Чи залишився у людства час, аби врятуватися?

  • Олег Романчук

    Шеф-редактор журналу «Універсум»

  •  glavcom.ua
  • Розсилка
Чи залишився у людства час, аби врятуватися?

Хто і коли творитиме сучасного «Декамерона»?

«Напровесні року вищеописаного почала тая грізна пошесть проявлятися страшним і двовижним свособом... Ніякі поради доктора не помогали од сього помору, ніякі ліки не ставали в пригоді: чи то вже була натура хвороби, чи неуки-гоїтелі (а тоді, крім учених медиків, порозводилось було багато лікарів та лікарок, що зроду й не нюхали медицини), не мігши знати, в чім сила недуги, не вміли прибрати на неї способу... А надто ще й тим убивалася тая чума в силу, що із слабих переходила на здорових, котрі з ними водилися, так, як огонь, буває, перекидається на щось сухе або ж масне, як недалечко лежить. Ба й гірше ще од того: пошесть переходила не лише на тих, що з недужими діло мали чи з ними розмовляли, а й до тих чіплялася, що тільки торкались до одежі чи ще якоїсь речі, хворим уживаної».

Це уривок із славнозвісного «Декамерона» Джованні Бокаччо. Як відомо, до написання цього знаменитого твору спричинилася епідемія чуми, що вразила населення багатьох європейських країн, діставшись 1348 року до Флоренції, рідного міста письменника.

На календарі рік 2020-й. Майже сім століть спливло відколи герої Бокаччо, рятуючись од страшної пошесті, вирішили усамітились на своєрідному карантині. Перебуваючи в умовах добровільної самоізоляції, десятеро молодих людей аби якось перебороти нестерпний стан невизначеності взялися розважати себе дотепними і повчальними оповідками.

Нині для спілкування є інтернет, телефон, інформація надходить з радіо й телебачення. Та у круговерті інформаційного цунамі, по суті в умовах інформаційної війни, відділити зерно правди від полови вигадок вкрай складно навіть фахівцям. Людство вкотре опинилось у стані невизначеності, породженому нерозумінням першопричин виникнення пандемії нової хвороби і страхом від її наслідків – небезпекою захворіти й померти.

Хай там як, але драматично-трагічне сьогодення нагадало мені про текст, який був оприлюднений чверть століття тому, але не був помічений. Проте сьогодні актуальність написаного мною, гадаю, підтверджує сама Реальність. Подумалось, що є сенс повернутися до міркувань, висловлених у середині 90-х минулого століття.

Нинішня фантасмагорично-сюрреалістична картина світу, спричинена пандемією коравірусу, не є чимось новим і несподіваним. В історії людства вже були трагічні ситуації. Порятувавшись, творило видатні твори мистецтва, літератури. І робило, здавалось би, належні висновки, усвідомивши свої помилки й гріхи. Начебто дорослішало й розумнішало. Та, на жаль, історія засвідчує протилежне.

Річ у тім, що людство як динамічна самоорганізовувальна система сьогодні перебуває у надзвичайно складному періоді свого існування. Можна сказати, перебуває в критичному стані з двома ймовірними сценаріями розвитку: або перейде на якісно новий етап еволюції і стане успішною цивілізацією, або загине.

Передусім криза полягає в тому, що людство опинилася в стані внутрішньої і зовнішньої несумісності – несумісності політично-економічних державних структур і несумісності самої цивілізації з навколишнім середовищем.

Причин політичної несумісності між державами чимало. До неї, зокрема, спричинили сформовані у ХХ столітті тоталітарні системи, увібравши в свою конструкцію різні види насильств: політичних, економічних, ідеологічних, фізичних, не виключаючи прагнень до всесвітнього панування. Деструктивну роль у міждержавному протистоянні відіграли й могутні транснаціональні монополії та корпорації. Симбіоз перелічених факторів підштовхнув світ до гонки озброєнь, прискоривши зростання несумісності людської популяції з навколишнім середовищем.

Біосферу почали інтенсивно забруднювати хімічні та фізичні відходи промисловості, продукти розпаду ядер урану в результаті випробувань ядерної та водневої зброї, а також радіоактивні викиди атомних електростанцій. Неконтрольоване збільшення шкідливих речовин у довкіллі позначилось на зростанні частоти генетичних мутацій у живих організмів – земна флора й фауна почали накопичувати критично небезпечні для свого існування матеріали, які викликають пошкодження генетичного апарату і спадкової мутації. До цього згубного для популяції гомо сапієнса процесу додалися інсектициди та пестициди, які масово почали застосовуватись у сільському господарстві.

Таке рукотворне насильство над природою прискорило процеси мінливості мікросвіту (світу мікробів) і призвело до ослаблення імунітету людини перед атаками мікроорганізмів (уражаються Т-лімфоцити). В результаті зросла імовірність екологічної катастрофи, одним із варіантів якої можуть стати глобальні епідемії, котрі з позиції системного аналізу можна розцінювати як увімкнення механізмів реактивності біосфери, спрямованих проти агента, що порушує її внутрішню сумісність. Хто цей агент? Правильно: гомо сапієнс. Реакція біосфери цілком закономірна – приміром, появу вірусу СНІДу можна розглядати як перший (але не єдиний і не останній) наслідок брутального збурення природи.

Подальше забруднення навколишнього средовища збільшує ймовірність бактеріологічної катастрофи, яка неминуче супроводжуватиметься соціальним шоком – дезорганізацією усталеного життя суспільства хвилями насильства, масовими пожежами, руйнацією промислових і громадських об’єктів. Мало того, ця катастрофа здатна перерости в ядерну – позбавлені обслуговування АЕС можуть злетіти в повітря.

Логіка підказує, що треба мати план спеціальних заходів, які у разі появи перших симптомів бактеріологічно-вірусної загрози, слід застосувати аби унеможливити або принаймні зменшити й локалізувати наслідки очікуваної катастрофи. А саме: швидке розвантаження АЕС, консервацію великих підприємств, зупинку гідроелектростанцій і плавний спуск води, аби не допустити прориву гребель і затоплення значних площ навколо них. Треба потурбуватися про карантинну ізоляцію регіонів, а також спробувати звести до мінімуму наслідки соціального шоку. Слід також передбачити збереження і консервацію джерел науково-технічної інформації, найцінніших творів мистецтва, літератури, аби після катастрофи людству був забезпечений хороший старт для науково-технічного відродження.

Людина внесла, мабуть, вже незворотні зміни у видообмін планети. Гомо сапієнс «затромбував» штучними греблями річки, викликав засолення ґрунтів, осушив болота – немовби видалив нирки з організму водообміну.

Згідно другого закону термодинаміки і теплового розсіяння енергії, подальше нарощування промислових потужностей (навіть збереження виробництва на нинішньому рівні експлуатації підприємств) призведе до танення льодовиків і підвищення води у Світовому океані, вже настільки забрудненого, що він опинився перед загрозою поступового вимирання – йдеться насамперед про загрозу знищення планктону, загибелі кисневих водоростей Світового океану, який дає атмосфері планети близько 80 відсотків кисню.

Людина спричинилася до утворення так званих «озонових дір» – дефектів іонної оболонки на полюсах земної кулі. Це ставить під загрозу екосистему, яку природа створювала упродовж мільйонів років – біосферу.

Людина – це насамперед істота біологічна, тож їй притаманні різноманітні вади і достоїнства, бажання, емоції, інстинкти. Позбутися їх неможливо. Здійснивши гріхопадіння і скуштувавши заборонний плід Дерева пізнання, людина вчиться творити Добро і Зло. У цьому надскладному процесі вона змінює Реальність, причому стаючи дедалі могутнішою, дедалі більше змінює навколишній світ. Водночас людина ще недостатньо розумна, щоб узгоджувати свої дї з інтересами-потребами більш загальної системи – біосфери, не порушуючи її внутрішньої сумісності. Можна припустити, що людство знищить сама природа, увімкнувши на повну потужність свій віковічний механізм регуляції – мікросвіт бактерій та вірусів, уготовивши конгломерат епідемій, з якими сучасна медицина не впорається.

Природа за своєю сутністю перебуває за межами понять Добра і Зла, оскільки в своїй основі вона сумісна і моральна. Людина є частинкою природи, але частинкою особливою. І може так статися, що брутальна зміна Реальності призведе до того, що нова іпостась природи стане несумісною з існуванням самої людини – істоти захланної та аморальної.

Створення засобів і систем масового ураження – це супутній і неминучий наслідок розвитку людства й пізнання ним таємниць Реальності. Жодні заборони, жодні домовленості, обмеження й застереження не допоможуть. Крім, хіба що, одного – покласти край розвитку науки взагалі. Для цього довелось би закрити університети, спалити бібліотеки, зруйнувати всю систему освіти і повернутися у класичне середньовіччя. Але ж цього ми не хочемо, й, власне кажучи, це неможливо. А оскільки ми не хочемо і не можемо зупинити розвиток науки, то маємо пам’ятати, що генна інженерія здатна створити не лише нові види надпродуктивних рослин, але й нові віруси, страшніші, ніж вірус СНІДу, нові бактерії – страшніші за палички чуми, а також врахувати, що дальше проникнення фізиками й хіміками вглиб матерії дозволить винайти зброю руйнівнішу, ніж ядерна, а розкриття таємниць мозку допоможе створити психогенну зброю тощо. Процес пізнання зупинити неможливо. Але коли до незборимої допитливості вченого долучається авантюризм політиків, авантюризм та амбіції держави, то сумарно одержується така гримуча суміш, яка врешті-решт може рознести на шматочки нашу планету або перетворити її у безлюдну пустелю.

Істотною причиною самознищення людства може стати його невтримне розмноження. Надлишок населення може призвести до етнічних, а згодом до політичних самознищень. Уже нині в європейських країнах, які накрила хвиля економічної еміграції, спостерігається тенденція згасання ейфорії «загальнолюдського братерства».

Жодні нові підходи і методи збереження екологічного середовища не можуть бути ефективними, оскільки головним джерелом забруднення та виснаження середовища є виробництво продукції на душу населення планети. Умови тут диктує другий закон термодинаміки, своєрідний «конституційний» закон Всесвіту. На відміну від людських конституційних законів, обійти його ніколи і нікому не вдасться, оскільки цей закон термодинаміки, можна сказати, створює Всесвіт. Керуючись ним, неможливо створити порядок, не вносячи в навколишнє середовище безладу. Так, на кожну тонну корисної продукції припадають десятки тонн відходів.

Для свого виживання людство змушене збільшувати ентропію (хаос) навколишнього середовища. Це закон для всіх гетеротропних систем. Різниця лише полягає в тому, що якщо інші гетеротропні системи можуть увійти в рівновагу з біосферою і їхній внесок у зростання ентропії компенсується припливати негентропії у вигляді сонячної енергії, то стосовно людини це принципово неможливо.

Єдиним джерелом екологічо чистої енергії, що зменшує штучно породжуваний безбаш, є сонячна енергія. Всі інші джерела енергії, за винятком, хіба що, сили вітру, – екологічно шкідливі. Рівновага в навколишньому середовищі може зберігатися лише тоді, коли біосфера, використовуючи вільну енергію Сонця, компенсує зростання ентропії. Чи є потреба говорити, що ця рівновага в природі вже давно порушена і продовжує руйнуватися з катастрофічним прискоренням?

Вельми сумнівно, що людство спроможне зупинити нарощування промислового потенціалу. Зменшуючи інтенсивність внесення ентропії у навколишнє середовище можна хіба що відтермінувати настання можливої термодинамічної катастрофи. Найімовірніше, що цивілізацію знищить сама природа, увімкнувши на повну потужність свій віковічний механізм регуляції – мікросвіт бактерій та вірусів, уготовивши людству конгломерат епідемій, з якими сучасна медицина не впорається.

Щоб вижити, людство насамперед має реанімувати свою сумісність з її Величністю Природою, але для цього треба стати єдиним цілим (з «колонії одоклітинних» перетворитися в «єдиний організм», в якому стан одного «органа» впливає на стан усієї системи, а за певних умов вимагає інших форм організації), маємо вступити у фазу безконфліктного розвитку: без воєн, без революцій і, головне, без авантюризму влади і держави. Йдеться про досягнення внутрішньо-політичної сумісності. Шлях до неї передусім полягає у загальній гуманізації суспільства та обмеження контролю держави над особистістю, ухвалення загального для планети положення про права людини й інтеграції світу в єдине демократичне співтовариство. Лише воно зможе виробити оптимальну екологічну та демографічну політику.

Та в ситуації глобальної невизначеності щодо перспектив земної цивілізації такий план видається нереалістичним – наша планета вельми нагадує брантівський «корабель дурнів», що плине просторами Всесвіту. І замість того, щоб рятувати цей «Титанік», члени команди продовжують з’ясовують стосунки між собою в різних куточках планети. В Україні зокрема.

Нині виникають закономірні питання:

1) чи залишився у людства час, аби щось організувати для свого порятунку?

2) якщо час залишився, то що саме слід робити? Бо може статися так, що частина земної спільноти буде змушена усамітнитись, скажімо, на одному з островів Індійського чи Тихого океанів, де в стані невизначеності почне творити новітнього «Декамерона»...

У XXI столітті відомий британський учений Стівен Хокінг заявив, що в найближчі тисячу років станеться неминуча техногенна катастрофа. Порятунок людства вчений бачить у переселенні з Землі на інші планети. Хокінг назвав три основні загрози для існування людини: ядерна війна, глобальне потепління і створені генетичною інженерією віруси. Серед них і Covid-19?

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Леонід Ємець
Леонід Ємець

Народний депутат 7 і 8 скликань

 Костянтин Єлісєєв
Костянтин Єлісєєв

Заступник глави Адміністрації Порошенка (2015 – 2019 рр.)

Дмитро Ярош
Дмитро Ярош

Народний депутат 8 скликання

Віктор Небоженко
Віктор Небоженко

Директор соціологічної служби «Український барометр»

Юрій Бутусов
Юрій Бутусов

Журналіст, громадський діяч

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Чи залишився у людства час, аби врятуватися?