Скоти у мистецтві. Як бандити з донбаських фронтів вирішили зайнятися театром

Щоб розганяти карантинну нудьгу, веду у мережі постійну рубрику про «миттєвості театральної історії». Відштовхуючись від певних інформприводів і гортаючи сторінки історії та власної пам’яті. Новий інформпривід дав МХАТ імені М. Горького у Москві.

Чому?

Тому що там у кінці грудня анонсують «реконструкцію» вистави видатного українського режисера Сергія Данченка «Вишневий сад» (1988).

Мені ще трохи пощастило поспілкуватися у Києві з видатним режисером за його життя, і я знаю з яким трепетом він ставився до цієї своєї чеховської постановки. Були на те причини. Ще 1987-го, прийнявши пропозицію Тетяни Дороніної поставити Чехова, Сергій Володимировича погодився працювати за умови, що Раневську гратиме тільки сама Дороніна. І, звісно, їй альтернативи бути і не могло. МХАТ і був у 80-ті театром однієї великої актриси. Вона тоді грала Булгакова, Островського, Радзинського, Шекспіра...

Раневську гратиме тільки сама Дороніна. Таку вимогу поставив Сергій Данченко

Давши згоду на постановку, український режисер уявити не міг, які пригоди на нього чекають у Москві. До нього в готель приходили посланці з іншого – «чоловічого» МХАТу і навіть погрожували, казали, що така постановка закриє перед ним двері в інші театри СРСР.

Справа в тому, що «жіночий» МХАТ тоді був у опалі, його або ігнорували, або тероризували.

Данченко був не з боягузів. І всупереч інтригам почав роботу над «Садом». Робота тривала недовго, всього декілька місяців. Режисер був надзвичайно високої думки про художника вистави Володимира Серебровського, що створив достовірний і об ємний світ Дому Раневської, створив світ живої природи навколо цього дому у стилі кращих сценографічних традицій Художнього театру часів його батьків-засновників.

Український режисер Сергій Данченко (1937—2001)

Звісно, козир у руках режисера – велика актриса в ролі Любові Андріївни Раневської. А Дороніну він завжди так і називав – «велика актриса», «актриса Товстоногова». Тобто концепція постановки будувалася виключно «на актрисі», яка грала жінку сильну, вже немолоду, для якої втрата свого вишневого саду дорівнює втраті Батьківщини. Ідеологічно це збігалося зі світоглядом самої актриси, котра у 80-ті била у дзвін з приводу руйнації культури, знищення вишневого саду духовності.

Я бачив двічі цю постановку. У різні часи. Звісно, вік актриси не відповідав віку її героїні. Але то все було вторинним поруч з миттєвостями справжнього високого театру, коли Раневська (Дороніна) жила на сцені проплаканим життям своєї чеховської героїні.

З плином років, змінювалися деякі виконавці виставі, Дороніна ж трималася до останнього. Лише декілька років тому вона сама ввела на роль Раневської свою колегу – актрису Лідію Матасову. Але така оновлена версія прожила недовго. МХАТ, за словами Віктюка, «захопили бандити», серед яких виявилися не тільки фінансові аферисти (з-під поли Кремля), але й бойовики з фронтів ДНР (Захар Прилєпін). Тепер ці «бандити» вирішили зайнятися «реконструкцією» класики. Хоча, яка до біса «реконструкція», коли відсутня головна складова вистави Сергія Данченка – актриса, на яку «Вишневий сад» і ставив у свій час видатний український режисер. Дороніна запросила Данченка на постановку після того як сама побачила його «Дядю Ваню» з Богданом Ступкою у Київському театрі імені Івана Франка. Після «Вишневого» вони обговорювали ідею постановки чеховської «Чайки», де у ролі Аркадіної – Дороніна, яка бачила у своїй героїні не каботинку, а велику актрису свого часу. Ця ідея не була реалізована.

«Вишневий сад» у творчій біографії Данченка не був видатною виставою, це була міцна вистава у руслі традицій Художнього театру, нібито Сергій Данченко перебував у художньому полоні свого далекого родича –  Володимира Немировича-Данченка.

Був би живий Сергій Володимировича, він би, звісно, заборонив усякі «реконструкції» без його згоди і відома. Але ж «бандитам» закони етики не писані. Дивно лише, що на роль Раневської бандити беруть скромну актрису з «Ленкому» Анну Большову, а не, наприклад, Ксенію Собчак чи Ольгу Бузову. Леонід Якубович, до речі, уже грає при бандитах на мхатівській сцені якусь головну роль. Іншим з ціє ж тусовки також самий час у МХАТ...

У 2018 році Тетяну Дороніну усунули з посади художнього керівника МХАТ імені Горького, яку вона займала майже 40 років. Для неї вигадали посаду президента театру…

Отака чеховська драма.

У цей же час принижена і зраджена літня актриса перебуває у трагічній самоізоляції. Не може змиритися зі зрадою учнів та обманом колишнього путінського міністра  Мединського, якому потрібно було лише загарбати велике театральне приміщення у центрі столиці і перетворити його на барахолку.

Скоти.

Легенда про Художній театр – одна з моїх найулюбленіших в історії світового театру. І от, виявляється, як легко знищити ідеї Станіславського та Немировича-Данченка. Варто лише запустити у театр – варварів, бандитів та бойовиків ДНР.

Судячи з медіа та онлайн-версій, колишня театральна Мекка переживає часи кризи, скрути та агонії.

Покоління колишніх великих майстрів мало помалу відходить: Волчек, Табаков, Захаров, Віктюк. Залишаються їхні старі вистави, старі легенди та старі стіни, які приватизує покоління спритних ділків, таких як чоловік Ксенії Собак, режисер Костянтин Богомолов. Такі жваво лягають під Путіна, Собяніна, Суркова, інших. Їхня мета – приватизувати квадратні метри в історичному центрі. А репертуар можна подати як експерименти у вигляді масляковського КВН, використовуючи назви класичних творів і демонструючи голі сідниці. Это, такой театр, дєтка. У МХАТі Горького пішли далі сідниць. І мали намір показати чоловічі геніталії (у виставі «Лавр»). Але кого в сучасному театрі здивуєш членом? Нікого. Тому на прем'єрі на член натягнули труси.

«Вот и кончилась жизнь в этом доме» (А. Чехов)