Оробець, Луценко, Богомолець… Чи є ці політики «новими»?

«Понад 70% українців підтримують прихід у політику нових лідерів, зокрема їх участь у парламентських чи президентських виборах. Про це свідчать результати соціологічних досліджень групи «Рейтинг» та Міжнародного центру перспективних досліджень.» - це рядки зі статті опублікованої ще на початку квітня на сайті радіо «Свобода». З того часу тема нових політиків та нових партій все більше й більше лунала в інформаційному просторі. Наразі ця тема посунута з перших шпальт подіями на південному-сході України та попри це лишається актуальною. Більше того, чим ближче «київські» та президентські вибори, тим більше політиків заявляють про свою так звану новизну. Як оцінити, хто з них дійсно представляє нову плеяду політикуму, яка так затребувана в суспільстві, а хто є пристосуванцями, які створюють нові бренди, опираючись на соціологічні дані, щоб здобути прихильність виборця?

Для цього потрібно чітко визначитись з критеріями «нового» політика. Більшість таких критеріїв виробляють самі ж партії чи об’єднання, як скажімо Сила Людей чи Демократичний Альянс, що претендують на звання «нових». Вони мають вимоги для своїх кандидатів та членів. Пройшовши цей відбір, ти можеш претендувати бути «новим» політиком в «новій» політичній силі. Багато подібних критеріїв формується в ЗМІ.

Більшість з цих критеріїв є «зовнішніми». Це вік політика, його попередня участь/не участь в політичних партіях, займання державних посад, причетність до корумпованих схем, тощо. Частина з цих критеріїв, як причетність до корупційних схем чи до певних партій, випливає з бажання провести люстрацію в країні та не допустити певних персон знову до влади. Але це не дасть можливості сформулювати критерії «нового» політика, якими можна буде послуговуватись і в майбутньому.

Ми маємо формувати політичну відповідальність політика перед виборцем. І саме з цієї відповідальності походять головні критерії «новизни».

Відповідальність. Це, як на мене, головний критерій. Сказав - зробив. Порожні обіцянки та популізм, якими просякнуті всі виборчі компанії мають канути в небуття. Новий політик, це той, хто дотримує своїх обіцянок та звітує про їхнє виконання чи не виконання. І в разі омани виборця не матиме політичних перспектив надалі. І цей критерій виробити в політиках спроможні лише виборці, які не голосуватимуть за тих, хто не дотримує обіцянок. Адже на сьогодні виборець забуває, що кілька років тому з білбордів, телеекранів та зі шпальт газет, йому вже обіцяли «світле та щасливе» майбутнє ті ж самі персони, що роблять це знову. Більшість сьогоднішніх «нових» на повну використовують популістичні гасла. Пости та промови Лесі Оробець та Ольги Богомолець просякнуті популізмом, а це одні з так званих топових «нових» політиків. Є питання й до Єгора Соболєва та Тетяни Чорновіл, які підписались під реалізацією люстрації та боротьби з корупцією відповідно. Зараз обоє нарікають на те, що дані комітети так і не було створено. У мене зустрічне питання до них: «Чи відповідально було погоджуватись очолювати структури (процеси), які не прописані на законодавчому рівні?»

Послідовність. Готовність політика відповідати за взяті зобов’язання та розпочаті справи. Цей критерій перегукується з «Відповідальністю» та все ж відрізняється від нього. І тут питань до «нових» політиків безліч. Прослідкуємо за політичною позицією протягом останнього місяця Лесі Оробець, Ігоря Луценка та Ольги Богомолець, тих, хто уособлює «новизну» політики. Леся Оробець за цю коротку дистанцію змінила ТРИ команди. Розпочала з Демократичним Альянсом, потім був процес формування партії «Воля», в якому вона брала участь, і як результат на вибори вона йде з «Силою Людей». Ольга Богомолець спочатку прагнула самостійно йти в Президенти, потім домовлялась з Порошенком, як результат її висуває СПУ. Ігор Луценко взагалі спочатку «йшов» в мери, потім «балатувавсь» по мажоритарці в Київраду. Результат - йде в списках БЮТу. Про послідовність годі й говорити.

Публічність. З цим проблем не існує, адже більшість активістів та політиків сьогодні є активними юзерами соціальних мереж. Але той же Дмитро Ярош є персоною не надто публічною. Його минуле оповите таємницею. Та й черги готових публікувати свої доходи та видатки не помітно.

Ставлення до критики. Більшість із «нових» політиків звикли критикувати владу та політиків, будучи громадськими активістами і не відомо, як вони будуть ставитися до критики в їхню адресу. Готовність сприймати конструктивну критику та реагувати на неї, має стати невід’ємною складовою нового політика.

Ці критерії не є вичерпними і ще мають сформуватися в суспільстві. Та без вироблення нових вимог та підходів в оцінці діяльності політика ми не отримаємо якісно нових політиків. Адже система критеріїв формує орієнтири для політика, і якщо вони орієнтуватимуться на «старі» орієнтири, вони ставатимуть складовою тієї системи, яку ми прагнемо змінити. Отже, як висновок: нам потрібні нові критерії оцінки діяльності політиків, лише тоді з’являться нові політики.