«Найкраща» література для шкільної програми

Пожвавилися дискусії про те, які літературні твори вивчати в школі, а які не вивчати. Навіть «Війну і мир» зі шкільної програми хочуть викинути, слава Тобі, Господи, дожили врешті.

Тож принагідно повторю свою давню тезу: найгірша настанова для упорядників шкільних програм з літератури – це намагатися запхнути в шкільну програму «все найкраще, що є».

По-перше, така настанова виходить з презумпції, що після школи вже ніхто нічого не читатиме (що часто правда, але так, як є правдою самопідтверджувальне пророцтво).

По-друге, дітей при цьому змушують осягати тексти, розраховані не на їхній вік: в них ще не визріли ті питання, на які ці тексти можуть дати цікаву відповідь.

«А мы всё ставим каверзный ответ

И не находим нужного вопроса» (с) В. Высоцкий

Як наслідок, часто-густо діти виходять зі школи з переконанням, що вони «вже знають» «все найкраще, що є» в світовій літературі, і на власному читацькому досвіді (!) переконалися, що все це «похмуре лайно», безнадійно застарілий мотлох.

Насправді література в школі повинна насамперед вчити думати (критично мислити), а також вчити читати художні тексти (уважно, вдумливо, аналітично). Для цього потрібні виключно тексти, які у відповідному віці діти можуть ефективно опанувати – позаяк там йдеться про питання, які життя цих дітей вже перед ними ставить.

А щодо «всього найкращого», найкраща загальна настанова шкільного курсу літератури прямо протилежна: «на жаль, найцікавішого у вітчизняній та світовій літературі ми з вами не вивчаємо, бо це вам ще зарано; якщо ви це зараз і спробуєте прочитати, навряд чи зацікавитеся чи винесете для себе щось корисне».

Як діє на підлітків заборонений плід?

Так отож.