Команда Зеленського намагається дискредитувати медіа, щоб розчистити собі шлях

Епізод із перепостом фейку новим генпрокурором змушує повернутися до теми про «непотрібність владній команді традиційних медіа». Він вказує на хибність використання цієї стратегії Банковою.

Також новий очільник генпрокуратури Руслан Рябошапка поспішив дезінформувати громадськість, буцім полонені Кремля вже повертаються на Батьківщину.

Слідом за ним цю «новину» поширили вітчизняні ЗМІ, не виконавши однієї із ключових своїх функцій – перевірки інформації. Історія із цим фейком – це історія про брак критичного мислення і життя в суспільстві, де бракує якісних медіа. А ті, котрі є – влада постійно намагається дискредитувати. Нова не стала в цьому виключенням.

Також це зайве підтвердження, здавалося б, очевидної тези, що владі не можна вірити на слово. Відповідь на запитання, чому не варто довіряти новим елітам (як і старим) на слово, допис чи, тим паче, репост у соцмережах.

Тут варто пригадати «жарт» про відставку голови Офісу президента (ОП) Андрія Богдана. Скидається на те, що це не просто насміхання над традиційними медіа, а запланована стратегія із дискредитації потенційно небезпечних елементів. А ще самоствердження, адже ОП має певність, що ніхто із причетних до цієї витівки не понесе за неї ніякої відповідальности, бо журналісти як спільність не мають як відповісти. Бо їх багато і вони надто різні й розділені.

Владна команда намагається дискредитувати медіа, аби розчистити собі шлях із самого старту. Вони прорахували, що незалежні й принципові ЗМІ є однією із ключових загроз для будь-якої політичної верхівки, адже саме завдяки журналістам-розслідувачам народ дізнається про різноманітні зловживання. Завдяки фактчекерам, що обіцянки невиконано. Завдяки справжнім експертам, що коїться щось не те. Тому команда Володимира Зеленського із самого початку взялася за те, аби знищити потенційну небезпеку. Вони ставлять собі за завдання остаточно вбити довіру населення до традиційних медіа як інституції. Відсікають ЗМІ від впливу на ухвалення рішень, аби ці «казли не мішали нам жити». Аби позбутися ще одного інструменту стримування влади.

Богдан, звісно, лукавить, коли каже, що традиційні ЗМІ їм більше непотрібні. Інакше вони б так не трималися за «1+1», чиїх представників «Слуга народу» завів у парламент. Завдяки цьому каналові перемога Зеленського-Голобородька стала реальною. Вони використовують цей ресурс як кишеньковий рупор власної пропаганди. Цікаво, чи Зеленський дізнається новини про життя країни із ТСН? Чи приймає на основі цього якісь рішення? Якщо так, то нас ще чекає пандочково-чупакаберний порядок денний. У кращому разі.

Святе місце порожнім не буває, тому дискредитація вітчизняних медіа призведе до ще більшого зростання довіри до різних відвертих маніпуляторів типу Анатолія Шарія. Адже українське суспільство аж ніяк не вирізняється критичним мисленням, а йме на віру те, що йому ближче до душі. І як Шарій мочив попередню владу, так само мочитиме теперішню. Бо влада дуже легка мішень, адже в ній завше знайдуться ті, хто робить купу помилок.

Тому боротьбою із чесними ЗМІ влада плекає собі ворога, котрий аж ніяк не вирізняється адекватністю.

Також дії із дискредитації незалежних медіа командою Зеленського загрожують погіршенням довіри всередині суспільства. В соціумі, де й так критичні показники довіри – це недопустимо, адже втрата адекватного медіума, себто тієї частини ЗМІ, для котрих слово стандарти – не порожній звук, – може зруйнувати ті хисткі місточки, котрі тримають ветхий конструкт громадянського суспільства вкупі. Можна вірити, що розділяй і владарюй стане в нагоді президентській команді, але в цьому випадку все може просто розвалитися, не маючи клейковини довіри, котра тримає купи.

Не соцмережами єдиними

Зеленський і ко переймають брендову стратегію персоніфікованого спілкування, де бренд (читай «влада») напряму говорить із клієнтом (читай «народом»). Але що, коли трапляється проблема в цій комунікації? Сумнівно, що новій владі вдасться постійно й безпомилково таргетувати свою аудиторію й доносити до неї потрібні повідомлення. Що протягом всієї каденції вдаватиметься триматися середини, себто догоджати вподобанням більшости, й обратися ще раз. Що тоді, коли в цій стратегії знайдуться прогалини? Або просто люди втомляться від самих «відосіків» та челенджів? А якщо невдоволення ще й підкріпиться провалами в економіці та інших галузях? Сторіз із Зеленським на хліб не намастиш.

В Україні інститут суспільних авторитетів дискредитований. Над дискредитацією медіа ведеться робота. Владні інститути дискредитовані вже давно. Рівень підтримки Зеленського – це радше рейтинг його як медіапродукту та бренду. Після кількох помилок всі ці захмарні відсотки довіри можуть скотитися до тих показників Ляшка. Залишається добити довіру до війська, волонтерів та церкви, аби країна дійсно перетворилася на failed state, де людина людині вовк. Де немає кому зшити усе докупи. Де все чуже і всі чужі. На радість Кремлеві.