Олег Тітамир Президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг»

Пшик на 300%. Що засвідчив скандал із «коронавірусними» виплатами медикам?

вірус і гроші
Українські медикам  півтора місяця обіцяють 300% доплат до своїх мізерних ставок
фото з відкритих джерел

Українська державна медицина: ні грошей, ні престижу

Українські медпрацівники, котрі перебувають на передовій боротьби з пандемією Covid-19, чекали більше півтора місяця обіцяних 300% доплат до своїх мізерних ставок. Водночас, у деяких регіонах вони і досі не отримали належних виплат. Ця ганебна ситуація сталася через колективну безвідповідальність центральної й місцевої влади, управлінського хаосу в державі. А надто – через дрімучу вітчизняної бюрократію, за якої і досі існують безглузді нормативні акти, що протирічать одне одному. Найгіршим є те, що престиж роботи медпрацівників в українському суспільстві, навіть попри пандемію, і досі близький до «нульової» позначки.

Раби «юридичних колізій»

У кінці квітня уряд прийняв рішення, згідно з яким медики, котрі працюють з хворими на Covid-19, у період карантину мають отримати надбавки до зарплати у розмірі 300%, а лікарні –  додаткове фінансування. Назагал, підвищення окладів для медпрацівників було визначене ще 2 квітня наказом Міністерства охорони здоров’я №768 під розлогою назвою «Про затвердження Переліку посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів з запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та лікуванням пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яким здійснюється доплата в розмірі трьох окладів (тарифних ставок) за березень 2020 року».

Проте, між громаддям притомних нормативних актів та їх втіленням у життя в нашій державі нерідко –  прірва. Саме так трапилося із обіцяними урядом додатковими виплатами медпрацівникам. Спочатку до відповідного переліку «чомусь» не було включено працівників екстреної медичної допомоги, котрі першими безпосередньо контактують із коронавірусною групою ризику. І лише після гучного розголосу в ЗМІ уряд змушений був «відновити справедливість».

Водночас, з трикратними надбавками до зарплат медиків, котрі перебувають на передовій боротьби з Covid-19, стався провал. Як виявилося, уряд так і не спромігся оперативно найти фінансовий алгоритм і вчасно організувати належні виплати. Відтак, до другої декади травня більшість лікарів та молодшого медперсоналу, про яких йшлося в урядових документах, так обіцяних грошей і не побачили – і не тільки за березень, а й за квітень. Станом на 11 травня, лише одна Полтавська область повністю розрахувалася з медиками за останні два місяці!

До слова, днями члени Центральної виборчої комісії отримали за квітень по 240-360 тисяч гривень без жодних затримок, в тому числі – надбавки у вигляді премій за «інтенсивність» праці і матеріальної допомоги на оздоровлення! Водночас, значна кількість медиків, котрі працюють в умовах підвищеної небезпеки, кілька змін підряд, збиваючися з ніг, наразі не отримала жодної копійки понад суму окладу ще навіть за березень! Виходить, під час пандемії в Україні більш важливі для держави чиновники ЦВК, аніж медпрацівники?!

У Харкові працівники У Харкові працівники «швидкої» вимагали надбавок і якісного захисту

Тим часом, можновладці вже встигли пропіаритися в медіа на «безпрецедентних», нехай і ефемерних доплатах, якими нібито ощасливили українських медиків з барського плеча. Проте, традиційно владний «король» вийшов до народу «голим»!     

І лише після того, як медпрацівники в усіх регіонах почали виходити на акції протесту проти бездіяльності топ-чиновників, ті почали виправдовуватися, знаходячи купу причин і вказуючи на «крайніх». Все це відбувалося за сценарієм кепсько зрежисованого «детективу», хоча управлінське завдання насправді зводилося до примітивної арифметичної дії на кшталт «2+2». Спочатку міністр охорони здоров’я Максим Степанов виправдовувався, що кошти на доплати медикам нібито в повному обсязі (181 млн грн лише за березень) були переказані на казначейські рахунки областей. І, що, мовляв, в усьому винні регіональні керманичі, котрі з невідомих причин не підписали якісь там папірці.

Згодом прозвучало інше пояснення від прем’єр-міністра Дениса Шмигаля: за його словами, надбавки за березень медикам, які працюють з хворими на Covid-19, не змогли виплатити, оскільки місцева влада керувалася старим документом Мінсоцполітики, датованим ще 2003 роком, згідно з яким надбавки нараховуються за погодинну роботу! Але чому місцева влада керувалася старим документом, а не «свіжими» нормативними актами уряду?! І чому топ-чиновники з Печерських пагорбів оперативно не вказали очільникам регіонів на цю сюрреалістичну «помилку»?

Проте, замість цього, в уряді знайшли ще одну причину масштабного провалу щодо своєчасних виплат медикам. Як «раптом» виявилося, підвищені оклади медпрацівникам за квітень ц. р. виплачуються за іншою «формулою» – через підписані напряму договори екстрених медичних допомог, опорних лікарень, стаціонарних закладів, які задіяні у боротьбі з Covid-19, із Національною службою здоров’я України. Та на практиці відсоток укладених договорів з НСЗУ – катастрофічно низький. А без цих бюрократичних формальностей 300 % надбавок медикам так і залишаються на папері! І ось тут виникає запитання: хіба можновладці не знали про всі  ці юридичні «нюанси» і колізії, коли затверджували гучні, проте здебільшого «мертві»  постанови й накази?!

 Чи нагадує все це масштабний «театр абсурду», який розігрують можновладці, – за фактичної відсутності чіткої виконавчої вертикалі в країні, хаосу в державному менеджменті і невміння приймати елементарні управлінські рішення, від яких напряму залежить престиж і добробут українських медиків? А відтак – здоров’я і безпека наших громадян в смертельно-небезпечних умовах пандемії?!

Протестна акція вінницьких медиківПротестна акція вінницьких медиків

Що випливає із 300-відсоткового «пшику» влади?

Провальна політика нинішньої і всіх попередніх влад призвела до того, що насправді знищено престиж і фактично принижено українських медиків державного сектору як професійного прошарку, від котрого в умовах пандемії та й у «мирні» періоди залежить здоровя і життя мільйонів українців. У той час, як професія лікаря в заможних державах світу (США, Німеччина, Великобританія та ін.) є однією з найпрестижніших і гідно оплачується, то в Україні державні й комунальні медпрацівники перебувають в гнітючих й ледь не жебрацьких умовах. Адже, якщо зарплата медсестри складає 4-5 тисяч грн., а кваліфікованого лікаря – 7-10 тисяч грн., то про яку повагу до працівників державної медицини можна взагалі говорити? І це – при тому, що вітчизняні медики сьогодні, передовсім, ризикують власним здоров’ям, рятуючи хворих на коронавірус. Із загальної кількості інфікованих Covid-19 понад третина – це медпрацівники;

Діяльність Кабміну й Мінохорониздоров’я у сфері клінічної медицини й матеріального забезпечення лікарів і молодшого медперсоналу захлинається в бюрократичних пережитках минулого й постійному перепасуванні відповідальності поміж держорганами різних рівнів. Невже так важко було усунути атавістичне розпорядження Мінсоцполітики від 2003 року й організувати вчасне підписання українськими медзакладами декларацій з НСЗУ, а нерадивих регіональних чиновників, котрі провалили урядові рішення, негайно звільнити? Водночас, якщо уряд не здатен у форс-мажорних умовах пандемії оперативно й вчасно забезпечити підвищені виплати медикам, котрі протидіють коронавірусу, то чи здатна буде влада притомно реалізувати медичну реформу, яка є надскладним проектом?

Насправді, українських медиків не цікавлять хитросплетіння вітчизняної бюрократії та пустопорожня риторика функціонерів від медицини, якщо і далі в кишенях лікарів і медсестер «гуляє вітер». Давайте, наприклад, не будемо платити гідні зарплати військовим, котрі захищають Батьківщину на Донбасі, ризикуючи життям, і завтра танки агресора вже можуть бути в Києві! Назагал, влада не повинна розраховувати на героїзм та сумлінність медпрацівників у боротьбі проти Covid-19, не забезпечивши для них матеріальних і логістичних умов праці. Водночас, бездіяльність уряду сьогодні найперше б’є по пацієнтах, інфікованих коронавірусом: їхнє життя піддається подвійному ризику, адже незабезпечені лікарі навряд чи якісно лікуватимуть хворих!;

Брак престижності медичної професії в Україні і поваги до неї з боку держави й суспільства, зокрема, призвели до того, що впродовж кількох останніх років було практично знищено українську школу лікарів-інфекціоністів.  Водночас, як показали останні події,  без чисельного й якісно оснащеного корпусу медиків цієї спеціалізації українцям загрожує вимирання. І це – не перебільшення! От яка, наприклад, логіка у відомій тезі «гроші ходять за пацієнтом» щодо всіх медичних спеціальностей? Хіба в «мирний» час, коли немає пандемій, інфекціоністів можна не фінансувати взагалі, керуючись абстрактною логікою екс-міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, за якою «немає пацієнтів – немає і грошей»? Натомість, пандемія коронавірусу спрямовує до очевидного висновку: всю без винятку українську медицину неприпустимо огульно переводити на лібертаріанські рейки! Ті ж таки інфекціоністи, як і інші лікарі, мають отримувати гідні зарплати й фінансування постійно, щоби завжди бути напоготові для протидії потенційним пандемічним загрозам!

Медпрацівники столичної лікарні №8 отримали у квітні на третину менше ніж у березні. після чого вийшли на протест Медпрацівники столичної лікарні №8 отримали у квітні на третину менше ніж у березні. після чого вийшли на протест

Робота над помилками

Аби медики займали гідне місце в українському суспільстві, і влада не «рвала на собі волосся» під час ймовірних епідеміологічних та інших загострень, насамперед, необхідно:

  • усунути всі бюрократичні перешкоди для отримання підвищених виплат медиками, що працюють з інфікованими коронавірусом пацієнтами. Для цього необхідно на рівні фахової робочої групи, що складатиметься з провідних і незалежних фахівців та експертів, здійснити «глобальну» ревізію профільного законодавства, усунути «мертві» й абсурдні нормативні пережитки, і звести до розумного мінімуму регуляторні акти щодо фінансування медицини – на кшталт дерегуляції бізнесу;
  • кожного чиновника, який гальмує виплати медикам, не лише звільнити, попри колишні досягнення й ранги, а й притягти до кримінальної відповідальності. Міністерство охорони здоров’я в жодному разі не має бездіяльно розводити руками, перекладаючи всю відповідальність за затримку виплат медпрацівникам на місцеву владу. Натомість, уряд повинен застосовувати всі свої владні повноваження для оперативного вирішення зарплатних та логістичних проблем кожної окремої клініки в кожному конкретному регіоні. Тим паче, що в умовах протикоронавірусної «війни» й карантинних обмежень Кабмін сьогодні наділений додатковими вагомими повноваженнями;
  • влада повинна забезпечити державне страхування всіх медиків, які дотичні до клінічної та лабораторної роботи, пов’язаної із лікуванням хворих на коронавірус. Пакет відшкодування має складатися з гідних сум.  Страхову модель варто запозичити, наприклад, з Великобританії, де в разі настання страхового випадку (захворювання, чи смерті) медик, або його сім’я отримує сотні тисяч, а то й мільйони фунтів стерлінгів;
  • фінансування медицини має бути встановлене на рівні, не менше 6% ВВП, починаючи вже з 2021 року,  і цей бюджетний інструмент не повинен більше лишатися на рівні політичного піару. На всіх етапах і рівнях медичної реформи необхідно встановити ринкові тарифи на державні медичні послуги (на кшталт тих, які діють в приватних клініках) – водночас, на зарплату медперсоналу має виділятися не менше третини від загальної суми тарифу. На перехідному етапі медреформи (тривалістю, наприклад, у три роки) потрібно тимчасово залишити субсидування регіональної медичних закладів з центрального бюджету, а принцип «гроші ходять за пацієнтом» впроваджувати поступово, паралельно із реалізацією державної моделі страхової медицини;
  • необхідно відродити вітчизняну школу інфекціоністів, повернувши спеціалізацію в форматі окремого факультету до системи вищої медичної освіти. Слід поетапно забезпечувати всі державні клініки, починаючи з районних, висококваліфікованими  кадрами (із зарплатами не нижче еквіваленту в 1 000 доларів США), сучасним обладнанням, апаратами ШВЛ, ПЛР-тестами, інфекційними лабораторіями, надійними засобами захисту медпрацівників тощо. Необхідно започаткувати Державний резервний медичний фонд, з якого фінансуватимуться державні протиепідеміологічні заходи у разі виникнення пандемії на кшталт Covid-19.

Олег Тітамир, президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг»

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: