

«Кієв русскій город» – якось на п'яному куражі заявив Толік (перкусія), одразу отримавши п*зди від своїх же ж.

Це трапилося напередодні Дня Києва на Пейзажній алеї.

Толік був родом з Миколаєва. Студент театрального інституту. Акторське відділення. Майстерня проф. Рєзніковича.

До одинадцятої вечора співали вони з друзями на Контрактовій площі біля пам'ятника Сагайдачному пісні Цоя, Висоцького та Розенбаума, бо за них кияни та гості столиці й досі чомусь платять якнайкраще. За три години зібрали майже сімсот гривень на які придбали: дві літрові пляшки горілки, «Закарпатський» коньяк (для дєвочєк), дволітрову пляшку кока-коли на запівон, трохи дешевого сиру, солоних огірків, батон, майонез, три пачки LM та шість одноразових стаканчиків.

«Толік...Толік..» – істерично волала у примарну темінь хіпстерша Альона з Волоколамська (вокал), яка видавала себе за одеситку і прибилася до їхньої компанії бо мала трохи марихуани. Чи п*зділа, що має? Хіпстерши з Волоколамська вони такі. А ще, курва, зажадала зробити селфі біля каменю на задвірках історичного музею де було вибито «Отсюда есть пошла зємля Русская».

Певне це в якийсь момент і спровокувало конфікт.

«Ну в смислє я хотєл сказать, что так історічєскі сложілось, что нє било нікакой Украіни, в то врємя как Русь святая ужє била...» – спобував пояснити Толік свою провокаційну заяву, але цілком інтелігентний киянин студент- художник Нікіта (друга гітара) в*издячив його по ї*алу.

«Якого х*я....» – думав Толік, летючи сторчки вниз по схилу убік урочища Гончарі-Кожум'яки, геть забудованого новенькими котеджами.

«За что? За что ти єго ударіл?» – істерично волала Альона заломуючи свої худі наркоманські ручки що стирчали із запраної футболки «Король і шут».

«Бо так історічєскі сложілось... – по діловому розливав Нікіта горілку у пластикові стаканчики.

У компанії подейкували буцім ще малим він бився з мєнтами на Майдані, а перед тим як піти вчитися на художника півтора роки провів у складі штурмової роти «Правого сектору»

«Кієв – ето украінскій город. Ілі можєт кто-то єшьо сомнєваєтся? – суворо глянув він на Альону, беручись за пляшку з коньяком. – Тєбє налівать?»

Між «Закарпатським» і рятуванням Толіка хіпстерка з Волоколамська, не вагаючись, обрала перше.

«Слава Україні» – піднімаючи стаканчик з горілкою патетично виголосив Нікіта.

«Я нє буду отвєчаить на етот бандеровскій кліч!» – заявила Альона, але за коньяком потягнулася.

І тут в суперечку вступила мисткиня Наталя (флейта-вокал), яку вигнали з Художньої Академії за аморалку. Працювала там натурницею та якось заразила на трипер купу студентів, а ще заступника ректора і пару народних художників. Давши Альоні смачного копняка (так шо полетіла вслід за Толіком), вона підняла стаканчик, озвавшися «Героям слава».

Пливла над Києвом тлуста повня покриваючи місто своїм містично-сріблястим омофором. В ароматах бузини та півоній грузли солов'їні трелі. Отак до ранку б сидіти, і пити, і гомоніти про все на світі... Тому мінус дві питущі російськомовні тушки до невеличкої теплої компанії – це великий плюс за умов обмеженої кількості алкоголю.

«А давайте спілкуватися українською» – неочікувано для всіх запропонувала Наталя, що була родом з-під Полтави.

«Я – за!» – підтримав ініціативу Нікіта, який чомусь й досі виправляв всіх, хто намагався називати його Микитою на український лад.

Інші два учасники групи (контрабас та лідер гітара) були консерваторською гей-парою з Дніпра і завжди ставали на бік переможців. На етот раз паходу... перемогла Україна. Ну... так істрічєскі сложілось.

«Будьмо гей!» – підняли вони свої стаканчики.

І хоч прозвучало це доволі двозначно Нікіта з Наталею озвалися:

«Гей! Гей! Гей!»

А потім всі разом випили. І деякий час сиділи мовчки думаючи кожен про своє. Бо тисячолітній Київ в ці травневі ночі дійсно сповнений утаємничено-потужних містичних енергій.