Чи має Україна закривати очі на конфлікт в Секторі Гази?

Від того, що Україна заявить свою позицію з приводу конфлікту між Ізраїлем та Сектором Гази на Близькому сході нічого не зміниться. Україна не є офіційним спонсором близькосхідного мирного процесу. Але з точки зору гуманітарної, кожна держава так чи інакше реагує на подібні ситуації і реакція України була б цілком доречною. Проблема полягає в тому, що політика, яку Україна проводить на Близькому Сході ґрунтується тільки з точки зору реалізації економічних інтересів. Це правильно, треба просувати цей напрямок у відносинах, але з іншої точки зору ця політика неповноцінна, бо спирається на припущення, що можна заплющити очі на політичні аспекти.

Часто українські дипломати стикаються з проблемою: коли їх питають, як Україна буде голосувати в ООН з того чи іншого гострого питання, вони не завжди готові відповісти. Коли країна не має визначеної політичної лінії з точки зору якогось регіону, ми потрапляємо в неприємності. Зараз стосовно Сектору Гази ми не потрапимо в неприємність, бо у нас більш тісні стосунки і з Ізраїлем, і з Палестиною, хоча є деякі проблеми, згадати те, як представника ХАМАСу в Києві при певних неприємних обставинах було заарештовано, а правильніше сказати викрадено.

Україна мала б визначитися в широкому політичному форматі, сказати, припустимо, що вона на боці демократії чи прав людини, підтримує мирний процес. Тоді було б зрозуміло, чого від України чекати.

Чому Україна цього не робить? Цьому є багато причин. Дивлячись на той стан політичного розвитку і державотворчого в якому Україна зараз перебуває можна сказати, що Близький Схід залишається поза межами цікавості наших політичних лідерів. Коли в Лівії трапилися заворушення, то в арабських засобах масової інформації було дуже негативне ставлення до України. Той імідж Україна мала через факти чи просто чутки, які не були спростовані, бо не було чіткої позиції країни. Такі ситуації доводять, що треба мати якісь політичні пріоритети, треба мати якусь просту, прописану і зрозумілу політику, а відсутність чіткої позиції шкодить, бо люди не знають, чого від України чекати.

Навіть у сфері просування економічних інтересів потрібно, щоб люди довіряли. Це ключова передумова, яка важливіша за гроші у кожному бізнесі. Зараз нас розуміють як якийсь придаток до Росії або країну, що може посилати найманців куди завгодно, або країну, яка може без жодних принципів постачає кому завгодно зброю. Але якщо б наша влада послідовно притримувалась якоїсь позиції, то уряди на Близькому Сході і партнери, і бізнес партнери бачили б, що в нас є якась політична ідентичність, що ми маємо якісь принципи.