Леся плюс Вова. Влада ледь не забула про 150-річчя легедарної поетеси…

  • Олег Вергеліс

    Театральний критик

  •  glavcom.ua
  • Розсилка
150-річчя Лесі Українки в Україні відзначатиметься на державному рівні. Указ про це вийшов… менш ніж за місяць до самої дати - Леся плюс Вова. Влада ледь не забула про 150-річчя легедарної поетеси…

150-річчя Лесі Українки в Україні відзначатиметься на державному рівні. Указ про це вийшов… менш ніж за місяць до самої дати

prolviv.com

Скільки мільйонів потрібно для порятунку сільської хати Лесі Українки?

Володимир Зеленський 29 січня підписав Указ президента №32/2021 «Про відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки». До круглої дати – Леся Українка народилася 25 лютого – менше місяця. Але приготування тривають.

Днями звичний інформаційний фон на одному з тріскотливих круглодобових інформканалів (коронавірус, Конституційний суд, Байден, тарифні протести etc.) розбавив неочікуваний медійний сигнал. Депутат однієї з місцевих облрад емоційно хвилювався стосовно наближення історичного дня – 25 лютого, 150-річчя Лесі Українки. Мовляв, «уж полночь близится», а кінь і досі не валявся.

У телерепортажі з вуст того політика врізався в пам’ять файл про занедбаний будиночок Лесі Українки на Волині, у Ковельському районі, у селі Колодяжне...


Музей-садиба Лесі Українки на Волині (фото: volyn-kray-mus.at.ua)
Музей-садиба Лесі Українки на Волині (фото: volyn-kray-mus.at.ua)

Дай, думаю, «загуглю», що ж там робиться «на місцях» і як потомки славної «дочки Прометея» підмели доріжки та очистили тротуари – напередодні славетного ювілею в очікуванні гостей дорогих.

Як виявилося, низка місцевих волинських інформаційних порталів також щиро занепокоєна ситуацією довкола хати Лесі у селі Колодяжне Ковельського району. Тобто, будиночок, де свого часу мешкали і родичі Лесі, і вона сама, потребує термінового ремонту. І ще 2021 року цей дім включили до переліку важливих об’єктів, які мали би будуватися-відновлюватися за кошти Державного фонду регіонального розвитку. Проте, на думку волинських журналістів, ще не відомо, чи затвердять перелік об’єктів, власне, Мінрегіон.

У Волинській облраді на цю тему також гучно дебатують під час бюджетних слухань. А сумлінна і чарівна директорка Волинського краєзнавчого музею-садиби Оксана Важатко розповідає місцевим журналістам, що цьогоріч «з’явився реальний шанс на проведення ремонтних робіт в музеї-садибі Лесі Українки».

За словами пані Оксани, загальна вартість такого проєкту – 15 млн грн. Ця грандіозна цифра (за такі гроші можна побудувати з фундаменту ціле село з мальовничими хатинками) передбачає дві важливі складові:

  1. Власне, реставраційно-будівельні роботи в хаті Лесі
  2. Оцифровування музейних фондів, придбання техніки та програмного забезпечення.

За словами пані Оксани, перша, тобто будівельна, частина проєкту доволі дороговартісна, на цю ділянку робіт передбачається 11,4 млн грн.: «10% від цієї суми має складати співфінансування з обласного бюджету, проте ці кошти у розмірі 1,14 млн грн в проєкті бюджету не передбачені».

Отаке. Як писала сама Леся Українка: «Я на гору круту, крем’яную буду камінь важкий підіймать. І, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать...» Хоча пісня і не весела.

У такій перед’ювілейній історії, на погляд автора, є дві сторони однієї ювілейної медалі з закарбованим профілем Лесі.

Одна сторона – святий обов’язок держави (на рівні центру та місцевої влади) дбати про вшанування і збереження пам’яті геніальної дочки українського народу.

Друга сторона – територія полемічно-риторична

Думаю собі, невже ото на великій та багатій Волині, яка подарувала світу геніальну Лесю за весь період перед’ювілейних приготувань не знайшлося двох-трьох місцевих бізнесменів патріотичної орієнтації, які ще у літній час, не чекаючи зими, долучилися б до ремонту історичної хати Лесі, як сакральної пам’ятки української історії і культури. Варто згадати лише одного впливового волинянина – Ігоря Палицю, який у 2020 виборчий рік безперервно, навіть у час своєї хвороби на Соvid-19, піарився на каналі свого патрона Ігоря Коломойського і розповідав про те, як допомагає землякам…

Важко ж уявити, що десь далеченько, наприклад, у Німеччині, маленький будиночок Гете, викликав би байдужість та зневагу успішних бюргерів-бізнесменів. Там би не чекали «указу» Ангели Меркель про вшанування пам’яті великого автора «Фауста», а, можливо, наввипередки бігли би самі до історичних споруд аби віддати данину поваги, пам’яті і здійснити реальну матеріальну допомогу історичній пам’ятці, яка є гордістю країни і світу. У нас, не відкрию Америки, гордість під вишиванка и чи гімнастерками прокидається найчастіше в періоди суспільно-політичних стресів – вибори місцеві або вибори великі, тотальної. Коли активно задіяне гасло «мир хатам, війна палацам»!

Чесно кажучи, коли автор декілька разів «гуглив» тривожну тему хати Лесі у Колодяжному, надибав світлини саме тієї бідної оселі, на яку потрібно, за версією директори Оксани, близько 11 млн. грн. Насправді, та хатинка не виглядає жалюгідно і геть занедбано. Скромна, чепурна, без ознак зовнішньої руйнації. Тобто давнє обійстя Лесі Українки не йде ні в яке порівняння зі сплюндрованою спадщиною Миколи Леонтовича, автора легендарного «Щедрика», на Вінничинні. Садибі Леонтовича навряд чи вже допоможе навіть місцевий бізнес – там тільки Ілон Маск і може впоратися.

Жарти жартами, але така реальність.

Тим часом, світлини Лесиної хати асоціативно навівають давню пісню Анатолія Пашкевича на слова Дмитра Луценка: «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахнуть любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна...».

Тут-таки і штурханув сам себе під час перегляну картинок-хатинок: а чого би то раптом виникло таке збудження «на місцях», на Волині, з приводу бюджетних негараздів довкола Лесиної хати? Сто літ стояла та хата і ще стоятиме.

Передбачаю, що у кінці лютого, а саме у ювілейні дні, у Колодяжне, на гостину «до Лесі» керівники регіону чекатимуть «Вову», як лагідно та по-амікошонськи величають українські телеглядачі нашого президента... І от тут, мабуть, місцеве «начальство» і стрепенулося: а гляди, не дай Боже, ще якийсь сволок чи стеля впадуть на голову дорогим гостям? Тому і треба гнати (грати) на випередження – говорити про бюджети, реконструкцію, реставрацію, будівництво, тобто все те, що мали давно зробити і забути ще влітку – не чекаючи лютої зими.

Загалом і за місяць можна привести до ладу критичні сегменти у будівлі ошатної білої хати. Все-таки це ж не Межигір’я і не Конча-Заспа, а скромна оселя, де колись пролітали гомінкі дні знаменитої родини українських інтелігентів.

А з іншого боку, ви тільки подумайте, наскільки інтелігентні та наївні волинські творчі люди (музейники) , які мали би круто «освоїти» бюджет на реконструкцію Лесиного гнізда в ювілейний рік . Все-таки вони пишуть у своїх планах делікатні тези про «оцифровування» музейного спадку геніальної поетки. Наші, столичні, уже давно би роздмухали ювілейний бюджет не до 15, а на 30 млн, включивши в нього, наприклад, нічний модерний перформанс «Лісова пісня» навколо хати за участі акторів на ходулях, що грали б Перелесника, Мавку Лісову, Мавку Польову та Того, що в скалі сидить. І Український культурний фонд, гадаю, виділив би на такі імпрези мільйони асигнувань. Під прапором Лесі – у світле бюджетне майбутнє.

Сподіваюся питання ремонту скромної оселі Лесі напередодні 25 лютого все-таки зможуть вирішити без зайвих стресів та політичних ексцесів. Ви лишень погляньте на цю хатинку, ніби фольклорними мотивами осяяну, тут у цій хаті і Лесина душа, і теперішній бездушний час, коли говоримо про велике і величне.

Зі свого боку для усіх щирих шанувальників генія Лесі нагадаю декілька важливих культурних заходів, які не можна буде оминути у ювілейні дні.

  1. Національний музей Тараса Шевченка (Київ) – велика виставка театральних костюмів з вистав за творами Лесі Українки з колекції Київського Національного театру імені Лесі Українки.
  2. Національний Театр імені Лесі Українки (Київ) – ювілейна 150 вистава «У полоні пристрастей» (на основі драми Лесі Українки «Камінний господар»). Символічно і містично, що збігаються дві цифри 150 – вистава та ювілей її авторки. Успіху акторам і зокрема Наталі Долі, яка грає донну Анну.
  3. Національний театр імені Івана Франка (Київ) – прем’єра вистави за поетичною драмою Лесі Українки «Касандра» (режисер Давид Петросян, у головних ролях – Ксенія Баша, Марина Кошкіна).
  4. Київський театр на Подолі. Вистава «Камінний господар» за поетичною драмою Лесі Українки у постановці Івана Уривського. У головних ролях – В’ячеслав Довженко, Даша Малахова, Роман Халаїмов, Катерина Рубашкіна, Володимир Кузнєцов. Саме цю виставу критики називають серед найяскравіших сценічних явищ минулого важкого 2020 року.
  5. Волинський академічний обласний театр імені Т. Шевченка (Луцьк) – «Лесина містерія», це вистава на дві дії, яку здійснила актриса театру Світлана Органіста. Судячи з анонсу, у цій містерії об’єднаються різні герої Лесиного світу – від «воїнів світла» до Мірам. Надскладне це завдання – органічне поєднання Лесиних літературних пазлів в один сценічний візерунок. Тож побажаємо успіху Лесиним землякам!
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Анатолій Матвійчук
Анатолій Матвійчук

Народний артист

Отар Довженко
Отар Довженко

Журналіст

Павло Розенко
Павло Розенко

ексвіце-прем'єр-міністр України

Андрій Павловський
Андрій Павловський

Експерт з питань соціальної політики

Віктор Каспрук
Віктор Каспрук

політолог

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies